Буря

ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Перед входом до Просперової печери.
Входить Фердінанд, несучи на плечі колоду.
Фердінанд Розвага часом тягарем буває,
А труд стає відрадою; шляхетність
Міцніє в скруті; скромна поведінка
Приводить до збагачення душі.
Для мене був би цей негідний труд
Огидним і тяжким, але вона,
Моя владарка, вміє оживляти
Усе мертвотне,— тож мою роботу
Вона на радість обернула. В неї
Разів у даеять лагідніша вдача,
Ніж в батенька її, бо він увесь
Складається з жорстокості. Повинен
Я тисячі колод перетягти
І скласти в стос,— отак безжально він
Звелів мені. Моя владарка плаче,
Побачивши, як я працюю, й каже,
Що труд такий такого виконавця
Не мав ніколи. Наче в забутті,
Працюю я, думок солодких повен.
Вони мене наснажують, і праця
Шпаркіше йде.
Входить М і р а н д а, а за нею, на деякій відстані —-Просперо.
Міранда Прошу я вас,— не треба
Трудитись до надсади. О, нехай би
Спалила блискавка оці колоди,
Що мусите тягати ви... Та киньте
її на землю і спочиньте трохи...
Коли вони горітимуть,— смолою
Ридатимуть з жалю, що вас гнітили.
Мій батько взявся за свої науки,-
Ви можете спокійно відпочити
Години зо три.
Фердінанд Панно моя люба,
Повинен я до присмерку кінчити
Свій денний труд.
Міранда Присядьте, я тим часом
Візьмусь за дрова. Дайте цю колоду
Покласти в стос.
Фердінанд О ні, створіння любе!
Я радше м'язи надірву чи спину
Переламаю, ніж дозволю вам
Принижувать себе в той час, коли
Сидітиму тут ледарем.
Міранда Мені
Ця праця личить, як і вам. Я буду
Робити легше й швидше, аніж ви,
Бо робите ви з примусу, а я —
З охоти.
Просперо
(убік)
Бідна! Ти вже заразилась,-
Тому й сюди прибігла.
Міранда Ви зморились?
Фердінанд О ні, шляхетна панно,— свіжість ранку
Й увечері приносите мені ви.
Благаю вас, назвіть своє наймення,
Щоб міг в молитві згадувать.
Міранда Міранда.
(Убік)
Я батькову зламала заборону!
Фердінанд Міранда — значить це: чудесна. Справді
Достойні ви вершини чудування,
Дорожчі від усіх багатств земних!
Прихильно я, бувало, приглядався
До багатьох жінок, і полонили
їх милозвучні голоси мій слух.
Чесноти декількох із них мені
Подобались, але вони ніколи
Душі моєї не вражали,— згодом
Вбачав я в їх шляхетних рисах вади,
Що плямували гідність їх, а ви...
Ви — незрівнянна, досконала ви,
Як жодна жінка в світі!
Міранда Я не знаю
З моєї статі анікого. Я
Не бачила облич жіночих, окрім
Свого обличчя, як дивлюсь у люстро.
Л з тих, кого назвати б я могла
Чоловіками, бачила лиш двох:
Це вас, мій друже, і мойого батька.
Які із себе інші — я не знаю,
Але клянусь цнотливістю своєю,
Найбільшим скарбом в посагу моєму,
Що приятеля ліпшого за вас
Я не бажаю у житті. Не можу
В уяві я створити образ кращий,
Ніж ви... Проте я щось розгомонілась,
Забула геть про батькові повчання!
Фердінанд Мірандо, за походженням своїм
Я — принц, а може, нині і король.
О, краще б це не сталось!.. Так огидла
Мені робота підневільна, мовби
М'ясиста муха сіла на вуста.
Послухайте слова з душі моєї:
В ту мить, коли я вгледів вас, всім серцем
Слугою вашим став; заради вас
Зробився тут терплячим носієм
Оцих колод.
Міранда Мене ви покохали?
Фердінанд О небеса! О земле! Ви засвідчіть
Моє палке кохання, підтвердіть
Мою правдивість! І якщо брешу —
Хай все добро для мене стане лихом!
Я більше від усього на землі
Кохаю вас, ціную і шаную!
