— Вилазь! — раптом стукнув прикладом у броню той самий боєць, що ось тільки признався в окопі. Яресь-кові, що йому страшно.
— Вилазь! Здавайсь! Нічого не буде! — загукали й інші.
Сталь біля самих Яреськових ніг розчахнулась, і з'явилися звідти, з броньованої ями, спершу руки — загрубілі від роботи на важелях, а потім очі, побілілі від страху, і по-офіцерському підкручені вуса...
По всьому степу на десятки верст точився бій з танками, з білою піхотою, що йшла вслід за ними. У пориві безстрашшя, з гранатами в руках кидались з окопів бійці на танки, що розстрілювали їх впритул. Скрегіт залізних гусениць над окопами, здавалось, викрешує іскри. Кілька танків, що прорвались на внутрішні лінії аж до Каховки, були незабаром підбиті вогнем артилерії, яку солдати на руках перекочували, щоб зручніше було бити по рухомих цілях. Від гулу артилерії, що палила з обох боків, не чути було людських голосів, дрижала земля.
Десь у другій половині дня плацдарм уже не можна було впізнати: дротяні укріплення порвано, поламано, окопи порозвалювано... Суцільна руїна, столоченість, по всьому плацдарму сліди від гусениць танків. А танки, де вони? Той провалився в баню солдатську, інші темніють то тут, то там, розкидані по плацдарму, застиглі й уже не страшні.
Через кілька днів їх постягують волами зі степу в Каховку, і бійці на дозвіллі будуть фотографуватись на їхній броні, то стоячи, то порозлягавшись у вільних позах людей, що відпочивають після тяжкої роботи, і серед інших зніметься там на карточку для Наталки і Данько Яресько.
XXVI
"Доктор індуської філософії і єгипетських таємничих наук!
Могутній радник і повелитель духу після поїздки по різних країнах повернувся на останній острівок білої землі. Він не дилетант — зістарівся і посивів, прорікаючи долю людини і націй. Він пропонує відкрити вам минуле, сучасне й прийдешнє!"
Дочитавши об'яву, Врангель відкинув газету вбік, склепив у задумі очі. Минуле, сучасн^ й прийдешнє... Найбільше його цікавить зараз прийдешнє. Що сказав би йому, що прорік би отой "могутній радник і повелитель духу"? Штабний поїзд повільно рухається нічними полями на північ. Знову безсонна ніч, сповнена гризот, недобрих передчуттів і чекань... Що за Дніпром? Як під Каховкою? Чи прорвались танки до переправ? Досі нічого певного, досі там гойдаються терези. Не один день виношував він ідею цього комбінованого удару. Від того, чи впаде під його атаками Каховка, від того, як розгортатиметься операція за Дніпром, кінець кінцем залежить його прийдешнє. Останні повідомлення, що надходять звідти, поки що зовсім не такі, на які він сподівався. Не може ніяк збагнути, в чому причина його останніх невдач, хоча, власне, й невдач нібито ще не було. Дивне складається становище: весь час він наступає, щоразу нібибто перемагає, і в той же час сили його відчутно тануть і чорні хмари згущаються над головою.
Досі йшов у житті упевнено, цілеспрямовано. Ще в молодості на великосвітських балах у Петербурзі він виділявся з-поміж ровесників не лише своїм ростом та бравістю, але й тим поривом до дій, величезним запасом енергії, що завжди носив у собі. Може, й справді то кипіло в ньому безмірне честолюбство, як говорили декотрі? Але хіба воно не допомагало йому рухатись уперто, щабель за щаблем угору, до мети? Молодецький естендартюнкер кінної гвардії... Потім, не вагаючись, їде робити кар'єру в Іркутськ. Там надів згодом чорну папаху забайкальського козака.
Але вершиною, його апофеозом став, звичайно, Крим. Після новоросійської катастрофи маси розгромлених денікінських військ з допомогою флоту союзників були переправлені в Крим, куди ще раніш через перешийки відступили рештки слащовського корпусу. З Кавказу в ті напружені дні було перевезено тисячі офіцерів, козаків, шкуровців... Усе вирішувалось в ті дні на морських шляхах: одні кораблі звозили у Крим живу силу, рятуючи її від остаточного розгрому, інші кораблі тим часом везли в Крим із-за кордону бойове спорядження. Але якщо Антанта могла врятувати своїм флотом армію від фізичного винищення, то врятувати її духовно, перетворити здеморалізований набрід у першокласну сучасну армію могла тільки людина з задатками полководця, вождя. Ось тоді ті можновладні, хто все вирішував, звернули свої погляди на нього: молодий, сповнений енергії генерал, що з своїми козаками не знав поразок, тільки він здатен у цей критичний час заступити старого і засмученого невдачами Денікіна. Щоправда, глави іноземних місій, від яких, зрештою, найбільше залежало його призначення, з самого початку вбачали в ньому не стільки цезаря, скільки відважного авантюриста. Та дарма! Бо хіба всі великі полководці не були якоюсь мірою авантюристами? СКІЛЬКИ віри мав він тоді у собі! Сам вірив і вдихнув цю віру в інших, яких готував у похід. Пригадує той білий екстаз, що охопив тоді війська. В церквах проголошується многоліття болярину Петру й армії. Огляди, молебні, трубний глас Веніаміна в севастопольському соборі: "Ти переможеш, бо ти — Петро!", "Прав нами, бо ти божою милостю нам даний в диктатори!" За короткий час перетворив Крим у баронський неприступний замок. "Я тут викую вам прообраз сильної оновленої Росії". Тридцять тисяч штиків! П'ятдесят тисяч шабель! Броньовики! Аероплани! Для першого удару це був такий кулак, перед яким не могла встояти ніяка сила. Досі бачить перед очима щити з величезними написами, на перекопських валах, коли оглядав війська перед наступом: "Перекоп — ключ до Москви!"
І хоч не раз його владолюбству дошкуляло те, що його регламентують, що його підганяють, що виступи його ставлять в пряму залежність від ходу справ на Західнім фронті, в Пілсудського, проте, вирвавшись з військами на простори Північної Таврії, упоєний радістю перших перемог, він уже був певен тоді, що сам є господарем становища, що сила його зростатиме в боях і влада ширитиметься без меж! Першим розчаруванням була відмова. таврійських селян поповнювати його війська. Другим розчаруванням була Кубань. За ним не пішли. Йому не відгукнулись. Але чому, чому? Це лишилось для нього загадкою.