Охлялий, голодний, прокидається наш юний мрійник від своїх золотих снів і знову подається до "магнатового" двору. Він уже там своя людина. Сторож Пантелій вільно пропускає його в двір, собака Жук уже не кидається на нього, а лакей з ним запанібрата. Він плескає юнака по плечу й потішає його звісткою, що вже балакав про вчителя, звісно, не з господарем, а з його дочками... У цю хвилину раптом з'являється одна з "магнатових" дочок у коротенькому платтячку, з товстими литками та кирпатим носиком.
— Оце він! — показує лакей на Шолома.
Дебела дівка оглядає вчителя з ніг до голови, затуляє руками обличчя і, розреготавшись, тікає.
66
ІСТОРІЯ з годинником
Наш герой шукає засобів кроти голо" ду. — Годинник з історією. — Діалог між юнаком і старим годинникарем.— Комбінація не вдалася, а голод посилюється
А листа "магнат" все ще не прочитав. Це вже допікає нашому героєві, і він виходить з маєтку розлючений. Як же так! Батьків лист валяється десь непрочитаний! Це його обурює більш за все й мучить навіть сильніш, ніж голод. А голодний він, як вовк. Шолом не може собі місця знайти, в голові наморочиться, під грудьми пече, і судомить живіт. Його проймає холодний піт, і він болісно думає, що його продати, аби за вторговані гроші купити щось поїсти. У великому місті можна було б заставити піджака й одержати сяку-таку суму, але тут...
Шолом шукає в кишенях, і думка його зупиняється на годиннику. Але що робити з годинником? Заставити його нема де. Може, продати? І він згадує, що вранці бачив на базарі вивіску з великим циферблатом: "Часовых дел мастер". Ось де можна продати годинника! Великої суми він, звісно, не вторгує, але й тих грошей, які дадуть, вистачить, щоб вгамувати голод.
Кепська річ — голод. Мало того, що під грудьми пече та руки-ноги тремтять,— ще ж і ганьба яка! Яка ганьба!.. Треба збути годинника. Але цей годинник неабиякий — то годинник з історією, можна сказати, історичний годинник. Отже, треба вас раніш познайомити з його історією.
Сталося це тоді, коли автор цих спогадів був у зеніті своєї репетиторської слави. У рідному місті він мав значно більше уроків, ніж цього міг би собі побажати юний вчитель. Йому бракувало тільки одного—годинника. І щоб його придбати, він склав з уроків невеличку суму. Купувати годинника найзручніше під час спасівського ярмарку. У Переяслав з'їжджаються тоді купці мало не з усього світу, і на цьому ярмарку ви можете дістати все, що хочете.
Одного ранку наш герой устав, узяв свій ціпочок і подався на ярмарок До наметів і крамниць, де виставлено золоті речі та інші коштовності. Спасівський ярмарок буває наприкінці літа, в серпні місяці, коли достигають кавуни й дині, коли на підводах і на землі лежать цілі гори яблук і груш. Заклопотані, спітнілі торговці гасають, мов очманілі, купують, продають, заробляють гроші. Цигани божаться, коні ржуть, вівці бекають, поросята в мішках кувікають. Сліпий грає на бандурі, єврейка продає бублики, хлопчик розносить квас. Усі гомонять, галасують, оглухнути можна!
Задумано походжаючи отак по ярмарку, Шолом натрапив на єврея у брудній манишці, з червоним, прищуватим обличчям і дивними верткими очицями. Єврей зупинив його й, підморгнувши своїми злодійкуватими очима йа високого худорлявого пана в польській шапочці, з довгими, закрученими догори вусами, шепнув хрипкуватим голосом:
— Оцей чоловік хоче продати одну штучку запівдарма. Подивіться, ви нічим не ризикуєте.
У цю мить біля Шолома опинився і сам пан. Озирнувшись на всі боки, він витяг з кишені паперовий пакуночок, розгорнув його, і Шолома враз засліпив блиск нового золотого годинника. Показавши годинника здалеку, пан, не мовивши ані слова, загорнув його знову в папір і сховав у кишеню. Говорив весь час єврей:
— Справжня знахідка! Йому конче потрібні гроші... У цьому годиннику є самого лише золота карбованців на сто...
— А скільки він хоче за цей годинник?
— Гадаю, він візьме половину, півсотні. Справжня знахідка! Я б його сам купив, та, на жаль, не маю стільки грошей.
— Я теж не маю,— сказав наш герой, мацаючи свою кишеню.
— А скільки ви маєте? — спитав його прищуватий єврей.
— У мене всього лише двадцять п'ять карбованців. Блиснувши злодійкуватими очима, єврей простягнув
руку:
—• У добрий час!
В одну мить гроші було заплачено, а золотий годинник перейшов до покупця. І раптом у Шолома тьохнуло серце: "А що, коли цей годинник крадений?.." Його вже не тішила ця вигідна покупка, його обсіли всілякі похмурі думки: "А що, коли хтось пізнає цей годинник?.. Адже купувати крадене гірше, ніж самому вкрасти..." Одне слово, він уже шкодував, що купив цього годинника, та — нічого не вдієш! Шолом витяг його з кишені, оглянув з усіх боків — новісінький годинник і стукає, як бондар. Кришки важкі, з чистого золота, циферблат білий як сніг, стрілки, як прути. Залишається тільки показати його справжньому знавцеві, щоб той його оглянув і оцінив. Батько, щоправда, розуміється на годинниках, але показувати батькові незручно, а розповісти правду, що він купив його на вулиці, теж не хочеться. Одне слово, найкраще буде занести годинника до годинникаря Гензла.
Годинникар Гензл — ще зовсім молода людина, у нього недурно голова на в'язах. Люди казали, що він самотужки винайшов годинник за сонячною системою. Щоправда, його обличчя не виявляло особливого розуму — звичайнісінька собі людина з широким носом. Один палець був У нього товстий, плаский, з великим нігтем. Оцим нігтем він відкривав годинника, вставляв в око лупу і, заглянувши в механізм, одразу казав вам, які його якості, чого в ньому бракує і яка його вартість. Оглянувши знахідку ^ тобто золотий годинник, Гензл із дзенькотом закрив його й мовив:
— Звичайнісінький циліндр, не анкер, красна ціна йому п'ятірка.
— А золото?
— Яке золото? Це таке золото, як я міністр.
— А що ж це?
— Томпак.
— Що означає томпак?
— Томпак — це томпак, не мідь і не бронза, а томпак. І, відклавши лупу, Гензл мовчки взявся до роботи.
Оцей самий годинник юний мандрівник збирався продати годинникареві маленького містечка Т. До годинникаря, старої, глухуватої людини, з ватою у вухах, наш герой зайшов досить невимушено, з виглядом солідного покупця. І між юнаком та старим годинникарем відбувся такий діалог: