Григораш у барі не з'являвся. Вороного не видно було теж. Не вгледів Попенко й "підприємця".
Капітан Пилипей ніяких ознак занепокоєності не виказував. Анатолій Петрович бачив його сьогодні кілька разів. І в рубці, і на палубі, і в коридорі. Обличчя впевнене, вольове, незворушне. Одного разу навіть усміхався. Хоча взагалі, видно, вдачі суворої.
Одійшов і Сокирко. З кают-компанії не раз протягом дня чувся його спів і оплески. Видно, прихильниці його таланту перемогли-таки.
Хоча контактів з Анатолієм Петровичем тенор явно уникав. А може, то здавалося, бо Іван Романович весь час був в оточенні дівчат і ні на кого іншого його просто не вистачало.
Одне слово – нічого вартого уваги за весь день не відбулося.
"Завтра хоч і не телефонуй Горбатюку. Крім появи "підприємця", нічого й розказувати", – подумав засинаючи Попенко.
Розділ XII
"Облава буде!" – "Облаву одмінили!"
Шлюпки були на кормі одразу за верхньою палубою, обабіч труби – висіли на рострах, наче люльки, по дві з кожного боку. У якій із них ховається Ципа? І як із ним законтактувати?
Зранку на верхній палубі людей було небагато, але все-таки були. Он біля поручнів стоїть старенька, яку так брутально облаяли дівчата з "гурту". Замріяно дивиться вперед, підставивши обличчя стрічному вітрові. Щось, мабуть, згадує хороше – усміхається. А он біля протилежного борту вчорашня пара – череватий "гуморист" і декольтована дама. Він щось говорить вибачливим тоном, вона ображено смикає плечем. Обличчя в обох несвіжі, набряки під очима.
Ще кілька пасажирів походжають туди-сюди. І хоч усі вони не звертають на Женю й Вітасика аніякісінької уваги, все-таки треба бути обережними, щоб не зрадити Ципу. А так же ж хочеться хоч пошепки поговорити з ним трохи. Та й не те що хочеться – треба. Заради зустрічі з Ципою їх же й узято на теплохід. У Ципи ж ключ до розгадки таємниці. А вони замість того, щоб допомогти розслідуванню, унеможливлюють його. Треба, неодмінно треба законтактувати з Ципою. Але як?
– Давай підходити до кожної шлюпки і тихенько стукати, щоб ніхто не бачив, – прошепотів Женя.
– Давай, – погодився Вітасик.
Вони вибрали момент, коли поблизу нікого не було, постукали об дно шлюпки, і Женя тихо проказав:
– Ципо, це ми! Не бійся!
– Озовись! Треба поговорити! – проказав Вітасик.
– Ти не вилазь! Тільки озовись! – Дуже треба!
Але Ципа не озивався.
Вони підійшли вже до третьої шлюпки, як раптом почули ззаду:
– Що, хлопці, думаєте, там хтось є?
Вони рвучко обернулися.
Платоша усміхався. Вони так розгубилися, що не могли сказати ні слова. Зрадили! Таки зрадили Ципу!
– Я теж думаю, що він у шлюпці ховається, – стишивши голос, сказав Платоша.
– Хто? – розгублено спитав Женя.
– "Заєць"…
– Ні-ні! Там нікого нема! – гаряче прошепотів Вітасик.
Платоша пильно глянув на хлопців:
– Ви не думайте… Я… – він заперечно похитав головою. – Але капітанові хтось сказав, що на теплоході "заєць". І капітан хоче сьогодні вночі зробити облаву.
– Що?! – хлопці з жахом перезирнулися. – А хто сказав? Хто? Коли?
– Не знаю. Сьогодні вранці. Зараз робити не можна, щоб не привертати уваги. А вночі, коли пасажири спатимуть… Отже, до ночі в нього ще є час… – Платоша усміхнувся, підморгнув і, кивнувши хлопцям, побіг до трапа.
Хлопці знову перезирнулися.
– Ципа подумає, що це ми, – безнадійно похитав головою Вітасик.
– Що ж робити?
Став накрапати дощ. Верхня палуба вмить спорожніла.
– Треба його попередити. Поки нікого нема, – вигукнув Женя і кинувся до четвертої шлюпки.
Вони бігали під дощем від шлюпки до шлюпки, стукали кулаками по дну і, видершись на шлюпбалку, гукали під брезент:
– Ципо! Сьогодні вночі облава. Хтось сказав капітану. Пильнуй!..
У каюту вони прибігли мокрі як хлющ.
– Ви що – здуріли?! – накинувся на них Григорій Тарасович. – Ану, переодягайтеся швидше.
Дощ лив цілий день, аж до вечора. Екскурсію в місто відмінили. "Зелену стоянку" з купанням теж.
Масовик улаштував ігри, танці і вікторини в кают-компанії та на критих палубах. Цілий день працювали буфет, і бар, і відеосалон. Крутили кіно. Та, незважаючи на це, день тягнувся дуже довго.
Може, тому, що хлопці нервували. Чи вдасться Ципі переховатися, чи вдасться уникнути облави?
Хлопці блукали по теплоходу, раз у раз визирали на верхню палубу.
А перед вечерею несподівано зустріли Платошу він таємничо схилився до них і прошепотів:
– Капітан відмінив облаву. Чудасія!
Усміхнувся й побіг.
Хлопці знову розгубилися. Значить, вони даремно налякали Ципу. І він, може, й перебазувався.
– Треба попередити! – вирішив Вітасик.
Захопивши парасольки, хлопці подалися на палубу. І знову оббігли під дощем усі шлюпки. Знову, пильнуючи, щоб ніхто не побачив, стукали і гукали під брезент:
– Облаву відмінили! Ципо! Відгукнись! Треба поговорити.
Але Ципа не відгукнувся. Чи справді перебазувався, чи просто не захотів розмовляти.
Розділ XIII
У тринадцятому розділі такої повісті, як наша, обов'язково має відбутися щось таємниче і страшне. І воно відбувається
Анатолія Петровича огортав неспокій. Закінчився третій день плавання, а розслідування не просунулося ні на крок. Ні капітан Пилипей, ні співак Сокирко, які так злякалися були привіту від Вороного, як уже говорилося, не виявляли особливих ознак занепокоєння. І пасажир Вороний ніяких контактів із ними не має. І Ципи на кораблі начебто нема – мовчать Женя й Вітасик. І "підприємець" зі свого люкса не виходить. І Григораша ніде не видно, може, давно вже зійшов на берег… Гуляє, мабуть, після тюрми. Це у них так належить, у злодіїв у законі. Бо знову ж сяде…
"Ну чого ти нервуєш? Ну нема ж об'єктивних підстав. Ти ж аналітик. Головна твоя риса – залізна логіка. На відміну від твого друга Стьопи Горбатюка, який підвладний емоціям і якого через це завжди заносить", – сам себе переконував Попенко. До речі, він кілька разів дзвонив сьогодні вдень Горбатюку, та так і недодзвонився – того чомусь не було на місці. Хоча розказувати й нічого, але Попенко не любив, коли щось не виходило, зривалося. Й ота відсутність контакту з Горбатюком теж нервувала Анатолія Петровича, вселяла якесь почуття відірваності, самотності.