<День хирявий, хмурний, хмаристий.
І Київ у тумані потонув,
мов соп предив[ний]>
Поділ розсипав[сь] при воді*
і сонно метушився.*
День хирявий, хмурний, хмаристий.
<І Київ, що на горі вже трохи пробудився,
ще тут в тумані спав.>
<і Поділ сонний, сонпий> *
<А дзвони> Здавалось, світ увесь заснув!
А дзвони все гудуть,
а дзвони присипляють:
спи, спи, місце добре, нічого боятись,
спи...
І раптом — *
настала така тиша, якої ніхто ще не чув.
<Але> <Та дивно ця ось тиша шуміла, горіла, >
Та дивно!
Тиша — горіла,
то в однім місці <невидимим> < огнем> <схопиться
дим>
< схопиться і завалує > < схопиться і завалує
валом > <і валом садить почне, мов з заводів >
<і валом садить почне, мов з фабрик >
огнем схопиться і завалує валом дим, мов з фабрик,
то в <другому проблисне > другім блисне.
<Заворушилося під горою—>
<коло Дніпра і під дорогою. >
А коло Дніпра хтось <черевом> черева повзе: тихше!
Тихше, бо <по> за горою почують.
Й сама гора у тил комусь заходить почала.
Навшпиньках, рачки, з очима < повними зарядженими ку-
лями > < викресаними ненавистю> <що див-
ляться в душі> < зарядженими д'останку>
<на боротьбу > нагостреними в боротьбу,
зарядженими на бій.
< Настала тиша> Тиша.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і, М 1257, арк. 8—10)
[II. ВКОШТО]
<Але зараз же дух його підняв
і пелену розкрив майбутнього в тумані перед ним.>
Але зараз же
могутній дух його підняв
і пелену майбутнього розкрив в тумані П^ЛЇЇ НИМ.
На мить
заблисло все кругом:
побідні прапори і крики,
й робочий люд.
А з міста нижнього, димами вигинаючись,
трупний смрад пішов, як по великому побоїщі
(ще й гайвороння чорне) —
і знов закрилось.
— Земле, на якій стою,
земле, яку крізь туман проглядаю,
<і ти, яку не бачу й яку чу[ю,] >
уся ти в неволі чорна у білих,
чорна земле.1
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, N 1257, арк. 12)
[III. БІЗОШТО]
[•
Стоїть, не журиться:
упасти не впаде —
кріпкий під нею чорний горб.
Як не <дзвонить > хитать, то видержить.
Цариця поставила в знак приязні киянам,
немов < хотіла сказать > хотіла цим сказать,
що України вольний дух
отак <в Москві> над прірвою, над кручею поставлено.
Ось тільки < задзвони > збуди,
збунтуй той чорний грунт —
навіки підеш в прірву,
дощенту рознесем!2
Поділ розсипавсь при воді,
то в однім місці < вогнем > схопиться,
то в другому <сипне > вогнем,
ще й завалує валом дим,
немов із фабрик.
А коло Дніпра
хтось черева повзе: <тихше! тихше!>
тихше! Тихше, бо почують! <Ти-х!..>
І сама гора
у тил комусь заходить почала,
навшпиньках,
рачки,
з очима, нагостреними в < боротьбу > бій.
<Тиша> Тихше...
1 Збоку пізніше дописано олівцем:
"І довго гув гудок на далекому заводі (неділя?),
і довго спускався вниз перед кінцем,
мов під гору дорога..." — Ред.
2 Напроти дописано: "На лаврській дзвіниці були дзвони
бувш[ого] Вознесен[ського] жіночого монаст[иря] і запорозькі".
Ред.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і, № 1257, арк. 16—17)
[IV. ШвОШТО]
<Над ним> *
Зверху дуби
шуміли — не шуміли,
без вітру гомоніли:
найшов, найшов, найшов...
І справді <він> знайшов.
<Знайшов нову гармонію>
Знайшов Сковорода нову гармонію,
в якій замість любові
< новее зазгучало> щось інше зазгучало.
Очі, повні ненависті, < Сковорода перевів на дорогу. >
метпув <він в> на небо він:
<і не знайшов виновника >
це Ти, <це Ти,>
це Ти, Спокійний, Косний Боже,
<таке допускаєш > такеє < дозволяєш >
допускаєш?
Та й зразу засміявся:
<і доки буду я християнином? >
і доки я християнином буду?
Зря до бога мертвого взивати
і потрясати < сліпо > душу перед істуканом.
<коли> Зря. <І в тон йому>
Голодний ворон над ярами:
<Кря! кря!> Зря! зря! <кря ві>
А по дорозі люд тікав із < передмість > < передмістя >
<Тікай, тікай, старче Божий!
Повстанців усмирять приїхали! >
Тікай, чоловіче, тікай!
Стояв Сковорода і ждав.
За ними ж нікого не було —
< тільки карета блискотіла ота, що вчора бачив він>
< тільки карета блискотіла ота, що вчора він бачив >
тільки карета вчорашня блискотіла,
і коні мчали живо, живо,
і машталір старався канчуком,
а пан <блідий як крейда > як крейда блідий,
нагнувши голову з вікна,
блював...
Десь, певно, на бенкеті
за <весь> труд, за <весь> піт, < народ великий >
за долю України
всю ніч він нажирався
й додому їхав снідать.
Де ж Бог? 1
Глумлюся в заповідях Вічного!
Бог?
Аж тут ревнуло ревище і, сколихнувши воздух, вгорі
занило-погуділо,
а там <удруге! й втрете! раз по разу, і по хвилині>
і друге! трете! раз — і
по мовчанню
мертвому
хлоп! хлоп! — <пропаде далеко> озвалося за лісом.
І знову новії хвилі люду:
тікай! тікай!
І ворон над ярами...
< Вночі повстання нищима з Києва >
Оце ж той грім, <що уночі він чув> що з Києва уночі
він чув,
<і зрозумів. > 2 І зрозумів Сковорода:
повстання!
Лише повстання знайдуть язик і мову,
<якою б можна було промовляти до панів,—
повстання!
І зрозумів Сковорода:
барокко —
вбить!
Не ті герби, церкви і візерунки,
а геть все панство, барокко рідне і чуже>
<чуже барокко й рідне >,
якою б можна
до панів промовляти.
1 Рядки від "метнув <він в> па небо він..." до "Де ж Бог?"
написані пізніше між рядками та на берегах справа замість таких
викреслених рядків:
"Карета їхала
уся в гербах, у золоті, в барокко.
Якась княгиня, певно,
верталася з бенкету,
де із князьками пропивала
весь труд, весь піт, народ великий України".— Ред.
2 Рядки від "Глумлюся в заповідях Вічного" до "і зрозумів"
написані пізніше між рядками та на берегах рукопису зліва.— Ред.
Хлоп! хлоп! озвалося за лісом *.