Підійшов до дядька. Постояв. А тоді взяв рурку телефона і почав крутити телефон за ручку. Приклав рурку до вуха.
Мовчить. Подмухав. Мовчить. Почепив рурку.
— Одрізані од всього світа. От. Ні сюди, ні туди. Як той Папанін на полюсі... Ну нічого, на те війна. Буває...
Подивився на дядька, що солодко спав. Подивився на кулемет:
— Теж мені "техніка"! Клопи бити... Або в кіятрі виступати...
А далі весело знизав плечима:
— Ха... От цирк! Ну, ну... Нічого, — Бог не без милости, козак не без щастя. Держись, Сашку! Погладив кулемет: — "Нічого, може бути". — Оглянув кімнату, закопилив губу та й взявся наводити лад. — "Штаб називається... Тоже мені... А ще воювати беруться!" — Заметушився. Здіймає зі стіни мапу і розстеляє перед дядьком на столі, відшукав — ставить чорнило і кладе перо. Потім знаходить цілі стоси пеперу, розкладає на столі. Вмочає палець у чорнильницю й щось1малює. Нагло — дзвонить телефон.
САШКО:
— Диви. Воскресло! (Берерурку). Штаб дивізії... Так! Що, що?! Летючий Голландець?.. Що за "Летючий Голландець"?.. Галло!!.. (Дме в рурку). Галло!!. Чорт. Щось зголосилося та й, мабуть, нас перелякалось. Якийсь "Летючий Голяндець"... Ще й нахваляється стерво. (Чипляє рурку. Береться далі малювати, шпарко. Входить лейтенантик).
4
— Там дезертира піймали... Чи, може, шпійон.
САШ КО розгублено:
— А що?..
— Та дезертир, звичайно... Чи, може, шпійон?
САШКО ляпнув себе по лобі:
— Льох є?
— Так точно, є.
— Добрий?
— Дуже добрий.
— Великий?
— Ого. На цілу бригаду. Як на Луб'янці!
— Замикається?
— Замикається.
— В льох його! І приставить варту.
Л-НАНТИК з ентузіазмом:
— Єсть в льох і приставить варту!
— Всіх дезертирів у льох.
— Єсть всіх дезертирів у льох!
— І всіх шпійонів у льох.
— Єсть всіх шпійонів у льох!
— Всіх у льох. Лови і сажай.
— Єсть ловить і сажать.
— Єсть ловить і сажать.
— Без огляду на ЧИН. Дезертири, которі кидають беззахисним трудовий народ на поталу, — єсть враги народа. Пойняв?
— Пойняв, товариш командир? Вєрно.
— Ну, от. А тепер... Ага, стривай. Е... Що то таке "Летючий Голландець"? Не чув, бува?
— А як же. Чув. (Захоплено). Скажений танкіст один. Дівчина, її присудили до розстрілу за "ізьмену родінє". Так вона з-під розстрілу втекла та й літає на танку поміж фронтами. І до німця не проривається і не здається. Так її й прозвали "Летючим Голландцем". І ніяк не впіймають... (Посміхається іронічно). Бо воно саме Й ніколи...
— А за віщо ж її розстрілу все-таки?
— Та генерал один залицявся по-п'яному, хотів теє... Ну, вона йому я-а-ак приварила... Ну, її польовий суд і засудив — за порушення дисципліни і разложеніє армії на фронті та ще в такий момент...
— Хор-ро-ша мені "дисципліна". Он як!
— Ну, а як втекла з-під розстрілу і почала на танку бешкетувати, то їй іще добавили "ізьмену родінє" і всім хто з нею, і оголосили по армії. А ви хіба не чули? От бешкетують!..
— Та чув пак... (про себе). "От чорт. Це ж вона і мені погрожувала. Га. Диви. Ну й ну..."
Л-НАНТИК щось затурбувався:
— Е, той... А як попадеться которий генерал, що втікає, чи якийсь там начальник?