Міранда Яка дурна я: плачу, хоч від щастя
Радіти треба!
Просперо
(убік)
От чудова зустріч
Двох серць закоханих! Хай небеса
Благословлять любов цю, щоб вона
Цвіла між них.
Фердінанд Ви плачете? Чому?
Міранда Тому, що я не можу вам віддати
Того, що хочу, і не можу взять
Того, що від життя мені любіше...
Це все дурниці! Що хитріше криєш
Своє чуття, то дужче викриває
Воно себе кінець кінцем. Тож геть
Ці соромливі хитрощі! Хай мною
Керує проста і свята невинність!..
Якщо мене захочете ви взяти —
Дружиною вам стану; а як ні —
Служницею вам буду я до смерті.
Ви можете за подругу мене
Собі не брать, але вам слугувати
Не можете заборонить.
Фердінанд О панно,
Це я — ваш раб. Наказуйте мені.
Міранда Ви згодні одружитися зі мною?
Фердінанд О, так же радо, як радіє раб,
Здобувши волю. Ось моя рука.
Міранда А ось моя, і серце — з нею... Зараз
На півгодини мушу я піти.
Фердінанд Вам тисячі найкращих побажань!
Міранда і Фердінанд виходять у різні боки.
Просперо Хоч я не можу, як вони, радіти,
Бо це для них досіль незнана радість,
Але радію, як ніколи... Час
Засісти знов за книги,— я повинен
Упорать до вечері безліч справ.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Інша частина острова.
Входять Стефано і Трінкуло, за ними — К а л і б а н.
Стефано І не кажи! Коли спорожнимо цю бочку, питимем
воду. Але до того — води ані краплини. Отож уперед, курсом далі!..
Гей, слуго-страховиську, випий за моє здоров'я!
Трінкуло Слуга-страховисько-найбільша глупота цього
острова. Він каже, що на острові є п'ятеро людей-з них уже нас
троє. Якщо й ті двоє мають такі ж голови, як наші, то вся держа-
ва хитається.
Стефано Пий, слуго-страховиську, коли наказую... Диііи,
твої очі майже під лоб залізли.
Трінкуло А де ж їм іще бути? Це було б таки справді
страшне страховисько, якби вони в нього залізли під хвоста.
Стефано Мій служник-потвора втопив свого язика в вині,
а мене і море не змогло втопити. Я плавав туди й сюди миль три-
дцять п'ять, клянусь небом, доки добився берега... Будеш ти, стра-
ховиську, моїм заступником або моїм прапороносцем.
' Трінкуло Заступником ще так-сяк, а прапороносцем —
ні Як він носитиме прапор, коли й стояти не годен?
Стефано Ми не будемо бігати, мосьє страховиську.
Трінкуло Де там бігати! Полягаєте, як собаки, і слова не
скажете.
Стефано Скажи ж, бовдуряко, хоч слово, якщо ти добря-
чий бовдуряка,
Калібан Дозвольте, пане, чобіт вам полизькать,
йому ж я не слуга,— він боягуз.
Трінкуло Брешеш, дурна потворо! Я можу навіть страж-
никові дати стусана. Скажи, безглузда рибо,— може бути боягу-
зом людина, що випила стільки вина, як я сьогодні? Ти зводиш
отаку потворну брехню, бо ти сам — напівпотвора, напівриба.
Калібан
(до Стефано)
Послухайте, як він з мене глузує! І ви дозволяє-
те, мій владарю?
Трінкуло Він каже "владарю"! І як може бути навіть по-
твора таким дурилом!
Калібан О-о! Знов! Загризіть його до смерті, благаю!
Стефано Трінкуло, прикуси язика. Як почнеш бунтувати,
то на першій гілляці... Бідолашне страховисько — мій підданець,
і я не дам його зневажити.
Калібан Я дякую, шляхетний мій владарю!
Дозвольте знов звернутися з проханням.
Стефано Згоден. Падай навколішки і проси, а я стояти-
му, Трінкуло теж.
Входить невидимий А р і є л ь.
Калібан Як я вже вам казав,— я раб у тирана, у чаклу-
на, що хитрощами виманив у мене цей острів.
А рієль Брешеш!
