Киця (плачеться до Мітіль). Матусю, він мене ображає... Хоче зробити зле!..
М і т і л ь (до Пса). Чи ти даси їй нарешті спокій, поганцю?..
Всі виходять. Завіса
ДІЯ ЧЕТВЕРТА Картина шоста
Перед завісою
Увіходять Тільтіль, Мітіль, ДушаСвітл а, Пес, Киця, Хліб, Вогонь, Цукор, ВодайМолок о.
Душа Світла. Я отримала записку від Феї Бери-люни. Вона пише, що Блакитний Птах, певно, тут... Т і л ь т і л ь. Де це "тут"?..
Душа Світла. Отам, на цвинтарі, за цим-ось муром. Ішлося про те, що хтось із мерців сховав Птаха в могилі... Тільки б довідатись, хто саме... Доведеться оглянути кожного...
Тільтіль. Оглянути?.. Як це?..
Душа Світла. Дуже просто: опівночі, щоб не дуже турбувати мерців, повернеш Діаманта. Побачиш, хто вийде з-під землі... А хто не вийде, тих побачиш у могилах...
Т і л ь т і л ь. А вони не гніватимуться?..
Душа Світла. Аніскілечки. Вони й не помітять навіть... Вони не люблять, коли їх турбують, але опівночі звикли самі собою виходити, тож ти їм не завдаси жодного клопоту...
Т і л ь т і л ь. А чому це Хліб, Цукор і Молоко зблідли? Мовчать, мов у рот води набрали...
Молоко (похитуючись). Мабуть, я зараз скисну...
Душа Світла (стиха до Тільтіля). Не зважай на них... Вони бояться мертвих...
Вогонь (вистрибуючи). А от я не боюсь!.. Я звик їх палити... Колись я палив їх усіх. Було веселіше, ніж тепер.
Т і л ь т і л ь. А чому тремтить Тіло?.. Він теж боїться?..
Пес (виклацуючи зубами). Я?.. Я не тремчу!.. Я ніколи не боюся!.. Та коли б ти рушив на Божу дорогу, я пішов би з тобою...
Т і л ь т і л ь. А Киця нічого не скаже?..
Киця (загадково). Я знаю, про що йдеться...
Т і л ь т і л ь (до Душі Світла). Ти підеш із нами?
Душа С в і т л а. Ні, краще мені лишитися за цвинтарними ворітьми з Речами й Тваринами... Час іще не настав... Світлові зарано осявати мерців... Ти підеш із Мітіль...
Т і л ь т і л ь. А Тіло не може піти з нами?..
Пес. Так! Так! Піду... Хочу піти з боженькою!..
Душа Світла. Це неможливо... Фея суворо заборонила... Та й чого боятися?..
Пес. Гаразд, гаразд... Якщо вони лихі, боженьку, зроби лишень отак — (свище) і побачиш... Буде, як у лісі: Гав! Гав! Гав!..
Душа Світла. Ну, бувайте, дітоньки... Я буду недалечко... (Цілує дітей.) Ті, хто любить мене й кого люблю я, завжди мене віднаходять... (До Речей і Тварин.) А вам — сюди...
Виходить із Речами й Тваринами. Діти залишаються посеред сцени самі. Завіса підіймається, а за нею відкривається сьома картина.
Картина сьома Цвинтар
Ніч. Місячне сяйво. Сільський цвинтар. Багато могил, порослих диким зіллям, дерев'яні хрести, могильні плити тощо. Тільтіль і Мітіль стоять біля якогось надгробка.
М і т і л ь. Я боюсь!..
Тільтіль (не дуже впевнено). А от я ніколи не боюсь...
М і т і л ь. А мертві злі, еге ж?..
Т і л ь т і л ь. Та ні, вони ж неживі.
М і т і л ь. А ти їх уже бачив?..
Тільтіль. Так, раз, коли ще був зовсім малий...
Мітіль. Які ж вони, га?..
Тільтіль. Зовсім білі, дуже тихі й холоднючі, й не розмовляють...
М і т і л ь. То що, ми їх побачимо?.. Тільтіль. Звісно, адже Душа Світла обіцяла... М і т і л ь. То де ж вони, ті мерці?.. Тільтіль. Отут, під зіллям і каменюками... Мітіль. Вони тута цілісінький рік?.. Тільтіль. Так.
