Одного разу, на початку першого року контракту, Шеммер одним ударом кулака убив кулі. Не можна сказати, щоб голова людини тріснула, як шкаралупа яйця, але під кулаком Шеммера в голові кулі все перемішалось, і, прохворівши з тиждень, він помер. Проте китайці не скаржились французьким дияволам, які управляли Таїті. Шеммер — це їх власна справа. І більше нікого це не турбує. Треба берегтися його гніву, як бережешся отруйного укусу сколопендр, що ховаються в траві чи залазять у бараки вночі, коли йде дощ. І "китайози" — так прозвали їх ліниві, смуглошкірі жителі острова — старалися не сердити Шеммера занадто сильно. Іншими словами, вони трудились до сьомого поту, щоб тільки виконати завдання. Важкий кулак Шеммера збільшив прибутки компанії на тисячі доларів, а йому особисто не причинив ніякої мороки.
Французи, взагалі неумілі колонізатори, не могли використати всі природні багатства острова і втішались тим, що хоч англійська компанія мала успіхи. Яке їм діло до Шеммера і його страшного кулака? Смерть китайця? Чи варто говорити про якогось китайозу! Та й помер він, як свідчив лікар, від сонячного удару. Правда, ніхто досі не умирав на Таїті від сонячного удару. Смерть одинокого китайози — виключний випадок. Саме так і написав лікар у своїх висновках, і його думка була неупередженою. Йому мусять виплатити дивіденди, або ще одно банкротство приєднається до довжелезного списку банкротств на Таїті.
Цих білих дияволів ніяк не зрозумієш. Сидячи в залі суду і чекаючи вироку, А-Чо думав про загадковість цих людей. Ніколи на знаєш, що в них на думці. Він бачив кілька білих дияволів, і всі вони однакові — офіцери й матроси на кораблі, французькі чиновники, білі службовці на плантації і той же Шеммер. Хід їхніх думок неможливо збагнути. Білі люди ставали злими без явної на те причини, і їхній гнів завжди небезпечний. В такі хвилини вони нагадували диких звірів. їх часто дратує будь-яка дрібниця, а іноді своїм терпінням вони могли перевершити навіть китайця. Китайці — помірковані в їжі і питті, а ці — ненажери — з’їдали занадто багато, а випивали ще більше. Китаєць ніколи не може бути впевненим, догодить він їм чи розгніває. Та хіба угадаєш? Те, що їм подобалось сьогодні, завтра могло викликати вибух гніву. Очі білих дияволів, ніби ширма, за якою ховались від погляду китайця їхні думки. Але найразючішою була незвичайна енергія білих дияволів, їх вміння все зробити, все наладити, добитися бажаних результатів, підкорити своїй волі все, що тільки живе і рухається на землі, і навіть силу самих стихій. Так, білі люди — страшні й дивні, вони — дияволи. Взяти хоча б того ж Шеммера.
А-Чо дивувався, чому вони так довго возяться з вироком. Ніхто з підсудних і пальцем не зачепив Чун-Га. А-Сан убив його сам. Він підскочив до Чун-Га, однією рукою схопив його за косу і закинув голову назад, а другою всадив у тіло ніж. Всадив раз, потім ще раз. Сидячи в залі суду з закритими очима, А-Чо знову бачив всю сцену вбивства — сварка, лихослів’я й образи, якими вони плямували пам’ять шановних предків, прокляття, що сипалися на не зачатих ще потомків, скачок А-Сана, його рука, що схопила за косу Чун-Га, удар ножа — раз і ще раз, ривком розчинені двері, несподівана поява Шеммера, метушня біля виходу, втеча А-Сана, ремінь Шеммера, що загнав тих, що залишилися, в куток, і, нарешті, постріл з револьвера, на який до Шеммера збіглися люди. А-Чо весь тремтів, переживаючи все це знову. Одним ударом ременя йому розсікло щоку і зідрало шкіру. На ці поранення вказав Шеммер, викликаний як свідок. Тільки тепер рани зажили. Ото був удар! Ще півдюйма вище, і А-Чо залишився б без ока. Потім А-Чо забув усе, що сталося, картина вбивства поступилася місцем видінню садочка — власного садочка, де, повернувшись на батьківщину, він віддаватиметься роздумам.
Коли суддя читав вирок, обличчя А-Чо було буйдужим. Такими ж байдужими були і обличчя його чотирьох товаришів. І вони залишились такими навіть тоді, коли перекладач пояснив, що їх всіх п’ятьох визнали винними в убивстві Чун-Га і що А-Чоу відрубають голову, А-Чо відправлять на каторгу в Нову Каледонію на двадцять років, Уон-Лі — на двадцять років і А-Тонга — на десять років. Нічого хвилюватися. Навіть А-Чоу сидів спокійний, як мумія, ніби це зовсім не йому’ збиралися відрубати голову. Суддя додав декілька слів, і перекладач пояснив: обличчя А-Чоу, яке більше всіх постраждало від ременя Шеммера, настільки полегшило впізнання злочинця, що вирішили стратити саме його, оскільки одна людина мусить бути покарана на смерть. Далі. Зважаючи на той факт, що обличчя А-Чо також сильно постраждало і це неспростовно свідчить про те, що він був присутнім на місці злочину і про його безсумнівну участь в убивстві, він засуджується на двадцять років каторжних робіт. І так всім, аж до А-Тонга, якого засудили на десять років ув’язнення, пояснили причину покарання. Нехай китайці назавжди запам’ятають цей урок, сказав в заключному слові суддя, вони повинні знати, що закон на Таїті буде додержаний завжди, навіть тоді, коли б падало небо.
П’ятьох китайців повернули в тюрму. Вони не були ні вражені, ні зажурені. Несподіваність вироку їх не здивувала: вони вже давно звикли нічому не дивуватись. Від білих дияволів більше нічого й сподіватись. Тяжка кара за злочин, який вчинили інші, була не більш дивною, ніж усі ті дива, що їх чинили білі дияволи. На протязі наступних тижнів А-Чо з цікавістю часто придивлявся до А-Чоу. йому відрубають голову на гільйотині, яку споруджують посеред плантації. А-Чоу не доживе до старості, для нього не буде ні садочка, ні спокою. А-Чо філософствував і роздумував про життя й смерть. Його не хвилювала власна доля. Двадцять років — значить, двадцять років. На такий час від нього віддалений садок — оце й усе. А-Чо ще молодий і, як і всі азіати, терпеливий, йому під силу чекати двадцять років, — до того часу його кров охолоне, і він зуміє краще оцінити мирний спокій свого саду. А-Чо придумав для нього назву; він назве його садом Ранкової Тиші. Цілий день він втішався своєю видумкою і в запалі навіть придумав морально-повчальну сентенцію про користь терпіння, яка послужила немалою втіхою для Уон-Лі й А-Тонга. Проте А-Чоу сентенція не сподобалась. Його голову повинні відділити від тулуба через такий короткий час, що йому не потрібно особливого терпіння, щоб дочекатись цієї події. Він курив з насолодою, їв з апетитом, добре спав і не турбувався, що час проходить повільно.