Калібан Ні, сам ти брешеш, балакуча мавпо!
Бодай тебе мій пан могутній вбив!
Я не брешу!
Стефано Трінкуло, коли ти ще раз переб'єш його роз-
повідь, то я оцим кулаком виб'ю тобі зуби.
Трінкуло Та я ж нічого не казав.
Стефано Ну, то цить — і ні слова.
(До Калібана)
Кажи далі.
Калібан Отож цей острів чарами у мене
Він виманив. Нехай величність ваша
Йому за мене відомстить. Я знаю,
Що ви — відважний, можете, а той,-
Той — боягуз, не може.
Стефано Справді так.
Калібан Ви б островом тоді заволоділи,
А я б слугою вашим вірним став.
Стефано Як же це зробити? Ти можеш мене запровадити
до нього?
Калібан Так, так, мій пане. Приведу до нього,
Коли він спатиме,— тоді ви зразу
Забийте цвях у голову йому.
Аріель Ти брешеш! Ти цього зробить не зможеш!
Калібан О клятий блазень! От строката погань!
Нехай його поб'є величність ваша
І пляшку в нього відбере,— нехай
Він п'є собі саму морську водицю,
Бо я йому джерел не покажу.
Стефано Трінкуло, стережись,— ще одне слово до чудо-
виська, і, клянусь цим кулаком, я вижену геть за двері свою доб-
рість і зроблю з тебе в'ялену тараню.
Трінкуло Що ж я зробив? Я ж не сказав нічого. Краще
відійду я собі далі.
Стефано Хіба ж не ти сказав, що він бреше?
Аріель Ти брешеш!
Стефано Я теж брешу? Так ось тобі!
(EJe Трінкуло)
Як це тобі до смаку, то скажи ще раз, що я брешу.
Трінкуло Я ж не казав, що ти брешеш. Ти позбувся і ро-
зуму, і слуху. Пранці на неї, на твою пляшку! Ось до чого дово-
дить вино і пияцтво. Хай би здохло твоє страховисько, хай би чорт
відгриз твої кулаки!
Калібан Ха-ха-ха!
Стефано Ну, розповідай далі. А ти відійди трохи вбік.
Калібан Іще його побийте,— незабаром
Я теж почну дубасити його.
Стефано Ти відійди, а ти розповідай.
Калібан Як я казав, він по обіді спить,
Йому вві сні і проваліть ви череп,
Але спочатку заберіть книжки,
Тоді ломакою по лобі вдарте,
Чи пакола у черево всадіть,
Чи перетніть горлянку. Не забудьте:
Насамперед всі книги заберіть,
Бо він без них дурний, як я. Тоді
Не може він наказувати духам,
Вони ж його ненавидять, як я.
Спаліть всі книги! Має він багато
Всілякого надіб'я,— як він каже,-
Щоб прикрашати дім свій, та найбільша
Оздоба в нього — це краса дочки,
Яку він незрівнянною взиває.
В житті не бачив я жінок, крім неї
Та матінки моєї Сікоракси,
Але вона затьмила Сікораксу,
Бо щось мале марніє поряд з більшим,
Стефано Невже вона така прегарна дівка?
Калібан Повірте, пане, що обіймів ваших
Вона достойна й добрий дасть приплід.
Стефано Страховиську, я вб'ю цього чоловіка! його доч-
ка і я станемо королем і королевою,— хай живуть наші королів-
ські величності! А Трінкуло і ти будете віце-королями. Як тобі
подобається цей задум, Трінкуло?
Трінкуло Чудово!
Стефано Дай мені руку. Пробач, що я набив тебе, але
доки житимеш, тримай язик за зубами.
Калібан За півгодини він засне напевне,-
Його вб'єте ви?
Стефано Далебі, уб'ю.
Аріель Я розповім володарю своєму.
Калібан Мене ви звеселили! Я радію!
А нумо забавлятись! Заспівайте
Тієї пісні, що уже співали.
Стефано Згоден, страховиську,— на всі твої бажання
згоден. Нумо, Трінкуло, заспіваймо!
(Співає)
"Смійтесь, глуміться, смійтесь, глуміться,-
Воля думкам!"
Калібан Не так співалось.
