За ним поодинці потягли ті, хто голосував, щоб не було комунальної. Каменем залягло безмов'я. Чути стало, як з двору виїхала тачанка, як бігали та збирались в колектив недавні комунари.
Лавро (подививсь на годинника). Тридцять на першу. Покололась комуна. Три роки тому, саме в цей день, пам'ятаю, ми заснували комуну... О першій годині урочисті збори відбулися. Словом революційним прися-глись, що не подужа, не переможе нас ніхто, бодай і танок англичанський, казали! Танок не переміг, а от вернувсь Вишневий, прийшов Ахтительний і... (Ударив щосили кулаком об стіл, забувши, що в руці годинник. Тоді, згадавши, підніс його до вуха. Послухав. Осміхнувся). Тридцять три на першу! Іде!.. Ударили й нас — не спиняймось! Отак ходімо далі й ми! Час і життя та діло наше ще тільки починаються... Ось що: зараз покличте сюди Луку!
Хима. Він хворий. Зуби болять.
Лавро. Почує — перестануть. Товаришу Муно! Покличте!..
Циган пішов.
4
Лавро. Діду Касяне! Вам бойовий наказ: беріть свою стукачку та беріть дробовика, зараз рушайте до млина і стережіть. Побачите, що яривчани до млина йтимуть, давайте гасло, вистріливши вгору. Це до вечора. А на ніч Яків, Микитко й Муна підуть на підмогу. Рушайте, діду! Бабо Лукіє! Вам бойовий наказ: дайте дідові на сторожу хліба і шматок сала.
Баба метнулась.
5
Лавро. Химі й Мотроньці зранку теж до млина — мазати. Починаємо ремонті
6
З'явився циган, за ним — Лука — зуби пов'язані рушником, у руках часник і дрібок солі.
Лука. І полікуватись не дадуть. Тільки що взявся, віриш, солі до болящих зубів прикласти, кажуть,— помагає, аж тут — іди! Та чого це героїхи розбіглись? Нема гірше в світі, віриш, як зуби й баби.
7
Хима та баба Лукія, пробігаючи, до Луки:
— Не бачили?.. Тачанкою!
— Вороними кіньми!..
Лавро. Треба, я думаю, в город, Луко! І якнайскоріше. Зараз збирайся!
Лука. Що? Це знов за делегата?
Лавро. В округу, в губерню, а як що, то й до Харкова!
Лука. Не піду!
Лавро. Ти що?
Лука. Набридло, віриш. Три роки за делегата мотаюся! Хай хто другий береться!
Лавро. Ти жартуєш, чи, може, й ти вже...
Лука. Жартуєш. Зуби застудив, чоботи побив... А в районі що мені зробили!
8
Хима (пробігаючи). Якби ви чули, що казали! Лука. Та вже казатимуть. Не хочу! Лавро. Злигався з ними?
Лука. Добре злигався — мене побили, я когось побив там...
Лавро (не розуміючи). Яривчани?
Лука. Які там яривчани! З райзу загризся ж за насіння, хіба забув? Не хочу, віриш!
Лавро. Та ти знаєш, що яривчани в колектив склалися, землю у нас одбирають і млина? Наказа привезли...
Лука. Що?
Лавро. З округи, щоб ми одмежували їм сорок десятин землі.
9
X и м а (спинилась). По ярок, і став їхній!
Яків. Млина в оренду вже передано.
Лавро. Та невже Муна нічого про це тобі не сказав? І що Макар пішов до них?
Циган. А за що, за віщо став би я таке казати чоловікові, ще й з болящими зубами! Що він мені зробив? Коняку в мене вкрав?.. Гуто кажіть йому краще ви!
Лука. Млин і землю яривчанам? Макар?.. (Скинув пов'язку, шпурнув її геть). Пишіть мандата! Химо! Мій портфель і чемойдан!
Вихором метнулася Хима.
Я їм, віриш, одмежую — у матні коситимуть... (По паузі). Це Вишневого робота? Лавро. Почин його.
Микитко (написавши мандата, подав на підпис Лаврові. Тим часом як Лавро перечитував і печатав мандата, Микитко підбіг до стіни, покрутив рукою). Др-р-р... При телефоні? Дайте мені, баришньо, Ярив-чанські хутори.
Яків. Цитьте, товариші. Микитко якусь штуку хоче викинути!
Микитко (немов у телефон). Яривчанські хутори? Перекажіть усім, що наша комуна схвалила урізати вам землі у Лойди Жоржа на задниці. Приїздіть по мандат і по землеміра!
Знявся регіт.
10
Хима (убігла). Ось ваша роба, дядю Лука. Ця чи ні?
Лука. Ця. Галіфе на мені, френчу одягну, як приїду. Давай портфель! (Начепив шкіряний гаман, поклав туди мандат). Давай чемойдан! До району кіньми, а там пішки, пароплавом, руками й ногами, віриш! Одним махом обернуся!
Хима. Микитенько! Заводь нашої на дорогу делегатові.
Микитко (немов камертоном). УеСеРеР! (Завів якоїсь нашої. Підхопили). Лука (прощаючись з Муною). Ну, Муно, віриш!..
X и м а. А добрий він чоловік, дядю! Циган. А що там казати! Як люди добрі, коні добрі, кузня добра — то й циган добрий.
Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ
І
1
Другої ночі дід К а с я н, обходивши млина, почув недалеко посвист — немов когось викликали. Пригнувся старий, бачить — на греблі Максим. Стоїть Максим, немов на когось жде.
— Невже й тепер до Мотрі ходить? А ти ж думав! Любов — така революція, що не скоро буковки зітруться. От тільки чи вийде вона. А що? Та не такий час, важкий для комуни. Та й наморилась за день з ремонтом... Ти диви — йде, аж біжить дівка!.. Та ще й з клунком, чи що?
Притаївся дід.
2
Зійшлись Максим з Мотронькою.
Максим (узявся за клунок). Оце й усе? Мотронька. Усе, а що? Максим. Нічого...
Мотронька. Може, сподівався, що цілу скриню тобі винесу. Коли по це прийшов, то йди сам...
Максим. Постривай! А яка ж запальна. Нащо мені скриня! Я хотів тільки сказати, що робила, служила комуні, а бач, скільки наслужила. Нічого й нести.
Мотронька. Ой, щось друге мав ти сказати. Учора ж закинув, що якби захотіли, то поділили б, себто ми, комуну. Не ділиться вона! Та й хай живе!
М а к с и м. Ти диви — вчепилась! Та ти скажи просто, що тобі неохота йти?
Мотронька (щиро, аж голос змінився). Ой, неохота, Максимочку!
Максим (певно, не сподівавсь на таку відповідь, став тихший). Значить, не любиш?
Мотронька (з болем у голосі). Не любила б — не вийшла!
Максим (знов сміливіше). І вчора казав, і сьогодні ще скажу: як не вагайся, не хитайся, а в комуні вам уже не жити. На тонку пряде. Ну подумай, хто зостався, скільки вас? Лавро, Хима, дід, Лука та цурупалок отой...
Мотронька. А циган, а Яків, баба Лукія? А Костя, Супруни? Ось-ось Лука повернеться...
Максим. Порожнячком. Циган не член, Якова перетягнемо, а Костя й Супруни сьогодні втечуть.
Мотронька. А ти почім знаєш, що втечуть?
Максим (загадково). Та вже знаю. Ну?
Мотронька. Що ну?
Максим. Рушаймо, Мотронько!
Оглянулась Мотронька на млин, в той бік подивилась, де комуна. Пішла. Стала. Знов обернулась. Не витримала в діда рука —ударила в стукачку.