Дід. Не ходи, Мотронько! Не тікай!
Думав — допоможе вернутися, а вийшло навпаки,— Мотря, зачувши стукачку, сполохнулась і побігла за Максимом.
3
Придивився, дід Касян,— утекла. Ударив у стукачку що є сили старий, раптом перестав, стукачці сказав:
— Он думала, що спиниш, а вийшло — прискорила, мовчи, стара! Не стукоти! Бо, може, ще хтось стоїть вагається, а почує, то й кинеться навтіки, як ця. Ходімо краще до Хими, Микити, до Якова, хай которе сповістити біжить Лавра... А ти думала! Мерщій! Мерщій! Тільки був кинувся, аж назустріч Хима.
4
Хима. Ой дідуню, тікають!
Дід (махнув у той бік рукою). Уже втекли.
X и м а. Та не туди дивись — он де! (Показала в другий бік. Пригнулась і діда пригнула. Пошепки). Тікають з комуни. Костя, Супруни! Бачите?.. З робою! Не можу! Я крикну, спиню їх!..
Д і д К а с я н. Не треба, Химо, ані слова! Бо я он крикнув, думав спинити Мотрю, а вийшло, що тільки прискорив.
X и м а. І Мотронька?
Дід К а с я н. Утекла. До Максима. А кричати не треба, аніні! Бо вони тепер як ті сновиди, що над проваллям ходять. Не займеш, то, мо ще й повернеться которе, крикнеш — оступається і в провалля летить. ,
X и м а. А що ж робити? Що робити?
Дід К а с я н. Лавра треба мерщій покликати. Де Яків?
Хима (заломила руки). І він кудись збирається. Дід К а с я н. А Микитко? Хима. Немовби спить.
Дід К а с я н. Так ти постій отут, а я до Микитки. Хай побіжить до Лавра. Оповістить! Мерщій! (Подибав хутенько).
5
Дивиться Хима — хтось іде. Придивилася Хима: — Якове, ти?
Яків став. Мовчить.
Куди ти, Яшо? Я к і в. Ти знов випитуєш? Хима. Я?
Яків. Дорогу знову заступаєш?
Хима. Ні! ні!.. Коли ти про машину, то йди і думай, Якове. Я вже й сама тепер бачу, що без машини нам ой важко ж буде... Тікають наші!
Я к і в. І добре роблять.
X и м а. Та що ти, Якове?
Яків. Давно пора. Бо що таке наша комуна? Не сад соціалізму, а сад сухих досад. (Повів рукою). Кругом ось обступили, думку сушать, сохнуть і риплять. Уночі не спиться, удень не біжиться, машини не видумаєш, отак тільки категорією — не живеш, а хворієш. Тікати треба!
Хима. Куди?
Я к і в. А знаєш що? У тебе маланхолія, у мене категорія — тікаймо вдвох?
Хима (аж дух забило зразу). Куди, Яшо?
Яків. Куди?.. Та туди, де електричні світла,— бачила, ні? Де дроти, доріг багато, де машини, а не так, як тут: степ як мертвий, в головах — могили, тиша над ними заклякла — сумно! Тікаймо, Химо! І не так, щоб вийти за комуну й розійтись, а вкупі, вдвох отак —у шахти подамось, до моря, на гори...
X и м а. А як же з комуною, Яшо? Яків. Другі поприходять.
Хима. А як розвалиться? Яривчани землю, млина загарбають, усі наші труда? Другі поприходять, а комуни вже нема, і нашу ідею в землю закопано. Та так же закопано, що й не видати, тільки від тачанок кулацьких слід знати. Не ходи, Якове, і я не піду! Давай не підем вдвох! Тоді й Микитко з нами, Муна і всі ми за Лавром. Нових поприймаємо та як вистроїм комуну! У нас і млин, і сад, а в яривчан сімсот досад...
Я к і в. Ти думаєш, що нове сказала, про нове щось довела? Довела до того місця, де ми й зараз стоїмо.
