Крюшо був жандармом. Він прослужив в колоніях двадцять років, побував всюди, від Нігерії і Сенегалії до островів південних морів, але це не відбилося на його духовному розвиткові. Крюшо залишився таким же тупим і обмеженим, як і в дні своєї юності, коли ще орав землю на півдні Франції. Він підкорявся дисципліні і боявся начальства, і вся різниця між богом і яким-небудь сержантом жандармерії полягала для нього лише в мірі рабської покірності, яку їм належало виявляти. Насправді ж, якщо не рахувати неділь, коли слово належало служителям церкви, сержант означав для Крюшо набагато більше, ніж бог. Бог здебільшого десь далеко, а сержант частіше знаходився поблизу.
Саме цьому Крюшо і вручили наказ головного судді, за яким тюремник повинен здати жандармові ув’язненого А-Чоу для припровадження його до місця страти. Але сталось так, що суддя перед вечором давав обід капітанові й офіцерам французького військового корабля. Рука судді трусилась, коли він писав наказ, а очі так сильно боліли, що не міг навіть прочитати написаного. Йшлося всього-на-всього про життя якогось китайози. І суддя не помітив, що не дописав останньої букви в прізвищі А-Чоу. В наказі стояло "А-Чо", і коли Крюшо пред’явив документ, тюремник привів зазначену особу, А-Чо. Крюшо посадив цю особу поруч з собою у візок, запряжений парою мулів, і поїхав.
А-Чо радів, що попав на сонце. Він сидів поруч жандарма й посміхався. Він посміхався тепліше, ніж будь-коли, побачивши, що мули повернули на південь, в напрямку до Антімаоне. Безсумнівно, Шеммер послав за ним, щоб повернути його назад. Шеммер хоче, щоб він працював. Гаразд. А-Чо працюватиме добре. В Шеммера ніколи не буде причини скаржитись. День видався жаркий, пасату не було. Потіли мули, потів Крюшо, потів і А-Чо.
Але А-Чо переносив спеку легше за всіх. Під палючим сонцем він три роки працював на плантації. А-Чо весь час посміхався так безжурно та добродушно, що навіть тупоумний Крюшо здивувався.
— Ти такий чудний, — нарешті сказав він.
А-Чо кивнув і ще радісніше почав усміхатися. Крюшо заговорив не так, як суддя, а на канакському наріччі, яке А-Чо, як всі китайці й іноземні дияволи, добре розумів.
— Ти дуже багато смієшся, — пробурчав Крюшо. — В такий день треба плакать, а не сміятись.
— Я радію, що вийшов із тюрми.
— Та й усе? — жандарм знизав плечима.
— Невже цього мало? — було відповіддю.
— Тоді ти радієш не тому, що тобі відрубають голову?
Збентежений А-Чо витріщився на жандарма, а потім сказав:
— Як? Я повертаюсь в Антімаоне працювати на плантації для Шеммера. Невже ви везете мене не в Антімаоне?
Крюшо в задумі погладив свої довгі вуса.
— Так, так, — промовив він нарешті, легко стьобнувши батогом правого мула, — значить, ти нічого й не знаєш?
— А що я мушу знати? — А-Чо почав відчувати якийсь невиразний страх. — Невже Шеммер не дозволить мені більше працювати на нього?
— Тільки не після сьогоднішнього дня. — Крюшо сердечно розсміявся. Це був для нього дотепний жарт. — Бачиш, після сьогоднішнього дня ти вже не зможеш працювати. Хіба зможе працювати людина, якій відрубають голову? — Він штовхнув китайця вказівним пальцем під ребро й густо зареготав.
Добру милю мули трусили підтюпцем під пекучим сонцем, а А-Чо мовчав. Потім він запитав: "Хіба Шеммер збирається відрубати мені голову?"
Крюшо, вискаливши зуби, кивнув головою.
— Це помилка, — сказав А-Чо серйозно. — Я не той китайоза, якому треба відрубати голову. Я — А-Чо. За рішенням шановного судді я повинен відбути двадцять років каторги в Новій Каледонії.
Жандарм розсміявся. Славний вийшов жарт, — цей смішний китайоза хоче обдурити гільйотину! Мули пробігли підтюпцем гай кокосових пальм і не менше як півмилі понад берегом сяючого на сонці моря, перш ніж А-Чо знову заговорив:
— Запевняю вас, я не А-Чоу. Шановний суддя не говорив, що мені треба відрубати голову.
— Не бійся, — сказав Крюшо з філантропічним наміром втішити свого полоненика. — Це легка смерть. — Він виразно ляснув пальцем. — Головне — швидко. Не те, що висіти на кінці вірьовки, брикати ногами й корчитись цілих п’ять хвилин. Це так, як ріжуть курчат сокирою. Відрубали голову — от і все. Так само й з людиною. Пух! — і все готово. Це не причиняє болі. Ти навіть не встигнеш подумати про біль. Зовсім не думаєш. Голови немає — значить, ти не можеш думати. Це дуже добре. Так і я хотів би померти — швидко, о, швидко. Тобі просто пощастило. Ти б міг захворіти проказою й повільно, по частинах, розкладатися; спочатку один палець на руці згниє й відпаде, потім другий, а потім і на ногах. Я знав чоловіка, ошпареного кип’ятком. Так він два дні не міг вмерти. А як він кричав — за цілий кілометр було чути. А ти? Га! Так легко! Ніж одрубає твою шию, чик — і все закінчено. Може ніж навіть лоскотатиме. Хто може сказати? Ті, що так відправлялися на той світ, назад не поверталися, не розповідали.
Крюшо здалося, що останні його слова були дотепними, і з півхвилини він корчився зо сміху. Частково вдавав з себе веселого, але він вважав своїм людським обов’язком підбадьорити китайозу.
— Але ж послухайте, я А-Чо, — наполягав той. — Я не хочу, щоб мені відрубали голову.
Крюшо насупився. Цього було вже занадто.
— Я не А-Чоу, — почав було А-Чо.
— Досить, — зупинив його жандарм. Він надувся і намагався показати себе лютим.
— Послухайте, я ж не... — знову почав А-Чо.
— Мовчати! — гаркнув Крюшо.
Після цього вони їхали мовчки. Від Папіті до Антімаоне двадцять миль, і поки А-Чо насмілився знову заговорити, вони проїхали більше половини цієї відстані.
— Я вас бачив в залі суду, коли шановний суддя розглядав нашу справу, — почав він. — Так от, чи не пам’ятаєте ви, що А-Чоу, якому повинні відрубати голову... та ви пам’ятаєте, що він був високий на зріст? А тепер гляньте на мене...
А-Чо несподівано встав, і Крюшо побачив, що його супутник — низького росту. І так само несподівано в пам’яті Крюшо виникла довга фігура А-Чоу. Дійсно, А-Чоу — високий. Для жандарма всі китайці були однакові, схожі своїми обличчями один на одного. Але відрізнити високого від низькорослого він все-таки міг і тепер змушений був визнати, що поруч з ним у візку сидить не той ув’язнений. Крюшо натягнув віжки і так різко зупинив мулів, що дишель виперся вперед і підняв хомути.