— До вас ні, бо ви ще молодий, вам вони голову відірвуть. О наші паничі та панночки — бодай їх усіх забрала холера в один день!..— кінчає лакей і додає ще кілька крутих словечок. Він бере листа, кладе на срібну тацю й зникає в далеких апартаментах.
За кілька хвилин лакей повертається голіруч і без будь-якої відповіді. Листа, каже він, "магнат" розпечатав, глянув на нього і, не читавши, відклав набік.
У чому річ? Про це дізнаємось далі.
65
УВІ СНІ Й НАЯВУ
У заїзді в маленькому містечку. — Рудий Берл випитує нашого героя. — Шолом лягас спати голодний і поринає у мрії.— Знову скарб. — Шолом зустрічається з "магнатовою" дочкою, і його мрії розвіюються
Незважаючи на те, що "магнат" зустрів його так холодно, наш герой не занепав духом і не втратив своїх надій. "Мало що може собі дозволити багатій,— думав він.— Певно, він тоді був заклопотаний чимось іншим. Що ж, як не сьогодні, то завтра..." А час поки що не стоїть. Насувається ніч, слід подумати про нічліг, знайти яке-небудь пристановище. Шолом пустився на пошуки й знайшов єдиний у містечку заїзд — хатинку на курячих ніжках. Хазяїн заїзду, ще зовсім молода людина, виявився "магнатовим" родичем. Звали його Рудий Берл, бо він був рудий з вогнисто-червоною бородою. Розмовляючи, він заплющував очі й усміхався. Чудна людина! Він цікавиться кожною дрібницею, мусить знати про всі ваші справи й ладен завжди допомогти вам, чим тільки можна. В усякому разі, так він сам казав. Рудий Берл міг вам дати пораду, виконати якесь доручення, закинути за вас добре слівце своєму багатому родичеві, почастувати вас скромним обідом, склянкою чаю — самовар однаково стоїть завжди на столі, і пити можуть всі — хто хоче і хто не хоче. Випитавши у молодого пожильця, хто він і хто його батько, хазяїн сказав, що добре знає батька, бо не раз стояв у них на станції, і тепер Шолом йому ще дорожчий і таки дуже бажаний гість! Отже, хай він помиє руки й іде до столу разом з усіма. Та гостеві не подобалося, що на нього дивляться, як на злидаря. Він був надто гордий, щоб їсти дармовий хліб у бідака, який, певно, живиться недоїдками з столу багатого родича. І Шолом збрехав, ніби він не голодний, ніби вже попоїв.
Хоч як Рудий Берл напосідав на Шолома, щоб той сказав йому, яку справу він має до багатого родича, може, Берлові вдасться стати йому в пригоді, Шолом нічого не хотів говорити. З самолюбства наш герой не міг допустити, щоб стороння людина втручалася в його справи.
Рудий Берл все випитував його, а Шолом удавав, ніби не розуміє, що той хоче від нього. Виявилося, проте, що хазяїнові й без цього добре відомо, яку справу хлопець має до його багатого родича, але йому хотілося почути це безпосередньо від самого Шолома. Берл розповів Шоломові, що його багатий родич, шукаючи вчителя для своїх дітей, розголосив про це скрізь і до нього ринули учителі, молоді й старі, з протекціями та рекомендаціями з Богуслава, Канева, Таращі. "Люди ганяються за заробітком, шукають шматок хліба",— закінчив Рудий Берл, і слова "заробіток", "шматок хліба" лунали для нашого героя як образа. Мало того, Рудий до гарячого ще приском сипнув, сказавши, що "жаль бере дивитися на цих кандидатів, бо вони, бідолахи, голодні...". Шоломові здавалося, ніби Рудий натякає саме на нього. Він. певно, знав, що наш герой лягає спати голодний...
