Повітроплавці просувалися зі швидкістю дванадцять миль на годину і незабаром над селищем Тунда досягли 38 ° 20 ' східної довготи.
— От саме тут, — зауважив доктор, — Бертон і Спік захворіли найсильнішою лихоманкою і на мить повірили, що їх експедиція провалилася. Вони зовсім ще недалеко відійшли від берега, але втома і неприємності вже сильно давали себе відчувати.
Дійсно, в цій місцевості вічно лютує малярія. Щоб уникнути небезпеки отримати цю хворобу, доктор вирішив триматися вище, над міазмами цієї сирої землі, з якої пекуче сонце викачує випаровування.
Іноді можна було розрізнити караван, — мабуть, в очікуванні нічної прохолоди він відпочивав в "краалі", цьому великому пустирі, оточеному огорожею та будяком, де кочові купці знаходять захист не тільки від диких звірів, а й від місцевих розбійницьких племен. Побачивши "Вікторію" тубільці звичайно в паніці розбігалися. Кеннеді хотів подивитися їх ближче, але Семюель кожен раз був проти цього.
— У їх ватажків є мушкети, — пояснив доктор, — "Вікторія", погодься, є занадто гарна мішень для їхніх куль.
— А хіба, отримавши маленьку пробоїну, куля впаде? — запитав Джо.
— Припустимо, відразу він не впаде, але незабаром ця пробоїна перетвориться в велику дірку, через яку і вийде весь газ.
— Ну, тоді нам треба триматися на чималій відстані від цих розбійників, — заявив Джо. — А цікаво знати, що вони повинні думати, бачачи нас в польоті, в повітрі? Мабуть, вони не проти і поклонятися нам.
— Нехай собі поклоняються, тільки здалеку, — відгукнувся доктор, — це завжди краще. Але погляньте-но — вид місцевості вже змінюється. Поселення трапляються рідше, а мангові гаї зовсім зникли. На цій широті вони вже не ростуть. Поверхня землі стала горбистою, що говорить про близькість гір.
— Справді, — погодився Кеннеді, — мені здається навіть, що з того боку вимальовуються якісь височини.
— На заході, чи не так? — перепитав доктор. — Це перші відроги гірського ланцюга Урізара. Повинна бути видна гора Дутумі, за якою я розраховую приземлитися на ночивлю. Зараз я підсилю полум'я пальника, так як нам потрібно триматися на висоті від п'ятисот до шестисот футів.
— Яка, однак, хитромудра вигадка, сер, ось цей самий пальник! — вигукнув Джо. — Так просто: взяти та й повернути кран! Ніяк не можна сказати, щоб це було важко або втомлює!
— Ну, тут ми вже будемо відчувати себе краще, — промовив мисливець, коли "Вікторія" піднялася, — а то, по правді сказати, відбиття сонячних променів на цьому червоному піску ставало нестерпним.
— Що за чудові дерева! — вигукнув Джо. — Хоча це і цілком природно тут, але дуже вже красиво! Який-небудь десяток таких дерев — і ось вам цілий ліс!
— Це баобаби, — пояснив доктор. — Ось, погляньте-но на то дерево: в ньому, напевно, буде футів сто в окружності. Бути може, саме під цим самим баобабом тисяча вісімсот сорок п'ятому році і загинув француз Маїзан. Ми якраз над селищем Джеламора, куди він наважився вирушити абсолютно один. Шейх цієї країни схопив бідного француза і прив'язав до підніжжя баобаба; під звуки войовничих пісень він повільно перерізав йому сухожилля, почав різати горло, але зупинився, щоб наточити ніж, що затупився, потім відірвав голову у нещасного француза ще раніше, ніж встиг відхопити її ножем. І, знаєте, цьому злощасному Маїзану було всього двадцять шість років!
— Невже Франція не зажадала, щоб злочин було покарано? — запитав обурений Кеннеді.
— Франція зажадала, і її союзник, володар Занзібару, зробив все, щоб захопити вбивцю, але це йому не вдалося.
— Тоді я буду дуже просити вас, сер, не робити тут зупинок, — заявив Джо. — Вже, будь ласка, послухайте мене, містер Семюель: давайте все підніматися, і підніматися вгору.
— Тим більш охоче, любий Джо, що гора Дутумі вже перед нами. Якщо мої обчислення вірні, то ми раніше семи годин перевалимо через неї.
— Що, ми і вночі будемо летіти? — запитав мисливець.
— По можливості ні, — відповів доктор. — Хоча, вживаючи всіх заходів обережності і будучи напоготові, ми і при нічному польоті нічим не ризикували б. Але ж недостатньо тільки пролетіти над Африкою, треба ще й побачити її.
— Поки нам скаржитися на цю саму Африку не доводиться, сер, — зауважив Джо. — Яка там пустеля! Сама оброблена, родюча країна на світі! Ось і вірте після цього географам!
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Зміна погоди. — Лихоманка Кеннеді. — Ліки доктора Фергюсона. — Подорож по землі. — Басейн Іменго. — Гора Рубеко. — На висоті шести тисяч футів. — Привал днем.
Ніч пройшла спокійно. Але, прокинувшись вранці, Кеннеді став скаржитися на втому і озноб. Погода змінилася. Небо, покрите важкими хмарами, здавалося, загрожувало потопом. Край Зунгомеро, де вони опинилися, — похмура місцевість: тут дощі ллють не перестаючи, за винятком, можливо, якихось двох тижнів в січні.
Незабаром розверзлася сльота небесна і почалася злива. Аеронавти бачили, як під ними дороги, і без того зарослі колючим чагарником і гігантськими ліанами, відразу стали зовсім непрохідними завдяки потокам, що миттєво утворилися. "Нула", як вони звуться. А в повітрі ясно відчувалися випаровування сірчистого водню.
— На це явище звернув вже увагу капітан Бертон, — зауважив лікар. — Можна подумати, каже він, що тут за кожним кущем заховано по трупу; і дійсно, запах тут стоїть не з приємних.
— Кепська країна, — заявив Джо. — Ось і містер Кеннеді після проведеної тут ночі щось не дуже добре себе почуває.
— Дійсно, — погодився мисливець, — мене сильно лихоманить.
— Нічого тут немає дивного, дорогий мій Дік, — відгукнувся доктор, — ми зараз знаходимося в одній з найбільш нездорових місцевостей Африки. Але ми недовго тут залишимося. Ну, в путь-дорогу!
Джо спритно відчепив якір від сикомори і по шовкових сходах піднявся в кошик. Доктор запалив пальник, і незабаром "Вікторію" знову помчав досить сильний вітер. Крізь жахливий туман ледь можна було розрізнити кілька хатин. Вид місцевості змінювався. В Африці нерідко буває, що який-небудь невеликий нездоровий район знаходиться в безпосередньому сусідстві з прекрасною, абсолютно здоровою місцевістю.
Кеннеді помітно страждав: лихоманка здолала і його могутній організм.