Арієль грає цю пісню на сопілці і б'є в барабан.
Стефано Що це таке?
Трінкуло Це звуки нашої пісні, але награє її якийсь
Ніхто.
Стефано Якщо ти людина, то покажись у своїй справж-
ній подобі, а якщо диявол — явись, як здумається,
Трінкуло О, прости мої гріхи!
Стефано Як помремо, тоді за всі борги сквитаємось.
Я тебе не боюсь. Господи, помилуй нас.
Калібан Ви злякалися?
Стефано Ні, страховиську, тільки не я!
Калібан Не бійтеся: цей острів повен звуків
І голосів солодких, добровісних.
Тут часом сотні інструментів разом
Гудуть мені у вуха, а часами,
Прокинувшись, я раптом чую голос,
І знов мене він ніжно присипляє,-
Тоді я бачу в снах розкриті хмари,
Що обсипають золотом мене,
І хочеться, прокинувшись, ще спати,
Щоб знову бачити такі от сни.
Стефано Гарне буде в мене королівство — музика задур-
но.
Калібан Якщо вб'єш Просперо.
Стефано Це невдовзі станеться, я пам'ятаю, що ти роз-
повів.
Трінкуло Звуки даленіють. Ходімо слідом за ним і кінчи-
мо нашу справу.
Стефано Веди, страховиську, ми підем за тобою. Хотів би
я глянути на цього барабанщика,— гарно він тарабанить.
Трінкуло Ідеш? Я за тобою, Стефано.
Виходять.
СЦЕНА З
Інша частина острова.
Входять Ал он зо, Себастьян, Антоні о, Гонзало, Адріан, Ф р а н •
ціско та інші.
Гонзало Клянусь, королю, дівою святою,-
Не можу йти, болять кістки старечі.
Блукаємо ми тут, як в лабіринті,
І навпростець, і манівцем. Дозвольте
Хоч трохи відпочить.
Алонзо Старий мій друже,
За це не буду вам я дорікати,
Бо й сам знеміг од втоми, аж думки
Поплутались. Сідаймо й відпочиньмо.
Віднині я зрікаюсь тих надій,
Якими улещав себе. Він згинув,
І марно ми його шукаєм. Море
Глузує з наших пошуків даремних
На цій землі. Така вже, видно, доля.
Антоніо
(нишком до Себастьяна)
Радію я, що він надії зрікся,
Та не зрікайтесь наміру і ви,
Хоча не вийшло вперше.
Себастьян 3 ним кінчу я,
Аби нагода.
Антоніо От вночі сьогодні!
Вони не зможуть, натомившись в мандрах,
Так пильнувати, як на свіжі сили.
Себастьян Ні слова більше. Уночі сьогодні.
Дивна й урочиста музика.
Алонзо Що це бринить? Послухайте-но, друзі!
Гонзало Яка прекрасна музика лунає!
Вгорі з'являється Просперо, невидимий. Входять різні дивовижні
постаті, несучи стіл з усілякими стравами; вони починають танцювати навкруг
стола, рухами й поклонами вітаючи короля та запрошуючи його і почет до сто-
лу. Потім зникають.
Алонзо Рятуй нас, боже! Що таке було тут?
Себастьян Живі ляльки. Тепер і я повірю
В дива усякі, і в єдинорогів,
І в дерево у нетрях аравійських,
Що фенікси собі за трон обрали,-
Царює, кажуть, фенікс там і нині.
Антоніо Я вірю в це, я вірю в неймовірне.
Клянусь, що правда розповіді ці.
Мандрівники ніколи не брехали,
Хоч вдома з них глузують всякі дурні.
Гонзало Якби в Неаполі я розповів
Про те, яких тут остров'ян побачив
(Бо, певне, це з'являлись нам тубільці),-
Ніхто і не повірить, що вони
Під образом чудних потвор таять
Лагідності і ввічливості більше,
Ніж наше плем'я,
Просперо
(вбік)
Ви, мій чесний пане,
Сказали слушно: гірший дехто з вас
За демона.
Алонзо Ніяк я не отямлюсь!
Ці образи, ці рухи, це звучання
Думки без мови виражають. Так, — —
Що наша мова їм і не потрібна.
