О. Брігген "Історію русів" читав і знав, сумніву нема, бо він збирався її навіть видавати.
Коротко про Архипа Худорбу. Він жив у селі Комані Новгород-Сіверсько-го повіту і був шептаківським сотником. Худорби — старий козацький рід, який виводив себе від Михайла Кіндратовича Худорбая (Худорбія) — значного військового товариша, але чи це мало історичні підстави, невідомо. Відомо лише, що Худорби були козаками в Комані, навіть підпомічниками, якими вони записані в актах Рум’янцевської ревізії 1767 року. Один із них мав чин військового товариша — це був Михайло Омелянович Худорба, уродженець Комані, його сином був Архип, інші сини також вийшли в старшину: Опанас став корнетом, а Володимир — значковим товаришем.
Архип Худорба народився між 1748—1750 роками, тобто приблизно тоді, коли мав народитися, за нашими підрахунками, автор "Історії русів", був сотенним канцеляристом, під час Рум’янцевської комісії записаний "атестованим у сотенні новгородські старшини". З 1769 року він — сотенний осавул і, як такий, рушив у тому-таки році в Турецький похід, як і здогадний автор "Історії русів", воював у Другій армії у 1769—1773 роках, був при розоренні міста Дубоссари, при облозі і взятті Бендер, взятті Пе-рекопської лінії та Перекопу, тобто мав добре знати південь України та Молдавію, як це знав і автор "Історії русів". У 1773 році його призначено сотенним отаманом, а з 1777 року про нього писали, що він "у комплекті при полку перебуває"., Знаємо, що його представлено до чину секунд-майора. Очевидно, зі Стародубським карабінерним полком брав участь у походах О. Суворова. У1789—1791 роках востаннє записаний як прем’єр-майор у дворянських реєстрах. У 1799 році Худорбам було признано право на російське дворянство; можливо, це сталося ще за життя Архипа. О. Ог-лоблин припускає, що він помер у 1799 році. Рід Худорбів був відомий на
Новгород-Сіверщині в XIX — початку XX століття. Друге припущення
О. Оглоблина: рукопис історії Худорби був знищений або реквізований у 1825 році після повстання декабристів.
Але ряд дивовижних фактів змушують нас порівнювати цей твір саме із <<Історією русів". Виявляється, анонімний автор її виявляє чималий інтерес саме до історії роду Худорбів і не раз користується нагодою, щоб піднести цей рід та його заслуги, і це при тому, що насправді Худорби аж ніяк і нічим не відзначалися в історії України.
Тут ми хочемо поставити питання: а що, коли "Історія русів" та історія Архипа Худорби один і той же твір? Чи не був рукопис Худорби, який нібито існував в одному примірнику, автографом <<Історії русів"? До речі, його й справді могли знищити родичі А. Худорби, коли повстання декабристів було придушене і в суспільстві почалася реакція.
Розв’язати на сьогодні це питання ми не можемо, хіба що подати таку ціпком гіпотетичну картину. Припустимо, що історія Худорби та "Історія .русів" — один і той-таки твір. У XVIII столітті, до смерті автора (а написав його А. Худорба, коли вийшов у відставку в 90-х роках), він поширення не мав, тобто існував в одному примірнику — автор, написавши його, мав усі підстави остерігатися. Після його смерті, що сталася до 1810 року, з твору було знято кілька чи одну копію, яка чи які поширилися. Саме копіїсти поставили біля твору ім’я Кониського (є копії без такого імені). Ці списки мали локальне поширення, бо йшлося про збереження опозиційної щодо офіційної ідеології книжки. Свого ж імені автор не ставив також з конспіративних міркувань. Отже, <<Історія русів" відтоді почала існувати без зв’язку з іменем Худорби. Водночас хтось із родичів А. Худорби 1825 року чи близько того розкрив сусідам чи приятелям факт існування рукопису. Що то за рукопис, ніхто не знав; знали тільки, що це історичний твір і в ньому викладалися вільнолюбні думки, зокрема проти російського уряду. Чи можлива така ситуація? По-моєму, цілком, але фактів на її підкріплення поки що нема та й навряд чи вони знайдуться. Повністю ж таємниця авторства при тих даних, що їх маємо, залишається нерозгадана. Відомо тільки одне: "Історія русів" та історія Архипа Худорби між собою тісно зв’язані, і цього факту обійти увагою аж ніяк не можна.
На сьогодні маємо щодо пошуків автора <<Історії русів" таку статистику. З авторством Г. Кониського покінчено після виступів М. Максимовича. Думку про авторство Г. Политики підтримали В. Іконников18, Д. Дорошенко11 М. Горбань20. У тому, що твір написав В. Политика, В. Горлен-ка підтримали М. Драгоманов21, А. Сршов22; за спільне авторство Григорія та Василя Политик висловилися М. Грушевський23, А. Майков24, Є. Онаць-кий25. Остаточно поклав край цій гіпотезі М. Возняк у книзі "Псевдо-Кониський і псевдо-Полетика". Гіпотезу про авторство О. Безбородька роз-
робляли П. Клепацький26, А. Яковлів27, М. Слабченко та М. Возняк у вказаних працях. Додамо до цього, що автором "Історії русів" називалися також князь М. Рєпнін (М. Драгоманов), О. Лукашевич (М. Петровський),
О. Лобисевич та інші.
"Історія русів>> — це найвизначніший твір української національно-політичної думки кінця XVIII століття. Не дивно, що він значною мірою вплинув на багатьох видатних митців, особливо в 30-х роках XIX століття, коли поширився рукописно. О. Бодянський, видавець твору, писав: <<При друкуванні я користувався майже десятьма списками різного типу, обробив усі важливі і напівважливі різнослів’я, а все інше надруковане без найменшого скорочення, навіть до коми, до архаїзму"28. Під впливом цього твору О. Пушкін написав свою "Полтаву" — вона вийшла в 1828 році. М. Возняк вважає, що поет дістав копію "Історії русів" від С. Ширая, а
В. Горленко — від М. Гоголя. Сам М. Гоголь користувався твором при створенні <<Тараса Бульби". О. Пушкін високо оцінив "Історію русів", зокрема він назвав Г. Кониського <<великим живописцем" і припустив, що "серце дворянина б’ється в ньому під чернечою рясою", а з другого боку — "любов до батьківщини часто зваблює його за межі строгої справедливості" (це поет писав у статті "Собрание сочинений Георгия Конисского, архиепископа Белоруссии"29). М. Возняк вважає, що до М. Гоголя "Історія русів" потрапила таки від О. Пушкіна — адже перша редакція <<Тараса Бульби" буЛа закінчена 1834 року. Загалом М. Гоголь негативно ставився до українських літописів (не вказуючи, яких саме). Він зокрема писав у листі до І. Срез-невського 18 березня 1834 року: "Добре ще, якщо траплялися між ними з різкою фізіономією, з характером, як, наприклад, Кониський, що вирвав хоч жменьку переказів і знав, що він пише"30. На самого І. Срезневського "Історія русів" так само сильно вплинула. "Фальсифікати "Запорожской старини" були головним наслідком знайомства з "Історією Русів",— пише М. Возняк, — яка викликала загальне захоплення гуртка Срезневського"т.