Було раз уже пізненько,
Каганці згасали,
А подекуди хрещені
Вже й позасипляли.
Лиш в їдній убогій хаті
Скалочка диміла.
І на лаві при вечері
Вся сім'я сиділа.
І що господь дав — із'їли,
Стали воду пити.
І напились, помолились —
Тра начиння мити.
А при хаті на ту пору
Ні краплі водиці.
Взяла дівчина відерця,
Пішла до керниці.
І набрала, і приносить,
В діжку виливає...
Коли дивиться — з відерця
Вино витікає.
Взяла друге... ні!
у другім Чистая водиця.
І убогі вечір мали
Такий, як годиться.
XXІІІ
Ба ще й друге в світі чудо
В вечір сей буває —
Вся худоба меж собою
В північ розмовляє.
Лиш послухати їх мову
Хто цікавість має,
Незабаром після того
Нагле умирає.
Був їден колись цікавий
Мову тую знати;
І приходить під обору,
І став вартувати.
І от віл їден піднявся,
Тяженько зітхає:
"Чого, брате, так зітхаєш?" —
Другий віл питає.
"Як же ж мені не зітхати,-
Каже той до того.-
Завтра в яму повеземо
Господаря свого".
І почув він — душа стала
Лиш на волосочку.
Біжить в хату: "Жінко, жінко!
Дай білу сорочку!"
Вмився, вбрався, як до смерті,
Богу помолився
І ще до світа, до рання,
В труні опинився.
Плаче жінка, діти плачуть,
Полежав він добу,
І ті самі воли везли
Його тіло к гробу.
XXIV
Проминуло неділь з десять,
Може, й ще неділя,
Як Христос-господь заходив
На теє весілля.
І зібрав він тьму народу,
Тьму неізчислиму.
І із ними іде в місто,
Місто Русалиму.
І зачали діти з вербів
Гіллячки ламати,
І ламати — і під ноги
Господу кидати.
А господь гіллячки тії
Всі благословляє.
Напослідок сам нагнувся,
Їдну підіймає.
І потріпав Петра нею,
І став промовляти:
"Ще лиш тиждень — і Великдень
Ви будете'мати..."
А Петро підняв гіллячку
І Павла став бити,
Злегка бити і те саме
Йому говорити.
І зачали і всі люде
Вербу підіймати,
Підіймати, злегка битись,
Да і примовляти:
"Ой верба б'є, а не я б'ю!
Ще лиш тілько тиждень —
І наступить, і настане
В нас святий великдень..."
XXV
А тим часом бог приходить
Під тecoвi брами,
Входить в місто, а у місті
Аж кишить жидами.
I став господь їм казати,
Щоби Bipy мали,
Щоб на нашу святу Bipy
Bci поприставали.
Лиш "жид жидом", як той каже:
Віри не зміняє
Та ще й кпитися, поганий,
3 господа гадає.
Ніяково й говорити,
Що вони зробили:
Взяли товстую жидівку,
Коритом накрили.
I приводять Христа-бога,
Просять угадати,
Що б за диво під коритом
Мало в них лежати.
А господь подумав трохи,
Так coбi нібито,
Далі сміло жидам каже:
"Свиня під коритом!"
Жидова зареготіла,
Вдруг корито зняла,
Аж з-під нього не жидівка,
А свиня устала.
I бог вийшов з Русалими,
Вийшов, іде к морю,
К далекому іде морю,
На високу гору.
XXVI
А жидова, як те море,
Боввани збиває,
Лиш погляне на корито —
Пейси обриває.
Прийшов рабин їх Кайяфа, [23]
I той зламав руки:
"Ловіть Христа! Беріть Христа
На cтрашнії муки!"
I гадають вони думу,
Як його зловити.
Аж являється Іуда
I став говорити:
"Я вci сховки його знаю,
Не журіться, люди,
I продам його на муки,
Тілько плата буде!"
"Якої ж ти хочеш плати?" —
Стали вci питати
I зачали у Іуди [24]
Христа торгувати.
I на тридцять рублів рівно
Ціну тую збили,
I прокляті проклятому
Сріблом відлічили.
І нечистий злую душу
Ніби маслом маже,
І згорнув Іуда гроші
І рабину каже:
"В четвер, рівно вопівночі,
Будьте ви готові,
А тим часом, добрі люди,
Будьте ми здорові!"
XXVII
Матір божа тогді спала
На горі Оливній,
І над нею сни снувались
І страшні, і дивні.
І прийшов до неї господь,
Став її питати:
"Ой чи спиш ти, чи ти чуєш,
Рідна моя мати?"
"Ой, спала я, милий сину,
Спала, та збудилась,
І о тобі, все о тобі
Річ страшная снилась.
Виділа я, що ти, сину,
У саду молився,
Що опівночі з жидами
Іуда явився.
І зв’язали тобі, сину,
Пречистії руки
І повели до Кайяфи
На страшнії муки.
Тебе збили, ісплювали,
К стовпу прикували
І вінок терновий сплели
І коронували.
І із голови твоєї
Страшно кров спливала,
І плоть твоя пресвятая,
Як кора, спадала.
А потому, на Голгофі, [25]
До хреста прибили
І ребро твоє святеє
Копієм пробили..."
"Все те правда, — господь каже, —
Все те живо буде:
Все те маю я терпіти
За мир і за люди!"
XXVІІІ
Наступає жильний вечір [26]
Сонечко згасає,
І апостолів до себе
Господь зазиває.
І зійшлися всі дванадцять.
Просить господь сісти
І зачав вечерю тайну
З ними разом їсти.
Повечеряв разом з ними,
Зо всіма простився
І пішов від них до саду,
І в саду молився.
І молився... і кровавий
З него піт котився.
Аж опівночі з жидами
Іуда явився.
І невірнії зв'язали
Христу-богу руки,
І повели до Кайафи
На страшнії муки.
Стали бити і плювати,
До стовпа кували
І на голову пречисту
Тернину наклали.
І струями по всім тілі
Кров його спливала,
І плоть його пресвятая,
Як кора, спадала...
Аж приходить і Іуда,
Як глянув на муки —
Грішми в землю, а сам плаче,
Ходить, ломить руки.
Наостаток з того жалю
Прибігає к лісу,
І у лісі на осиці
Віддав душу бісу.
XXIX
А тим часом на Голгофу,
Стали бога вести
І звалили хрест на него
І казали нести.
І іде він, і несе хрест,
Силоньки немає:
Що пройде їднії гони —
Да й із ніг спадає.
І за брамою звалився,
І не може встати.
Аж несе їден убогий
Яйця продавати.