Сліди читання "Історії русів" помітні у віршах А. Метлинського, М. Костомарова, він написав під Ті впливом загублену драму "Косинський" та ряд віршів (пізніше ставився до неї критично); Є. Гребінки (поема "Богдана, повість "Ніжинський полковник Золотаренко"), а особливо Т. Шевченка. М. Драгоманов зазначав: "Між 1840 і 1844 роками, видно, Шевченко потрапив на "Історію Русів", яку приписували Кониському, і вона запанувала над його думками своїм українським автономізмом та козацьким республікан-ством часів декабристів. Шевченко брав з "Історії Русів" цілі картини, і взагалі ніщо, окрім Біблії, не мало такої сили над системою думок Шевченка, як "Історія Русів"32. До творів, у яких видно вплив "Історії русів" на Т. Шевченка, М. Драгоманов зараховував "Сон" ("У всякого своя доля..."), "Великий льох", "Іржавець", "У неділеньку у святую" та інше. М. Возняк добачає цей вплив раніше в "Тарасовій ночі> 33 ( 1838).
Згадує "Історію русів" Т. Шевченко у "Близнецах", навіть повідомляє про її рукописний примірник з автографом Г. Кониського, що є явним художнім домислом, але свідчить про популярність твору на Україні. "Історія Русів",— писав той-таки М. Драгоманов у статті <<На захист невідомого покійника автора "Історії Русів",— була безпосередньою предтечею "Кобзаря" Шевченка, на якого самого вона, очевидно, мала справжній вплив. І якщо, як це можна бачити, наприюіад, із "Записок сенатора Соловйова" ("Русская Старина", 1881, № 4, с. 748—749), чернігівське і полтавське дворянство було одним із небагатьох, яке в 1857 р. не висловлювалось хоч проти особистого визволення селян і якщо це дворянство дало декількох діячів парти, що більше сприяла селянам у редакційних комісіях, у цьому в значній мірі треба бачити вплив "Історії Русів"34. М. Костомаров зазначив, що "Історія Русів" "вся просякнута духом напівдворянського малоруського патріотизму, який недавно ще був у моді в середовищі малоросійської публіки"30, а П. Куліш зазначав: "Був на світі Кониський — і своєю "Історією Русів", мов якою завісою мальованою, закрив од нас старосвітчи-ну, аж поки Шевченко не розідрав тієї завіси"311. Сам П. Куліш також піддався чарам цього твору, сліди користування "Історією русів" знаходимо зокрема в його повісті "Михайло Чернишенко" (Київ, 1843), де він на неї прямо посилається, а останнім свідченням захоплення "Історією русів" була Кулішева "Україна. Од початку Вкраїни до батька Хмельницького", повністю залежна від "Історії русів". Але найбільше захоплений цим твором був М. Маркевич, який, як пише В. Горленко, "цілком обібрав це джерело" — текст його "Истории Малороссии" запозичено значною мірою з "Історії русів"; сліди цього впливу помічаємо і в "Украинских мелодиях" пго-го-таки М. Маркевича (1831). Вплинула також "Історія русів" і на представників "української школи" в польській літературі, зокрема на М. Чай-ковського, М. Гліщинського та інших; захоплений був цим твором відомий польський учений В. Мацейовський, який навіть переклав деякі фрагменти "Історії русів"; сліди впливу твору помітно в "Choniann-i" Г. Трентовсько-го. Займалися польські вчені й критикою "Історії русів" (Л. Яновський), але тенденційною.
Нарешті, в пізнішому часі "Історія русів" залишила свої сліди в історичних поемах С. Руданського, в трагедії Й. Барвінського "Павло Полуботок", в "Молодому віці Максима Одинця" Олександра Кониського тощо. С. Єфре-мов, оцінюючи загальне значення твору для української культури, зазначив: "Исторія Руссов" була немов пророкуванням про близьке національне відродження України і оправданням її нового письменства, з якого те відродження почалося" 37.
Що ж собою являла "Історія русів" як твір? Вона подавала картину історичного розвитку України від найдавніших часів до другої половини XVIII століття, власне, до 1769 року. Автор працював у традиціях
так званих козацьких літописів, тими літописами він і користувався, доповнюючи виклад переказами, власними споминами, а подекуди (XVIII століття) — документами. Основна засада твору — натуральне, моральне та історичне право кожного народу на самостійний державно-політичний розвиток, а боротьба українського народу за визволення — головний зміст книги. Загалом автор не мав на меті писати історію України, а дав свою мисленну картину цієї історії. І. Борщак назвав "Історію русів" "історичною легендою України, політичним трактатом, втіленим в історичну форму"38.
Г. Карпов жанр твору визначив як "політичний памфлет", так пояснюючи особливості цього жанру: "Автори таких творів дуже мало дбають про збирання солідних історичних джерел для своєї праці, але рівночасно для доказу вірогідності всього, що вони розповіли, добирають найбільш гро-моносні авторитети (нагадаємо, що це було в засадах історіографії, визначених курсами риторик Київської академіїВ. III.), так указують на участь у складанні подібного твору самих історичних осіб, у ньому описаних. Основна прикмета таких творів: зверхній лібералізм (він був якраз не зверхній, а глибокий.— В. Ш.), проповідь гуманних ідей, обвинувачення неприємних авторові осіб та народів у деспотизмі, неосвіченості, варварстві, схильності до підступу, лякливості (тут уже говорить у критикові ураза шовіністично наладнованого росіянина. — В. III.), дурноти, а тим, яких автор бере під свій захист, приписуються всі протилежні, цілком приємні, прикмети. Друга ознака — багатство анекдотів у них: прості, звичайні події прикрашаються фантазією"39; до речі, всі ці викладки — типова риса так званої романтичної історіографії. Думку про памфлетний характер "Історії русів" підтримав В. Іконников. "По суті, — писав він,— "Історія" має характер історичного памфлету, автор чи автори її не були особливо точні при виборі джерел (що і зрозуміло при тодішньому стані нашого історичного мислення взагалі), її виклад нагадує манеру древніх чи псевдодревніх з вигаданими промовами історичних осіб: факти підганяються під тенденції, але врешті-решт автори вигадували менше, ніж їх звинувачують, вони багато брали із давніх малоросійських літописів, але також багато брали з усних переказів, анекдотів, віршів, пісень, які ходили в українському дворянстві, серед козацької старшини і серед народу"40. Приблизно те саме каже й Д. Дорошенко: "Исторія Руссов" вийшла не науковим історичним твором, а політичним памфлетом, вона прислужилася дуже мало науковому дослідженню українського минулого, але допомогла пробудженню національної думки; коротко кажучи, вона має інтерес як покажчик найвищого рівня, якого досягла українська політична думка в кінці XVIII ст.; в Ті світлі стає зрозумілий для нас рух шляхти Ніжинського полку в обороні автономії в 1767 р. і таємна місія Капніста до Берліна в 1791 р."41.