— Стайня не замикається, бо є собаки, а в стайні сплять все два форналі на зміну.
— А другі форналі де?
— Вони сплять далеко від стайні в форнальській хаті.
— О, то пан таки добре пильнує, певно і фузію має...
— Е! що там фузія. Злодій не дурний вести коні по під панський двір. Там можна вивести задними дверми, лише кусок дрантивого плота поза кератом виломити.
Обірванці слухали уважно цього говорения, тай не лише вони, але і Шалапінда відхилив двері і наставив вухо.
Парубок попращався, подякував за почастунок і добру раду і пішов до дому.
— От дурень!
— Може й не дурень, а навіть потішився би, коли б ми його панові облегчили клопоту з кіньми.
— І ми це, певно зробимо,— обзивається через відхилені двері Шалапінда.
Р
— А ди! Як слухав черевань! — Всі стали сміятися.
— Ей, чи наш Черупа не попав в яку лапку... Якраз сьогодні треба йому було там лізти.
— Го-го! не з таківських він, щоб у лапку лізти,— каже Панько.
В коршу війшов потихонько бойко так, що його нГ-хто не покмітів, аж станув біля стола.
— Когут! — шепнув.
Зараз погасло світло. Всі скочили до ванкіра, відчинили вікно, і повискакували в лози...
Мошко з жінкою повилазили на вижку і витягнули за собою драбину.
Дорогою від Долубова надійшов жандарм. Від світла, яке блищало від печі на дорогу, можна було його добре бачити. Прийшовши під коршму застукав у двері, що були замкнені на засув:
— Гей там! відчинити зараз!
В коршмі було тихо. Жандарм пішов поза коршму аж до відчиненого вікна в ванкирі. Сюди він встромив голову і перехилився на коршму через вікно.
— Що! Ніхто не обзивається? Відчиняйте двері, бо їх виважу...
Не договорив цих слів, як його ухопила із заду за руки і ноги якась медвежа сила та стягнула з вікна на землю. Йому митью заткали рота ганчіркою і звя-зали мотузом на руках і ногах.
— От фриц-дурень,— говорив гугнавим голосом бойко.
— Більше він за конокрадами хатрувати не буде,— шепотів Шалапінда,— а ну хлопці поможіть мені положити його на ознак, а я його трохи поскобо-чу попід шию.
Шалапінда витягнув ізза халяви довгий блискучий ніж.
Бідний жандарм задріжав усім тілом. Він напружив ще раз усі сили, щоби порвати шнури, та не вдіяв
нічого. Він важко застогнав в передсмертній трівозі. Конокради поклали його горілиць, оден сів на груди і придержував, другий держав за буйне волосся і тягнув взад. Шия випружилась. Шалапінда прикляк з ножем, достоту, так як жидівський шехтер, що кошерних телят ріже.
— Дивіться хлопці, я його заріжу так, щоби було "кошер"...
Та зараз сталося щось ненадійного. Якась залізна рука хопила Шалапінду за обшивку і відкинула в зад так сильно, що жид аж ноги підвів в гору.
— Ти вдурів? — засичав твердий голос.— Чоловіка різати як барана?
Шалапінда закляв по жидівськи і мов розлючений бик кинувся з ножом на свого противника. Та в цю мить дістав так кулаком межи очи, що знову впав на землю, і ніж випав йому з руки.
Всі пізнали Черупу, який наспів в саму пору, щоб перешкодити душегубству.
— В ростічі — засичав крізь затиснені зуби.
Всі пропали в лозах. Черупа порозтинав шнур, яким жандарм був повязаний і сам скочив в лози, наче б під землею провалився.
Жандарм устав, витягнув ганчірку з рота і став спльовувати. Відтак пошукав напотемки капелюх і кріс і надяг на себе. Господи слава тобії Навіть не знаю, кому маю подякувати за своє спасіння. Бачу, що тут небезпечно самому ходити, був би я пропав ні за цапову душу. Чи йти ще раз до коршми? Хіба що ні. Але ж бо то я не осторожнийі Навіть залепортувати цього не можу бо дістав би пуцівку як дріт"!
Нагадавши ще раз цю подію, він задріжав усім тілом. Почалапкав далі дорогою до Конюшок.
За ним зорив пильно Черупа, і коли жандарм віддалився, він псикнув з легка, і з лозів стали вилазити товариші. Всі поперелазили через вікно до ванкіра. В ванкіри заблимало світло. Черупа стояв посеред них дивлячись грізно.
— Ви псурбати! — засичав,— послухали цього паршивея і помагали різати христіянську людину. Свині!
З тим словом став бити по пиці своїх товаришів. Панько аж під стіну заточився, Семко став виправдуватись...
— А ти паршивий, не грай зі мною,— каже до Шалапінди,— бо тобі твоє товсте черево розібю і тельбухи випущу... Знаєш, що за це грозила нам усім шибениця, що й цісар би тобі не подарував... Ти гадав, що як одного жандарма заріжеш, то вже конокрадам спокій буде? Як ти смів таке зачинати?
— Ти Черупо, замкни хавку,— каже Шалапінда,— бо я і на тебе знайду спосіб...
— Ти ще смієш мені грозити? Думаєш, що я твоєї спички злякаюсь? — Черупа підступив до Шалапінди з затисненими кулаками. Стояли напроти себе мов два півні, що в оден мент мають розпочати з собою завзяту боротьбу. Черупа палив його очима, які світилися фосфорично. Шалапінда цілий кіпів зі злости. їх товариші дивились залюбки, що з того вийде, і хто кому поступиться. Шалапінда схилився блискавкою до холяви за ножом. Та Черупа блискавкою вдарив його пястуком мов довбнею в потилицю, і жид повалився на землю.
— Буде того доброго,— каже бойко,— перестаньте, не годиться своїм людям битися.
Черупа тим вдоволився:
— Всі в ростіч! Роботи сьогодня не буде.
— Як то не буде? — говорив Шалапінда встаючи з землі.— Чогож ми тільки чекали? — Він стояв біля Черупи, начеб нічого між ними не було.
— Слухай, Юцю, май розум. Сьогодні велика хаст-ранка за нами. Постягали когутів аж з Дрогобича і
Перемишля. Всі шляхи обставлені. Як хоиеш, щоб тобі зробили цурес, то йди. Я не піду, ви жида не слухайте, а ховайтеся, поки цілі.
Черупа задув світло і вийшов. Всі зробили те саме. Коршма стала пуста. Мошко з Сурою позлазили з вижки, позачиняли двері і полягали спати.
Не минули дві неділі від того страшного вечера, як розійшлась поголоска, що в конюшецькім дворі покрали всі коні. Рано найдено форналів, що спали в стайні мертвецьким сном, що годі було розбудити, обі собаки за стайнею торгали по огороді коровячі тельбухи, за стодолою пліт був виломаний. Форналів зливали водою, щоб їх до памяти привести. Вони оповідали, що якийсь проїзжий дохтяр почастував їх горілкою. За кіньми слід пропав.
Василь прийшов до дому пізно в ночи перемоклий до сорочки. Мама ще не спала вижидаючи його приїзду. Вона надіялась, що верне з батьком, тому немало здивувалась побачивши його самого.