Чи не міститься в такім відношенні погорда до української жінки і чи не це відношення часом штовхає її шукати чогось більш вартіснішого в чужинця?
Та Маланюк, не давши позитивного образу української жінки, принаймні геніяльно відтворив всю огиду української жінки типу рабині, Анти-Марії і, зжахнувшися сам, зумів викликати і в інших жах перед тим образом.
Те саме можна сказати і про Мосендза. Менш нагально, в більш стриманих і лицарських виразах, але так само переконуюче, змальовує він усю зайвість і безпросвітну сірість такої жінки, що лише валиться тяжкою колодою на дорозі мужчини до його мети. Що вміє лише затримувати свого пана, переповідати йому свої "безбарвні, пласкі жалі" ("Уста неціловані"), або мріяти біля нього про такі ж "безбарвні, пласкі" радощі ("Анти-Марія").
І в Мосендза жінка є лише Анти-Марією, яка не вміє кинути всіх своїх поривів в один рвучкий потік з поривами вибраного мужчини і пливти біля нього, вперто й сміливо, не вішаючися тяжким каменем йому на шию в небезпечних місцях того потоку.
Отже, нема нічого дивного, що той мужчина воліє бути сам зі своєю тяжкою дорогою і прекрасною метою, без сонної рабині при своєму боці.
На жаль, в той час, коли Маланюк і Мосендз обурюються і борються з таким типом жінки, інші наші поети захоплюються власне ним.
Не сто літ тому, а в 1933 році, видає В. Пачовський свої "Перли", (які, зазначено в передмові, мають "постійну вартість для національної культури"), де сам подивляє і хоче, щоб інші подивляли Галю
"В білім ліжку, у неґліжку, у неґліжку, гей!"
або Дзюню, що готова його надхнути на вбивство, бо...
"Пускає з чаром любки, з груди-білосніжки, дві голубки, спняті в грудний бюст"(!).
Поза Галями і Дзюнями, що танцюють на балях, ходять в "неґліжку" і прагнуть "добре" вийти заміж (молодша ґенерація), є ще там і тип жінки-матері. Всі ці шляхетні "мамці" в перлах, мріють лише про одне: видати "добре" заміж, але вже не себе, а своїх Галь і Дзюнь. І наші наймолодші, часом і талановиті поети, мабуть не бачать інших жінок. Тому від їхньої еротики не віє глибокою, сильною пристрастю, лише сальоновим фліртом, або "хвилевим шалом" — здрібнілими почуваннями, вартими тих дрібних героїнь, до яких вони скеровуються (Дригинич, Чернява).
Та все ж в нашій поезії останній час лунають хоч окремі голоси, що відштовхують від себе бездушну жінку-рабиню. Натомість в прозі бачимо дійсну вакханалію з сабінками і вампами третьорядної якости (Винниченко, Крижанівський, Чернява). Рабиня є там модною, як ніколи.
Щось подібного бачимо ми і в нашій пресі. Загальна думка дуже часто плутає погляди фашистів на ролю жінки зі старопруським поглядом славнозвісних 4 K: Kleider, Kuche, Kinder, Kirche. І дійсно, не один з тих, що зі снобізму чіпляє собі фашистівську відзнаку, без глибшого розуміння того руху, впадає в ту плутанину: переносить погляд фашистів на ролю жінки з того ґрунту, на якім він зріс, на зовсім відмінний — наш.
" Перемога " (ч. 16, 1934 р.) ніби зазначує, що жінка повинна дбати про "збереження і поширення ґатунку, отже родів, племен, націй", але це говориться лише між іншим, цей постулят нерозвинений. Натомість підкреслюється, що найбільшим завданням жінки є "придбання дітей, синів". Яких дітей, яких синів — про це нема ні слова...
Виразно підкреслюється, що жінка не повинна бути товаришкою життя, лише матір'ю, але знов без відповіді на питання: матір'ю кого? Далі зазначується, що жінка має дбати про "фізичне збереження раси". Лише фізичне. Чи ж не замала така роля для жінки? І як тут не згадати славнозвісні 4 K!
Завдяки фемінізмові "жінка перестає думати про інтерес родини". Цілком слушно. Але навіть не феміністка, а якраз така жінка, що думає про інтерес родини — коли його хибно розуміє, може стати матір'ю яничар, тим скорше, чим більше вона про той інтерес родини дбає.
"Одним з неминучих результатів розвитку фемінізму є смерть — фізичне вимирання нації". Безперечно. Але одним з результатів постуляту "жінка-мати, яка дбає лише про фізичне збереження раси", також може бути смерть, коли не фізична, то не менш від неї страшна — духова, денаціоналізація. Загальні вирази про жінку, як "приятеля-друга", не прецизують погляду на таку важну справу. Треба ще більш рішуче відгородитися не лише від фемінізму (амазонства), але й від чотирьох К, що відгомоном грають навіть серед тих, які того зрікаються.
Та оскільки " Перемога ", хоч не зовсім ясно, то принаймні цілком поважно, старається розв'язати ці питання, то, на жаль, цього не можна сказати про інші органи нашої преси. " Назустріч ", наприклад, в спеціяльному числі, присвяченому жінці (ч. 12, 1934 р.) надзвичайно легковажним, кокетерійно-фрівольним тоном, повторює під маскою модернізму, передпотопові погляди на жінку-куховарку ("мати") і "любку", що має мужчин для своїх "щоденних примх" (чи себе лише для примх мужчини?). "Єва чи еманципантка — між цими двома типами мусите вибирати"! Так нібито й один, і другий вже не перестарівся смертельно...
Чи славнозвісні 4 К є дійсно правдивим поглядом фашизму на ролю жінки — про це нижче. А наразі поставимо питання: чи справді, найшляхетніше завдання з тих чотирьох К виховання дітей — може бути в нас, на нашому ґрунті, єдиним завданням жінки? Чи вона до того приготована?
Чи в стані вона виховати свідомих дітей нації, а не "дурних курчат", коли на загально прийняту думку, була вона до цього часу лише "байстрюча мати яничар"? Чи може вона від одних фашистівських гасел, як від дотику чудодійної палиці, перетворюватися з матері яничар і "дурних курчат" в героїчну матір відважних Ґракхів?
Ні, в нас ще замало матеріялу на матерей Ґракхів. До цього часу, на жаль, ще велика частина наших матерей, бодай, як твердять наші поети, постала з цілком іншого матеріялу.
Мати в "Науці" Руданського вчить свого сина стелитися, гнутися, коли того вимагає вигода. В "Синах" Стефаника бачимо матір, що з німим докором дивиться на синів, які тікають з-під рідної стріхи боронити рідну землю.
Безперечно, не одна з українських матерей показалася в останні переломові роки — на висоті свого завдання. З їх домових вогнищ вийшла молода ґенерація, повна самопосвяти. Але теж не одна з цієї ґенерації знає скільки труду її коштує вирватися зі свого Андромахівського родинного вогнища.