— Ні,— сказав він.— Вона для мене надто хитра... І хижа. Справжнісінька кішка! Сідайте. Я вас чекав. Люблю вас дожидатись. Біда в тому, що я намагався угробити ваше майбутнє.
Скотт сів.
— Ну що ж, я й так себе почуваю майже пропащим,— відповів він, замовив обом пива і наказав бою— єгипетському хлопчині — насухо витерти столик.— Катайте. Гробте мене до кінця.
— Ні. Виявляється, не можу,— сумно сказав Куотермейн, зобразивши на обличчі огиду.— Та й пиво дуже зашкодило моїм руйнівним силкуванням — ваша Люсі для того, мабуть, і накачала мене цим пійлом, запевняючи, що я саме для нього створений. Шкода, що вас при цьому не було.
Вони довго мовчали, посьорбуючи пиво.
— Ви збираєтесь сьогодні повернутися в Мєну? — запитав Скотт.
— Аякже! Чому ви питаєте? Щось трапилось?
— Нічого. Прихопіть і мене.
— Куди? — підозріливд зиркнув на нього Куотермейн.— А втім, яке мені ДІЛО! ІДІТЬ куди хочете. Дуже ви непокладливий, Скотті.
— В якому відношенні?
— Байдуже в якому. Часом ви просто ні біса не варті. Не можна так прожити весь вік — вундеркіндом-спеціалістом. З вами щось затівають, Скотті. І вона знає що! Вона все знає...
— Що ви городите? Про що вона знає?
— А про те, що з вас збираються зробити якесь дивнее диво. І не за те, що ви вмієте, а за те, чого ви не вмієте. їм заманулося визнати вас! О боже!
Скотт не дослухався до цієї тиради. Він оглядався на всі боки, міркуючи, де б його вимити руки, перш ніж він знову наллє собі пива. Йому раптом здалося, що від нього тхне смертю, а Куотермейн шрзштжьчував його своєю похмурістю.
— Невже тут нема рукомийника? — ззшитав він.
— Ні! — відрубав Куотермейн.— Краще послухайте мене і плюньте на вашу гігієну.. Хоч ви у нас, слава богу, чистоплюй, чого, на жаль, не можна було сказати про Шкерінга. Та що кривити душею! Пікерінг був просто нечупара. Але справа не в цьому.
— Ходімте звідси,— запропонував. Скотт..
— Ні! Послухайте мене. Що ви збираєтесь завтра відповісти Уоррену?
— Хто його знає, він же мені ще нічого певного не сказав.
— Яка різниця, що він вам скаже. Важливе інше: ці сисунки на вас полюють.
— Нехай собі полюють.
— Але й не в цьому суть,— Куотермейж нетвердо витягнув палець, ніби хотів намацати ним ту саму суть.— Вони мають нюх на путніх людей.— Він зморщив ніс і став поскубувати вуса: — "У нас є ддя вас одна пропозиція, капітане Скотті"
Скотту було неохота признаватися зараз, що його вже облагодіяли однією пропозицією,, точніше,* зробили це наполовину.
— А як пропозиція буде непогана,, тоді що?
— Звичайно* вона буде навіть дуже добра. З іншими вони не потикаються. Біда в тому, що вам і невтямки, як вони можуть причарувати людину* шш її визнають. О господи! Мати чи не мати—оеь,; Скота, у чім питання. І ви станете зрадником, як тільки до них перекинетесь...
— Вам неодмінно треба говорити про це, надудлившись пива? — Скотт відчув, що стомився.— Ради бога, Куотіг їжте краще морозиво!
— Нічого ви не розумієте. І не хочете зрозуміти. Послухайте, Скотт, я вам відкрию таємницкк Усі ці виродки заражені чорною віспою. Тримайтеся від них якомога далі,
Скотт допив пиво, весь час з огидою відчуваючи,, що від рук його тхне мертвеччиною, і підвівся, збираючись іти.
— Мені сьогодні не до цього, Куоті. Ходімте.
— Вам кажуть, що вони заразні, всі до єдиного. І особливо Уоррен...
— А що Уоррен? Уоррен мені подобається. Вш зовсім непогана людина.
— То ж бо й воно, що непогана! І через те особливо заразна.
— Ш-ш-ш!
— Ви на мене не шикайте! Бач, уже навчились від них!..
— Підете ви, чи мені йти самому?
— Та піду, піду. Але вона помиляється, друже, вона не права. Як мені вас переконати?..
— Не треба мене переконувати. Ні в чому. Я тільки іноді дивуюся, чому англійці не візьмуть та й не перестріляють один одного? Все було б раз і назавжди вирішено. Ось у чому вам слід було б мене переконати.
— Ви, мабуть, хильнули зайвого, Скотт...
Він угадав. На Скотта справді подіяло пиво* випите натщесерце після виснажливого дня, після таких переживань, після фізичного дотику смерті. І він раптом піддався настрою Куотермейн а поговорити одверта.
— Ну скажіть мені, чого вони не бахкають один в одного? — допитувався Скотт.— Чого?
— Та того, що жоден з них не вартий навіть кулі, друже. Що, знову пригадався Черч? Ви просто неможливі! На біса він кому здався, той Черч, а разом з ним і ваша "людина"? Перестріляти їх треба — усіх підряд! Хіба ви це зрозумієте? Краще одвезіть мене додому,
Скотт спровадив його на віліеі в табір, а потім знову перепозичив машину, щоб поїхати до Люсі Пікерінг. Було вже дуже пізно, коли він зупинився біля її квартири. Ніч його ніби заспокоїла; приторкнувшись до Абду Еффецді та до горя близьких йому людей, Скотт відчув себе м'яким, наче віск.
РОЗДІЛ 13
— Де ви були? Вже так піано]
Глянувши на її квітуче, свіже обличчя, Скотт ніби знову відчув, що від нього тхне смертю.
— Ви якийсь сірий,— сказала вона, зачиняючи за ним двері.— Що з вами?
— Мені б помитися,— сказав Скотт.— Це дуже незручно?
— Гарненьке діло — приходити до мене опівночі хлюпатись у ванні! — сказала вона, затягуючи його в кімнату.
— Хіба вже так пізно? — Він звільнив свою руку з її руки. Йому не хотілося, щоб до нього торкались.
— Далеко за одинадцяту.
Люсі ще досі була одягнена. Вона привела Скотта в свою кімнатку, де ніжні тони вигідно відтіняли її обличчя. На ломберному столі, захаращеному картами та записними книжками, горіла яскрава лампа.
— Ви збиралися лягати? — запитав Скотт.
— Ні. Я перечитувала нотатки Пікерінга.
Він не поставив їй питання, яке само собою напрошувалось, проте вона відповіла на нього.
— Мені спало на думку навести якийсь лад у його паперах... Ви справді бажаєте скупатись?
— Воно, звичайно, вже пізнувато...— сказав він.— Але мені не хотілося будити всіх в домі, де я живу...
— Тоді ходімте.
— Якби ще можна було переодягтися в що-небудь чисте...— Він уже зняв свій кітель.
Відкрутивши важкі мідні крани, вона вийшла, проте одразу ж повернулася з рушником, а потім знов залишила його самого. Скотт роздягнувся на чорно-білій мармуровій підлозі, сів у гарячу ванну, натерся люфою й став киснути у власному бруді — улюблене заняття кожного англійця. Та згодом він підвівся й пустив холоднющу воду з ручного душу. Скотт відчував, як пружні цівки води збивають з його шкіри липкий піт і ніби заново відроджують все тіло. Спочатку він втратив гидливість до себе, потім відчув свіжість, а слідом за нею — бадьорість.