— Земля! — закричав Джон Манглс.
Цей крик збудив його товаришів, вони вибігли на палубу й мовчки дивились на берег, який вже чітко вимальовувався на обрії. Гостинний чи ворожий, він мусив дати їм притулок.
— Де Вілл Галлей? — спитав Гленарван.
— Я не знаю, сер, — відповів Джон Манглс.
— А матроси?
— Зникли десь, як і він.
— І, безперечно, п'яні, як і він, — докинув Мак-Наббс.
— Треба їх "знайти, — сказав Гленарван, — адже не можна покинути їх на судні.
Мюльреді й Вільсон зійшли вниз у кубрик і за дві хвилини повернулися. Там було порожньо. Тоді вони оглянули долішню палубу й все судно аж до самісінького трюму, але Вілл Галлей та його матроси мов за водою пішли.
— Як! Нікого? — здивувався Гленарван. [409]
— Чи не попадали вони, бува, в море? — висловив припущення Паганель.
— Може й так, — озвався Джон Манглс, дуже занепокоєний цим зникненням. — До човна, — кинув він по тому, поспішаючи на корму.
Вільсон і Мюльреді метнулися за ним, аби спустити ялика на воду. Але ялика не було — він так само щез.
Розділ V. МАТРОСИ МИМОВОЛІ
Вілл Галлей і його команда, скориставшись з того, що ніч була темна, а пасажири поснули, втекли з брига на єдиному човні, який ще на ньому зберігся. Щодо цього не могло бути й найменшого сумніву. Капітан, зобов'язаний залишати судно останнім, покинув його перший.
— Ці мерзотники втекли, — сказав Джон Манглс. — Ну що ж, тим ліпше для нас. Тепер ми позбулися прикрих сцен.
— І я так гадаю, Джоне, — відповів Гленарван. — До того ж на нашому судні є капітан і сміливі, хоч і не дуже вправні матроси, ваші товариші. Командуйте, ми готові вас слухати!
Майор, Паганель, Роберт, Вільсон, Мюльреді, навіть Ол-бінет зустріли Гленарванові слова оплесками і, вишикував— шись на палубі, чекали розпоряджень Джона Манглса.
— Що треба робити? — спитав Гленарван.
Молодий капітан подививсь на море, на поламані щогли і, по хвилі роздуму, мовив:
— У нас є два способи, сер, вийти з цієї скрути: підняти судно й вийти в море або ж добратися до берега на плоту, котрий побудувати неважко.
— Якщо бриг можна зняти з рифів, — сказав Гленарван, — знімемо його. Це найкращий вихід, чи ж не так?
— Згоден з вами, сер, бо, навіть діставшись до землі, що ми робитимемо без жодних засобів пересування?
— На берег краще не висідати, — докинув Паганель. —< Новозеландцям довіряти не можна.
— Тим більше, — сказав Джон, — що ми дуже відхилились від нашого курсу. Через недбалість Галлея нас відкинуло на південь, це очевидно. О дванадцятій годині я зроблю виміри, і коли ми справді опинились південніше Оклен-да, то спробую дійти до нього на "Макарі" попід берегом. [410]
= Але ж бриг має пошкодження, зауважила леді Гелена.
— Я вважаю, вони не надто серйозні, пані, — відповів Джон Манглс. — Замість аламаної фок-щогли я поставлю тимчасову, й ми попливемо, поволі, звичайно, проте в потрібному напрямку. Коли ж виявиться, на лихо, що корпус брига пробитий і взагалі його не можна зняти з рифів, доведеться скоритись обставинам і плисти на плоту до берега, а там прямувати до Окленда сухопуттям.
— Огляньмо ж насамперед судно, — сказав майор. — Це найважливіше.
Гленарван, Джон Манглс і Мюльреді одчинили важку ляду й спустилися в трюм. Там безладними купами лежало щось із двісті тонн чиненої шкіри. За допомогою талів, припасованих до великого штага врівні з лядою трюму, пересувати паки з шкірою було неважко. Джон наказав негайно викинути в море частину вантажу, аби облегшити судно.
По трьох годинах важкої праці добрались врешті до днища брига. Виявилось — в обшивці лівого борту розійшлося два шви. А що "Макарі" ліг на правий бік, то лівий з усіма пошкодженнями виступив назовні. Отже вода не могла проникнути у трюм. Вільсон, зашпаклювавши спершу клоччям, закрив усе ж таки ці шпари мідним листом і старанно поприбивав його цвяшками.
Спустивши лота, пересвідчились: в трюмі води не більше двох футів. її легко можна було викачати помпами і в такий спосіб полегшити судно.
По тому уважно оглянули весь корпус брига. Джон упевнився, що він не надто постраждав од удару об рифи. Можливо, частина фальшкіля загрузла й залишиться в піску, але без неї врешті можна обійтися.
Оглянувши бриг усередині, Вільсон пірнув у воду, щоб з'ясувати положення судна на мілині.
"Макарі", повернений носом до північного заходу, лежав на піщаній мулистій мілині, котра майже навсторч спускалась у море. Долішня частина форштевня й дві третини кіля глибоко загрузли в піску. Решта судна аж до ахтерштевня занурилась у воду, глибина якої сягала до п'яти бра-сів. Отже стерно не застрягло й рухалось вільно. Джон з задоволенням упевнився, що знімати його не потрібно й скористатися ним можна при першій нагоді.
В Тихому океані приплив звичайно не дуже високий, проте Джон Манглс сподівався, що прибутна вода допоможе зняти "Макарі" з мілини. Бриг осів приблизно за годину до того, як приплив досяг найвищого рівня. Під час відпливу [411] крен правого борту дедалі зростав. О шостій годині ранку, за найбільшого спаду води, вій дійшов свого краю; бриг не хилився більше, й підпирати його вже не було потреби. Це давало можливість заощадити реї і рангоутне дерево, що ним Джон збирався обладнати тимчасову фок-щоглу. Залишилось спробувати, чи вдасться підняти "Макарі" 8 мілини. Підготовчі заходи потребували довгої й важкої праці, яку неможливо було завершити до нового припливу, тобто до дванадцятої години з чвертю. Тож вирішили тільки подивитися, як подіє прибутна вода на вивільнену частину брига, а вже за наступного припливу зібратися на силах, аби визволити "Макарі".
— До роботи! — дав команду Джон Манглс.
Доброхітні матроси приготувались виконати його розпорядження. Джон наказав насамперед згорнути вітрила на гітовах. Майор, Роберт і Паганель, під керівництвом Вільсо-на, —видерлись на марс. Напнутий вітром грот-марсель став би на заваді звільненню брига, його конче треба було згорнути, і це так-сяк спромоглися зробити. Після впертої й важкої для назвичних рук роботи, спустили грот-брам-стеньгу. Малий Роберт, верткий, наче кішка, і сміливий, як юнга, багато допоміг у цій складній операції.