– Ви зверталися до мене, міс, – відповів він. – Прошу пробачення. Але мій обов'язок – коритися.
– Виконуйте свій обов'язок, – відказала вона. – Закінчуйте ваше оповідання та йдіть геть!
– Коли стало зрозуміло, – продовжив він з безмежною пошаною і покірним уклоном, – що її не можна відшукати, я поїхав до містера Джеймса, до того місця, куди він наказував мені адресувати листи, і розповів йому, що трапилося. Ми обмінялися думками, і я відчув необхідним, для збереження своєї гідності, залишити службу в нього. Я міг терпіти і справді терпів багато неприємностей від містера Джеймса, але цього разу він занадто образив мене. Я знав нещасливі незгоди між ним і його матір'ю і передчував, якими великими мусять бути її побоювання, тому насмілився повернутися до Англії і розповісти...
– За гроші, які я йому заплатила, – зазначила міс Дартль, звертаючись до мене.
– Цілком так, мем... і розповісти, що я знав. Більше, здається, – сказав містер Літтімер після короткого вагання, – мені нічого невідомо. Тепер я без служби і був би дуже радий знайти для себе якесь респектабельне місце.
Міс Дартль глянула на мене, немов бажаючи довідатися, чи не хочу я поставити якесь запитання. Я згадав у цю хвилину про одну обставину і тому сказав у відповідь:
– Хотів би я довідатися від цієї... істоти, – я не міг змусити себе вимовити ввічливіше слово, – чи вони перехопили листа, який був надісланий їй з дому, або ж він гадає, що лист справді дійшов до неї.
Він лишався спокійним і мовчазним, уп'явши очі у землю і схрестивши пальці обох рук.
Міс Дартль зневажливо обернула до нього голову.
– Прошу пробачення, міс, – сказав він, пробуджуючись від своєї задумливості, – хоч я ваш покірний слуга, але в мене є своя гордість. Містер Копперфілд і ви, міс, люди різні. Якщо містер Копперфілд хоче довідатися про щось від мене, то я дозволю собі нагадати містерові Копперфілду, що він може звернутися до мене з запитанням. Я мушу зберегти свою гідність.
Після хвилинної боротьби з самим собою, я глянув на нього і сказав:
– Ви чули моє запитання. Вважайте його зверненим до себе, якщо хочете. Яка буде ваша відповідь?
– Сер, – сказав він, рознімаючи і знову з'єднуючи кінці пальців. – Я не можу вам дати прямої відповіді. Зраджувати довіру містера Джеймса заради його матері – зовсім не те, що зраджувати його заради вас. Я гадаю, що малоймовірно, аби містер Джеймс заохочував отримання листів, які могли б посилювати поганий настрій і незадоволення, але від подальших розпитувань, сер, я хотів би бути звільненим.
– Це все? – спитала міс Дартль мене.
Рухом руки я дав зрозуміти, що більше не маю що сказати.
– За винятком, можливо, – додав я, помітивши, що він збирається йти, – того, що я цілком розумію участь цього негідника в усій історії та порадив би йому не з'являтися на міських вулицях, бо я маю намір повідомити про це ту чесну людину, яка заступала нещасній батька в її дитинстві.
Він спинився, щойно почав я говорити, і слухав мене зі звичайним непорушним спокоєм.
– Дякую, сер. Але ви пробачте мені, якщо я скажу, сер, що нема ні рабів, ні рабовласників у цій країні, і що людям не дозволено брати до своїх рук функції закону. Коли вони вдаються до такого, то це небезпечніше для них самих, аніж для інших. Тому я зовсім не боюся ходити куди схочу.
Після цього він ввічливо вклонився мені, потім – міс Дартль і вийшов через арку за стіну з гостролистом, тим самим шляхом, яким з'явився. Міс Дартль і я деякий час мовчки дивилися одне на одного. Вираз її обличчя був такий самий, як і тоді, коли вона покликала того чоловіка.
– Крім того, він каже, – зазначила вона, і губа її трохи здригнулася, – що його господар, як чути, їздить тепер берегами Іспанії, а потім збирається віддатися своїй пристрасті до мореплавства, поки це йому не набридне. Але це зовсім нецікаво для вас. Між цими двома гордими особами – матір'ю і сином – провалля тепер ще більше, ніж раніше. Нема майже ніякої надії, що колись зникнуть їхні нещасні незгоди; в обох характери однакові, і час робить їх ще більш впертими та непохитними. Звичайно, і це зовсім нецікаво для вас, але це вступ до того, що я хочу сказати вам. Цей диявол, з якого ви робите янгола, – я кажу про нікчемне дівча, яке він відшукав у прибережному намулі, – тут вона пильно глянула на мене своїми чорними очима і гнівно підвела палець, – вона, можливо, ще жива; бо, здається мені, деякі низькі істоти нелегко вмирають. Якщо вона справді жива, то ви схочете, щоб така коштовна перлина була відшукана і взята під опіку. Цього й ми бажаємо для того, щоб він більше не зазнавав небезпеки стати знову її здобиччю. У цьому в нас з вами спільні інтереси; і ось чому я, хоч і бажаю їй усякого лиха, що його здатна відчути така груба істота, послала за вами, аби повідомити вас про все, що ви чули.
Зі зміни виразу її обличчя я зрозумів, що позаду мене хтось підходить до нас. То була місіс Стірфорс; вона простягла мені руку холодніше, ніж раніше; її поведінка стала надзвичайно гордою; а проте я помітив, – і ця обставина дуже зворушила мене, – що в ній ще не зникли спогади про мою колишню любов до її сина. Вона дуже змінилася. Її ніжна постать трохи згорбилася, прекрасне обличчя було помережане глибокими зморшками, а волосся майже зовсім побіліло. І все ж таки вона ще була вродливою. Її світлі очі все ще випромінювали той гордий погляд, який осяював сни мого дитинства.
– Чи все відомо містерові Копперфілду, Розо?
– Все.
– Він вислухав самого Літтімера?
– Так, я пояснила йому, чому ви цього бажаєте.
– Ви добра дівчина. Я іноді листуюсь із вашим колишнім другом, сер, – додала вона, звертаючись до мене, – але це не відновило в ньому почуття обов'язку і синовньої пошани. Тому нема в мене іншої мети, крім тієї, про яку вас повідомила Роза. Якщо відбудуться події, що полегшать страждання того скромного чоловіка, якого ви приводили сюди (я йому співчуваю, більше нічого не можу сказати), і мій син врятований буде від небезпеки знову потрапити в тенета підступного ворога, то так буде добре!
Вона випросталась і нерухомо дивилась у безмежну далечінь.
– Мем, – сказав я чемно, – я розумію. Запевняю вас, що я не чинитиму всупереч вашим намірам. Але я мушу сказати навіть вам, знаючи цю покривджену сім'ю з дитинства, що коли ви гадаєте, ніби ця глибоко ображена дівчина не була жертвою жорстокого обману і не згодиться скоріше вмерти сто разів, ніж прийняти склянку води з руки вашого сина, то ви жахливо помиляєтеся.