— В льох. І генералів у льох.
— Але ж...
— В льох!!. Тут є один генерал, накази якого для нас закон. Зрозумів?! Ви пак питали про орден?..
Л-НАНТИК виструнчується віддано, на все готовий:
— Я вас слухаю!
— Хай генерал, хай хоч маршал, — все, що кидає нарід на поталу — єсть вороги народа. Лови і сажай.
— Єсть ловити й сажать!
— Матимеш орден. Два. Десять. Сам будеш генералом. Лови і сажай. Всіх. І не питай нас. Потім розберем. Ми їм покажемо.
— Єсть сажати всіх.
— Ось. Тут, брат, не "шури-мури", а ЧЕКА-ОГЕПЕУЕНКЕВЕДЕ. Ясно? І бережи, щоб не розбіглися. Іди. Стривай. А чого той шпійон хотів?
— Та хотів генерала бачити. Каже, "знайомий", хе. І зміцнити варту.
САШКО збентежено:
— В льох. І пам'ятай — у нас серед дезертирів нема знайомих. Всіх у льох. Особливо "знайомих". І зміцнити варту.
— Єсть всіх у льох. Особливо "знайомих"...
(Вийшов).
5
САШКО:
— Ху-у... Ну, здається заварилась каша. Що то воно буде? (Береться швидко малювати). Хе... "Летючий Голландець"... Ще й сюди дзвонив. Хороші мені жарти. (Щось згадав. Сідає на стіл):
..Сон мені такий поганий снився. Ніби я вже — маршал СРСР в Москві, а Хамула — самостійний маршал у Києві. Га... Я в Москві, а Хамула — в Києві! А не навпаки! От свинство...
А дядько Данило ніби теж у Москві помінявся ролями з самим главним, і став такий страшний — з вусярами, з люлькою,— та й давай його розколювати того самого главного... Цирк!... А тут саме народ збунтувався... Та не знав народ, що то МИ, а думав, що то НЕ МИ, що то стара вдасть, та як не зарядив нас у гармату, та...
Ху-у... Добре, що я прокинувся. Сукини сини, — трохи не пальнули на місяць невинним народом. Хай йому чорт. От цирк. Такий паскудний сон, га. (Чухає потилицю). Полундра. Хамула — самостійний маршал у Києві. А не навпаки. Ну й ну. (Заскалив око). Ха... От якби нам оце потрапив самий плавний... Ми б його розкололи, та хіба І Ж так! У всьому б признався. (Засмутився) — Гм... Ну що ж будемо робити тепер? Ні сюди, ні туди.
(Малює)
— ?! Той шпійон казав "знаю". Справді, а я вже й забув І ЯК же нас звуть. (Лізе до дядька в кишеню і витягає документи, розглядає. Потім дістає документи зі своїх кишень. Теж розглянув).— Хе. Як в аптеці. (Швидко домальовує й чіпляє два плакатики на стінах: — над дядьком — "КОМАНДИР ДИВІЗІЇ ГЕНЕРАЛ-
МАЙОР ПОПОВ А."
На другій стіні, приставивши столик:
"НАЧ.СПЕЦ-ЧАСТІ МАЙОР ЄРШОВ П."
Помилувався своєю роботою. Поклав документи назад.
— Ну, ось. А що ж далі?., (зітхнув). — Потрапили в генерали і ні сюди, ні туди... Що будемо робити? (Підійшов до дверей і відкрив їх):
— Стрілок!..
ГОЛОС:
— Слухаю.
— Принеси балабайку. Та швидко, одна нога тут, а друга... Друга щоб за хвилину теж була тут, а то розчахнешся. Пойняв?
— Точно буде!..
САШКО закрив двері. Пройшовся сюди. Пройшовся туди, торсаючи чуба і зсуваючи шолом то на очі, то на потилицю. Потім вийняв книгу і примостився був читати:
— Ну, як там воно було далі, товаришу Йосип Швейк? Га?.. (Читає).