Всякі плани я собі в голові малюю, та тільки, дозвольте сказати, все це в мене з Олімпіадою якось перемішано. І єсть це, громадяни мої дорогі, моя драма, що не зміг я від самого себе відсахнутися, а намагався все докупи звести з собою.
І коли б не це, може, и з вами приємности розмовляти не мав би.
Приїздю я в маєток. Іду садком — тиша і кам'яним богиням голови відбито. Тут всякі спомини на мене посунули, а я подивився гордо на все і навіть посміхнувся: не за тим я приїхав, а щоб працювати!
Та тільки обдивився я весь маєток — виходить, і завідувати нічим. Самий будинок без вікон, без дверей стоїть, а в ньому рояля розбита та канапе подерте... А землі так і зовсім ніякої немає. Тобто є, та її селяни забрали.
"Ну,— думаю,— це нічого! З господарством селяни й самі раду дадуть, а я коло культурности краще заходжуся".
Виходжу я тут на ґанок — і стоїть проти моїх очей Олгім-піяда! Серце в мені застукало-застукало, а вона схудла вся, ну й не молода, звичайно... Довго мовчали ми, й тільки вітрець повіває. А далі й заговорили:
— От і побачились ми, товаришко Сметанкіна! Як же ся маєте?
— Так, взагалі... А як зникли тепер таточко, то і зовсім зле і на хліб ледве заробляю... Шию сорочки всяким му-
Тут не втерпів я і почав її вичитувати за це слово. А вона аж губу прикусила та:
— Однаково некультурність і мужики! Просто фурія якась, дозвольте сказати!
З того часу щодня ми з нею наче в диспуті жили: вона своє, а я своє доводимо! І що не скажу я їй слово — вона мені десять! І така зла — просто в уяві не вкладається!
"Ах ти ж,— думаю,— злий демон мого життя! Мало, що серце мені розбила, ще й тепер супроти сперечається! Занапастили все життя, кров пили, дармоїди! А вона за них і на все плює! Я ж тобі доведу, чия правда!"
І такий злий — де та й любов ділася!
Хотів був спочатку в волость її віддати, а далі роздумавсь і прохолов.
— Слухайте,— кажу,— товаришко Олімпіяда Сметанкіна! Всі наші балачки — це теорія, а я, Сичов, таку вам тут на практиці за один рік культурність розведу, що ох!
— За рік?
— За рік.
— Побачимо!
— Побачите! — кричу.— А тільки умова: на моє вийде — все, що захочу, зроблю з вами!
А в неї рум'янці на щоках, і відразу посмішка на вуста набігла... І вся така приємна стає, наче біля дуба колись!
— Ах,— зітхає,— мені аби культурність, а тоді вже робіть зі мною все, що бажаєте, Миколо Сергійовичу... Ах!
І пропав я, громадяни мої дорогі, пропав навіки! Бо діяльність свою з особистим елементом зв'язав.
Замкнувся я в кабінеті, обмислив, як його до роботи братися, і другого дня пішов до волости. А там вже трійка і на чолі Митька Хверт — матрос по продовольчій частиш. Розповів я їм про все, що ось маєток порожній, а нам треба за культурність старатися, то давайте, кажу, будинок для дітей зробимо, як от і по містах. А персонал у мене єсть: товаришка Сметанкіна під моїм доглядом.
Дуже зраділи вони всі, а Митька Хверт аж ляснув мене по плечі: "Зразу видко, що ти ідейний субчик! Отаких нам і требаї"
Пишуть вони всякі накази потрібні, а мені за ідею нові черевики салдатського фасону дарують.
Прийшов я назад у маєток, розповідаю з радістю про все Олімпіяді. От, мовляв, починається культурність! Селянські діти, замість свиням, дозвольте сказати, хвости крутити, догляд матимуть і культурний приклад Олімпіядин перед очима, бо буде вона їм за бонну-гувернантку.
А вона кривиться:
— Не велика приємність, а тільки ж робитиму, бо ваша наді мною влада...
Аж образився я був на такі слова!
— Фу! — кажу.— Олімпіядо Савична, товаришко Сметанкіна! Як це у вас усе, як у прозі! Тут, дозвольте сказати, радість яка — молоді душі до світла тягтимуться, і ви їх на роялі обучатимете, а ви наче з примусу і ніякого у вас запалу! А я вам з радости навіть презент привіз...
І черевики салдатського фасону їй подаю.
— Знаю,— кажу,— що вашими б ніжками по паркетах на балі танцювати, але ж як бідність тепер і ніде взяти, то краще й такі черевики, ніж босій...
Дивлюсь — розцвітає Олімпіяда Савична вся, і очі — як зорі...
— Ах, який ви вихований стали! Дуже вам мерсі, і працюватиму я для вас з охотою...
І черевики бере.
Другого дня дітей почали згонити, харч везуть — взагалі діяльність почалася. Коли це жене щось парою коней і просто в двір.— Де тут котрий Сичов? — гукає. А далі баче, що галіфе на мені і записку подає. Читаю:
6 Є. Плужник
161
Дитячому завідуючому Сичову.
На випадок організації будинку для дітей сьогодні о 12 годині відбудеться зібрання всіх для мітингу про культуру. Явка з промовою обов'язкова.
Митька Хверт.
Що зробиш? Кидаю все, іду. Женемо коні, аж вітер у голові свистить, так що я й промови по дорозі не вигадав. Приїздимо, дивлюся — народу тисячі! Тобто повнісінький клас у школі, просто хоч сокиру вішай! Ну, промови дехто говорить, а далі й мені довелося. А тільки ж не готовий я був, то, дозвольте сказати, з натхнення... Підвівся я, руку одну за пояс, а другу поперед себе:
— Товариші,— кажу,— котрі кров проливали і котрі з плугом...
Ну і почав, і почав... Що ось тепер у нас усе є, а ніяких панів немає... І що самі ми, як пани, і тільки з культурністю затримка... і що треба її неодмінно зробити...
— Помремо,— кажу,— всі, а таки свого дійдемо!
Тут заплескали всі в долоні, і зібрання скінчилось. Підійшов я до вікна, нерви собі заспокоюю, а в самого так і миготять в очах щасливі обрії.
Повиходили всі люди, і тільки Митька Хверт лишився. Підступає він до мене й каже:
— Поміркували ми, братуха, бачимо — голова в тебе на плечах. А нам такого й треба, бо тепер усе на місці. Кидай ти свій маєток, а переходь сюди і завідуй культурою.
Повагався я ніби трохи:
— Гаразд,— кажу.— А тільки треба мені при такій діяльності секретаря, і хай це буде товаришка Сметанкіна.
А Митька Хверт на це такі слова говорить:
— Ой, не зв'язуйся ти, товариш Сичов, з бабами! Я це тобі з практики кажу. Я сам через одну таку кар'єру втратив і з самісінької Пензи аж сюди приїхав. В бабі фантазії багато, а для діяльности це просто смерть!
Та тільки я на ці слова без уваги, і того ж вечора з маєтку разом з Олімпіадою переїхав.
Ах, і дорогі ви мої громадяни! Хіба можна розповісти всю діяльність людини, особливо коли вона за культурність для всіх турбується і все по-новому робить! І все сама! Сила фактів усяких і проектів тисячі! А то й таке буває: ніби й маленький факт який, так що й промовчати за нього хочеться, а дивись — із нього наслідки виростають...