Тепер усі ці зібрані докупи багатства належать маленькій жінці з тонким художнім смаком, яка, не задовольняючися тим, що чудесно їх реставрувала, любовно оберігає їх. Люди, які претендують на звання філософів і цікавляться тільки власною долею, роблячи вигляд, що зацікавлені долею людства, звуть усі ці прекрасні речі безглуздям. Вони непритомніють перед фабрикою коленкору або вульгарними досягненнями сучасної промислової техніки, ніби ми тепер стали величнішими й щасливішими, ніж за часів Генріха IV, Людовіка XIV, Людовіка XV, які всі наклали відбиток свого царювання на Еги. Який палац, який королівський замок, які житлові будинки, які прекрасні твори мистецтва, які гаптовані золотом тканини лишимо ми після себе? Спідниці наших бабусь витягуються із скринь, щоб пустити на оббивку для крісел. Егоїстичні й скаредні споживачі, ми все підрівнюємо під бритву і садимо капусту там, де височіли чудеса мистецтва. Тільки вчора соха пройшла по Персану, розкішному маєтку, який дав титул одній з найбагатших родин паризького парламенту; молоток зруйнував замок Монморансі, що коштував скажених грошей одному з італійців, які товклися навколо Наполеона; зруйновано Валь, творіння Реньйо де-Сен-Жан д’Анжелі, Кассан, побудований для коханки принца Конті,– разом чотири царственні житла зникли з лиця землі тільки в одній долині Уази. Ми готуємо навколо Парижа околиці Рима[43] на день розгрому, який принесе з півночі ураган нашим гіпсовим замкам і нашій картонній розкоші…
Бачиш, мій дорогий, куди доводить нас звичка товкти воду в газетній ступі! Я вже пишу щось на зразок передової статті. Чи не має розум, як і шляхи, своєї второваної колії? Замовкаю, бо обкрадаю свій уряд, обкрадаю самого себе, а ви можете тільки позіхати. Продовження завтра. Я вдруге чую дзвін, що сповіщає мене про один із тих розкішних сніданків, звичай яких, не рахуючи, розуміється, виняткових випадків, давно втрачено в паризьких їдальнях.
От історія моєї Аркадії. В 1815 році в Егах вмерла одна з найславетніших "нечестивиць" останнього віку, співачка, забута і гільйотиною, і аристократією, і літературним і фінансовим світом, після того, як вона була близька і до фінансових, і до літературних, і до аристократичних кіл і трохи було не познайомилася з гільйотиною; забута, як багато любих бабусь, що виїжджають на село спокутувати гріхи своєї обожнюваної молодості й заміняють втрачену любов на нову: чоловіка – на природу. Ці жінки живуть квітами, ароматами лісів, небом, сонячними ефектами, всім, що співає, тремтить, виблискує й росте, – птахами, ящірками, квіточками й травками; вони нічого про все це не знають, нічого на цьому не розуміються, але люблять незмінно, завжди люблять так палко, що забувають герцогів, маршалів, суперниць, генеральних відкупщиків, свої шаленства й нестримну розкіш, свої фальшиві й справжні брильянти, свої туфельки на високих каблуках і свої рум’яна заради чарівності сільського життя.
Я зібрав, мій дорогий, цінні відомості про старечі роки мадмуазель Лагер, бо старість дівчат, подібних до Флоріни, Марієтти, Сюзанни дю-Валь-Нобль і Тулії[44] час від часу збуджувала в мені жваве зацікавлення, зовсім так само, як одна дитина цікавилась, куди ж, зрештою, діваються з неба зниклі місяці.
У 1790 році, перелякана ходом політичних подій, мадмуазель Лагер сховалась в Еги, куплені для неї Буре, який провів з нею в замку кілька літніх сезонів; доля Дюбаррі[45] приводила її в таке тремтіння, що вона закопала в землю свої брильянти. Їй минуло тоді всього п’ятдесят три роки, і, за словами її покоївки, яка згодом одружилася з жандармом, паном Судрі, і яку всі звуть пані мeршою-здоров’ячкою, "пані були красиві, як ніколи". Природа, мій дорогий, безперечно має свої підстави поводитися з подібними створіннями, як з пещеними дітьми; надуживання замість того, щоб вбивати їх, сприяють їх повноті, зберігають їх і молодять; лімфатичні на вигляд, вони мають нерви, що підтримують їх чарівну будову тіла; вони завжди прекрасні з тих самих причин, що спотворюють чесну жінку. Рішуче сказати, доля не дуже моральна.
Мадмуазель Лагер жила тут бездоганно, – чи не можна сказати, як свята, після такої своєї дуже відомої пригоди? Одного вечора, охоплена відчаєм від якоїсь любовної невдачі, вона тікає з опери в своєму театральному костюмі, потрапляє на поле і проводить цілу ніч, заливаючися слізьми біля якогось проїжджого шляху. (А скільки наклепів зводилося на кохання часів Людовіка XV!) Вона так не звикла бачити схід сонця, що вітає його однією з своїх найкращих арій. Своєю позою, як і своєю сухозліткою, вона привертає увагу селян, які, дуже здивовані її жестами, голосом, красою, приймають її за ангела і стають навколо неї навколішки. Якби не було Вольтера, можливо, під Баньйоле сталось би ще одне диво. Не знаю, чи візьме господь бог на увагу запізнілу доброчинність цієї дівчини, бо кохання, мабуть, було досить огидне жінці, в такій мірі ним пересиченій, як, напевно, ця "нечестивиця" з Опери минулих часів. Мадмуазель Лагер народилася в 1740 році; найкраща її пора припадала на 1760 рік, коли пан де… (не пригадаю прізвища) за зв’язки з нею мав назву "першого лагерного коменданта". Вона залишила прізвище Лагер, зовсім невідоме в краю, і стала себе називати пані дез-Ег, щоб краще замкнутися в своєму маєтку, який вона любовно підтримувала у глибоко артистичному дусі. Коли Бонапарт став першим консулом, вона прикупила церковні землі, щоб закруглити свій маєток, потративши на це гроші від продажу своїх брильянтів. Не вміючи, як і всяка оперна співачка, розпоряджатися своїм майном, вона доручила управителеві всі господарські турботи по маєтку, а сама цікавилася тільки парком, квітами й фруктами.
Коли мадмуазель вмерла і була похована в Бланжі, нотаріус із Суланжа, маленького міста між Віль-о-Фе і Бланжі, центра кантону, склав докладний інвентарний опис усього майна і, зрештою, розшукав спадкоємців співачки, що навіть не знала про їх існування. Одинадцять родин бідних хліборобів з околиць Ам’єна, спавши в дранті, одного прекрасного ранку прокинулися в золотій парчі. Довелося продати маєток з торгів. Еги купив тоді генерал Монкорне, який під час свого командування в Іспанії і Померанії зумів заощадити гроші, потрібні для цієї покупки, щось так із мільйон сто тисяч франків, разом з рухомим майном. Цьому прекрасному маєткові, мабуть, судилося, належати комусь близькому до Лагерів. На генерала, безперечно, вплинув цей любострасний нижній поверх, і я ще вчора запевняв графиню, що шлюб її вирішили Еги.