Шолом не знає, чи це йому сниться, чи він марить наяву, але йому спадає чудна, дика думка, ніби він зовсім не передавав "магнатові" ніякого листа, а просто найнявся до нього за лакея і став такий самий слуга, як і всі інші слуги. Але він дуже сподобався "магнатові", і той викликає його до себе й питає, хто він такий і звідки. Дізнавшися, з ким має справу, "магнат" переводить його на вищу посаду. Незабаром Шолом стає старшим над усіма слугами й над "двором". І сторож Пантелій, і собака Жук, і нахабний лакей — усі тремтять перед ним. А він, Шолом, посилає пишномовного листа, звісно, староєврейською мовою, і не тільки листа, а також кілька шарудливих сто-рублівок — подарунок батькові на свято. У листі він докладно розповідає про свою велич і багатство, змальовує, як він роз'їжджає шестернею, запряженою цугом. Люди питають: "Хто це їде?" І їм відповідають: "То головний управитель".— "Такий молодий?.."
Сонце стоїть високо в небі. З кухні Рудого Берла чути стукіт ножів і долинає запах свіжого, щойно спеченого хліба й пряженого молока. Нашвидку одягнувшися, наш герой подався до "двору", одержав аудієнцію у лакея й дізнався, що "магнат" листа ще не читав. Засмучений, повернувся він у заїзд, де зустрів рудого господаря. Примруживши, за своїм звичаєм, очі, Рудий Берл спитав, ніби мимохідь, для годиться:
— Що чути? І
— Поки що нічого,— відповів молодий пожилець і, викрутившись від Берла, зник у своїй кімнатці, простягнувся на ліжку й затулив носа, щоб не чути запаху маринованого оселедця з нарізаною цибулею, який лоскоче ніс і страшенно збуджує апетит. І щоб відігнати від себе спокусу, Шолом заплющує очі й поринає в роздуми. Думки підхоплюють його й заносять на крилах палкої фантазії у світ мрій, у чудесний світ солодких, золотих сновидінь. Туди він любить забиратися, коли залишається на самоті. Туди ніхто не має доступу, навіть найближчі друзі. Це той чарівний світ, що дістався йому від колишнього друга Шмулика, світ скарбів і чудодійних камінців, що один з них називається "яшфе", а другий—"кадкод". Потреш першим камінцем лацкан: "Хай мені з'явиться, хай мені з'явиться..." — і одразу з'являється сніданок: гарячі, запашні булочки й здоби, які тануть у роті, і аромат гарячої кави з молоком розноситься по всіх куточках. Не встигає він доторкнутися до кави, як перед очима виникають на столі жирний бульйон із печеними клюцками, чверть курки, смажена качка з морквою, пудинг з маци й вино двох сортів: 1) червоне — "Церковне, кошерне для пас-хи", і 2) біле — "Вьіморозок Южного берега". Ці вина батько звичайно приберігав на пасху для вибраних, для тих, що добре розуміються на вині.
Упоравшись із цим розкішним сніданком, Шолом відчуває, що йому треба відпочити. Він тре лацкан другим камінцем: "Хай мені з'явиться, хай мені з'явиться..." І не встигає він закінчити фразу, як бачить себе в кришталевому палаці з дванадцятьма кімнатами. Стіни обклеєно сторублевими асигнаціями, підлогу вистелено срібними монетами та облямовано золотими червінцями. Меблі геть усі з білої слонової кістки й оббито оксамитом. Куди не кинеш оком, всюди золото, Срібло, самоцвіти. Навколо палацу — сад з чудовими плодами. Неподалік тече річка і" золотими рибками. Лунає небесна музика — то грають найкращі в світі скрипалі. А він сам, наш герой, нічого не робить, тільки щедро, повними пригорщами, роздає добро — кому золото, кому срібло, кому самоцвіти, кому просто кілька монет, а декому їжу чи одяг. Він нікого не обминає, навіть свого найлютішого ворога. Навпаки, ворогам він дає більше, ніж друзям,— хай відчувають!