Мітіль (показує на плити). А це двері до "їхніх домівок?..
Тільтіль. Так.
М і т і л ь. А вони виходять надвір, коли сонце?..
Тільтіль. Вони можуть виходити тільки вночі.
Мітіль. Чом це?..
Т і л ь т і л ь. Бо вони в самих сорочках.
М і т і л ь. А коли дощ — вони теж виходять?..
Т і л ь т і л ь. У дощ вони сидять удома...
Мітіль. Там у них добре?..
Тільтіль. Кажуть, тісно дуже.
М і т і л ь. А дітки в них є?..
Тільтіль. Авжеж. Всі, хто вмер — із ними.
М і т і л ь. А з чого вони живуть?..
Тільтіль. їдять корінці...
М і т і л ь. То ми їх побачимо?..
Тільтіль. Звісно. Ми ж усе бачимо, щойно повернемо Діаманта...
М і т і л ь. А що вони нам скажуть?..
Тільтіль. Нічого не скажуть, вони ж не розмовляють...
М і т і л ь. А чому вони не розмовляють?.. Т і л ь т і л ь. Бо не мають чого сказати... М і т і л ь. А чому вони не мають чого сказати?.. Т і л ь т і л ь. Не нуди...
Мовчання.
М і т і л ь. То коли ти повернеш Діаманта?..
Т і л ь т і л ь. Ти ж чула: Душа Світла сказала, що ми маємо діждатися півночі, бо тоді мерців не турбуєш.
Мітіль. А чому їх тоді не турбуєш?..
Т і л ь т і л ь. Бо тоді вони самі виходять на чисте повітря.
М і т і л ь. А ще півночі нема?.. Тільтіль. Бачиш годинник на церкві?.. Мітіль. Бачу. Бачу навіть маленьку стрілку... Тільтіль. Так от... Зараз битиме північ... Уже!.. Рівно!.. Чуєш?..
Б'є північ. М і т і л ь. Я хочу піти!..
Тільтіль. Тепер не можна!.. Я повертаю Діаманта...
М і т і л ь. Ні! Ні!.. Не роби цього!.. Я хочу піти!.. Я боюся, братику!.. Дуже-дуже!..
Тільтіль. Але ж небезпеки нема...
М і т і л ь. Я не хочу бачити мерців!.. Не хочу!..
Т і л ь т і л ь. Не хочеш, то не дивися!.. Заплющ очі...
Мітіль (учепившись за одіж Тільтіля). Тільтільчику, я не можу!.. Правда, не можу!.. Вони ж вийдуть з могил!..
Т і л ь т і л ь. Та не трусись так!.. Вийдуть собі на хвильку...
Мітіль. Але ж ти теж тремтиш!.. Вони такі страшні!..
Тільтіль. Час!.. Уже за північ...
Тільтіль повертає Діаманта. Страшна мить мовчання й заціпеніння. Тоді помалу хитаються хрести, прочиняються горбки, піднімаються
плити.
Мітіль (тулиться до Тільтіля). Вони виходять!.. Вони тут!..
З усіх розкритих могил потроху здіймається цвітіння. Попервах воно легке, мляве, мов пара, згодом білішає, наче весільний серпанок, далі яснозоро зводиться, розростається, й потроху заповнює все навкруги, чаруючи око, обертаючи кладовище на казковий весільний сад, який невдовзі осяває перше проміння Зорі. Виблискує роса, розпускаються квітки, вітер шелестить у листі, гудуть бджоли, птахи прокидаються й заливають просторінь першими п'янкими гімнами сонцю й життю. Зачудовані, засліплені красою, Тільтіль і Мітіль, тримаючись за руки, ходять між квітами, шукають могил.
Мітіль (шукає в траві). А де ж мертві?.. Тільтіль(7 собі шукає). Мертвих немає...
Завіса
Картина восьма Перед завісою з прегарними хмарками
Увіходять Тільтіль, Мітіль, Душа Світла, Пес, Киця, Хліб, Вогонь, Цукор, Вода і Молоко.