X и м а. За машину скажу, Яшо. Ось повернеться Лука, відремонтуємо млина, і ти будеш у млині за машиніста. От слово! Я приноситиму їсти. А захочеш (тихо), то в млині і житимем.
Яків. Маланхолія!
Хима. Яшо!
Я к і в. Не хочеш іти, скажи?
X и м а. Я б пішла, хоч до смертної межі пішла б, та як же з комуною? Качат скільки навиводилось. Яків. Пусти! Хима. Яшо!
Яків. Пусти, осєдлая ти женщина! (Побіг).
6
Хима (услід, та гірко ж так). Осєдлая... За що ти мене, Якове, за віщо таким словом?
7
Аж набіг Микитко. Теж якийсь незвичайний, настовбурчений. З клуночком. Побачив Химу — став:
— Хоч з цією попрощаюсь. Бо ж треба з кимсь... Прощай, Химо!
Хима (аж одхитнулась). І ти?
Микитко. Іду в город.
Хима. Микитку!.. Та ти сонний?..
Микитко (гірко). Ге — сонний! Ти спитай котору ніч я спав як слід? Хоч раз мої органи заснули і всі члени? Ні разу!
X и м а. То чого ж ти йдеш?
Микитко. Питаєш! Та хіба можна про це в такий голос питати, що немов я кінь, а ти нічого не знаєш? Діло ж на драму пішлося.
X и м а (стямилась, мовляв,— знаю). Мотронька втекла!
Микитко тільки лоба витер. Мовчить. (Підійшла ближче). Невже через Мотроньку? Невже,— що втекла?
Микитко. Начхать мені на Мотроньку, хоч це діло й не таке, як ти думаєш, а дуже сурйозне. Та за таке діло у городі ти знаєш що? Зразу устрелили б і з комсомолу б вигнали! А тут що? Захотілось спати з хуторянським елементом — спить. Захотілось утекти — тікає. Ніякої тобі дисципліни, виховної роботи. А в результаті — всі сплять, опріч мене, бо немає з ким. Як був безпризорний, такий і зостаюсь. А знаєш, який є декрет ооцвиху? Що безпризорним можна бути лише до тринадцяти, а ви мене ліквідували? Навпаки — ще меншим зробили! Цурупалком!.. Ніт, це діло сурйознеє.
X и м а. Микитоньку, я знаю, що це діло сурйозне. Хто, хто, а я вже ой як знаю! І серце болить, і як не спиться,— знаю. Тільки ж ти послухай: Мотронька втекла...
Микитко. Та начхать, кажу, на неї й на всю мировую любов!
X и м а. Стривай! Костя втік, Супруни і Яків...
Микитко. Яків? Ну, тоді я й поготів. (Взявся йти).
X и м а. Микитоньку, що ти робиш?! Що усі ви робите? Ви ж комуну зраджуєте, пролетарські інтереси, все добро напризволяще кидаєте...
Микитко. А чого втік Яків? Йому можна?
X и м а. Нікому не можна, бо ж яке становище! Утечеш ще ти та Муна — і комуна без законного числа людей, а яривчанам того й треба. Приїдуть на тачанках, добро порозбирають, качок наших поріжуть,— зостанеться од комуни пір'я, зола та погана слава. Не йди, Микитоньку! Хочеш, я з тобою спатиму? Тільки не йди...
Микитко. Яб зостався, та не можу!
X и м а. Ну чого?
М и к и т к о. От не можу!..
X и м а. Через Мотроньку?
Микитко. Не можу, бо... бо вже пішов.
X и м а (вслід). Хоч підожди до ранку!
Микитко. Не можу, бо на місці встояти не можу!.. (Побіг).
8
Нарешті й Хима в розпач вкинулась. Важко. Хіба крикнути, та хіба ж хто почує. Дід Касян, певно ж. побіг до Лавра, біля млина вона сама:
— Ой ніч, ти ніч, та де твій ранок!.. Хоч би скоріше день абощо... Товариші, товариші, свою ж ідею губимо й життя. (Пішла у млин).