Було це схоже на німу розмову,
Просперо
(вбік)
Не вихваляй — зажди-но, чим кінчиться.
Франціско Як no-чудному зникли всі!
Себастьян Нехай,
Бо головне, що страви залишились,
А в нас є.шлунки. Покуштуйте, пане,
Чогось із цих наїдків,
Алонзо Ні, нізащо!
Гонзало Королю, вам нема чого боятись.
В дитинстві ми не вірили, що десь
Існують люди, жителі гірські,
В яких є вола, як в биків,— звисають
М'ясні мішки у них із ший. Хіба
Ми вірили, що люди є, в яких
Лице на грудях? Те, що ми самі
Уздріли тут, примушує нас вірить
Усім оповіданням мореплавців.
Алонзо Піду і попоїм, хоч би й останнім
Для мене був оцей обід. Нехай!
Все краще проминуло. Так ходімо ж
Укупі їсти, герцогу, мій брате!
Блискавка і грім. Входить А р і є л ь у вигляді гарпії. Махає крилами над
столом, і всі страви дивним чином зникають.
Арієль Переді мною — три злочинці. Доля,
Яка керує світом цим, звеліла
Розбурхатись ненаситному морю
І викинуть вас на пустельний острів,
Бо ви не гідні жити між людьми.
Я вас отут на безум прирікаю!
Алонзо, Себастьян та інші вихоплюють мечі,
У нападі безумства люди здатні
Самі вбиватись, вішатись, топитись.
Гей ви, шаленці! Я й брати мої
Є посланцями долі. Той метал,
З якого ваші викуто мечі,
Не може розітнути люту бурю
Або завдати пружній хвилі ран,-
Так само він не може розрубати
Найменшої пір'їни на мені.
Я — невразливий, як і духи всі.
' Якби ви нас схотіли уразити,
То затяжкими стали б ці мечі,-
їх не піднесли б ваші кволі руки.
Згадайте,— я й прийшов вам нагадати,-
Як ви утрьох прогнали із Мілана
Чеснотливого Просперо, віддавши
Його на ласку моря. Вкупі з ним
Було дитя невинне. Не забула
Про це злочинство влада вищих сил,
Вона лише чекала на нагоду
І от підбурила і море, й берег,
І все живе чинити вам біду,
У вас віднявши спокій, а в Алонзо
Віднявши й сина. Тут на вас чекає
Повільна згуба, гірша, аніж смерть,
Вона за вами йтиме крок за кроком,
І гнів її на цій землі безлюдній
Знайде вас всіх,— єдиний ваш рятунок
У каятті і чесному житті!
Арієль під гуркіт грому зникає. Грає ніжна музика; знову з'являються чудні
постаті. Вони, кривляючись, танцюють, потім виносять геть стіл.
Просперо Вдавав ти добре гарпію із себе,
Мій Арієлю: гарний був і хижий,
Дотримувався слів моїх, казав
Усе як треба. Інші духи теж
Попрацювали вправно,— чари діють,
Шаліють з ляку вороги мої.
Вони тепер в моїх руках. Тим часом
Покину їх, піду до Фердінанда,
Що, як вони гадають, в морі згинув,
1 до моєї любої дитини.
(Виходить)
Гонзало Я вас, королю, небом заклинаю,-•
Чому ви стали й дивитесь так дивно?
Алонзо О жах, о жах! Мені здавалось, наче
Мене картали гнівні хвилі, й вітер
На мене гув, і грім гримів органом,
Наймення Просперо прогуркотівши.
Ось через що мій син — на дні морському,
Де я його шукатиму, пірнувши
В пучину глибше, ніж сягає лот.
Там коло сина ляжу.
(Виходить)
Себастьян Поодинці
Я переб'ю чортів цих легіон.
Антоніо Охоче буду вашим секундантом.
Себастьян і Антоніо виходять.
Гонзало Вони утрьох шаліють. їхні душі
Тяжка провина повагом вбиває,
Мов та трутизна, що роками діє.
Благаю вас, молодші ви й спритніші,
Біжіть за ними і завадьте їм
Вчинити те, на що підбурить безум.
Адріан За мною всі! Мерщій ходім за ними!
Виходять.