— От що, — заговорив Семюел після хвилинної мовчанки. — Я мушу трохи подумати над цим. Я не можу так відразу сказати, чи знайдеться у нас підхожа робота. Почати з того, що ми не можемо платити вам стільки, скільки ви одержуєте тут, — попередив він.
— Ну, звичайно, — вигукнув Клайд, якого перш за все приваблював не заробіток, а сама можливість служити у дядька. — Я не можу сподіватись на велику платню, поки не зумію заслужити її.
— Крім того, може бути, вам не сподобається робота на нашому підприємстві, або ми визнаємо, що ви нам не підходите. Треба сказати, не кожний здатний до такої роботи.
— Що ж, тоді ви увільните мене, от і все, — сказав Клайд. — Але я завжди думав, що підійду вам, з першого разу, як почув про вас і про ваше величезне підприємство.
Це останнє зауваження полестило Семюелу Гріфітсу. Очевидно, він сам і його успіхи були ідеалохм для цього юнака.
— Ну, гаразд, — сказав він." Зараз я не можу приділити вам більше часу. Але я пробуду тут ще днів два і все обміркую. Може, я й зумію що-небудь зробити для вас. Поки що нічого не можу обіцяти.
І він повернувся до своїх листів.
А Клайд, відчуваючи, що справив настільки добре враження, наскільки було можливо при даних обставинах, і що з цього може вийти діло, гаряче подякував дядькові і поквапливо вийшов.
Другого дня, обміркувавшу все і вирішивши, що Клайд з його жвавістю і кмітливістю може бути корисним на фабриці не гірш за всякого іншого, а також продумавши належним чином значення цього заходу для своєї родини, Семюел Гріфітс повідомив племінника, що, як тільки у нього на фабриці з'явиться яка-небудь вакансія, він охоче сповістить його. Але він не може обіцяти, що така можливість з'явиться негайно. Клайд мусить почекати.
Отже, Клайд мав час розмірковувати, чи скоро для нього знайдеться містечко на дядьковій фабриці, та чи знайдеться взагалі.
А тим часом Семюел Гріфітс повернувся до Лікурга і, порадившись з сином, вирішив, що Клайд повинен вивчити справу, починаючи з самих основ або в усякому разі з підвалу фабрики: там декатирувалися тканини, необхідні для виготовлення комірців, і саме в цей підвал перш за все потрапляли новаки, що бажали вивчити техніку виробництва в цілому. Але через те що Клайд повинен був існувати тільки на свої кошти і до того не надто бідувати (це було б несумісно з становищем родини Гріфітсів у Лікурзі), було вирішено призначити йому щедру винагороду — для початку п'ятнадцять доларів на тиждень.
Звичайно, і Семюел Гріфітс, і його син Гілберт розуміли, що платня ця невелика (не для звичайного учня, а для Клайда як родича), але обидва вони були люди ділові, зовсім не схильні до благодійності щодо тих, хто працював на них, і вважали, що чим ближче до межі, за' якою починаються злидні й нестатки, стоятиме новак на їхній фабриці, тим краще. Обидва вони ставилися нетерпимо до соціалістичної теорії про капіталістичну експлуатацію. Обидва вважали за необхідне існування соціальної скали, щоб люди нижчих класів прагнули піднятися по її східцях. Касти неминуче повинні існувати. Намагатися над міру допомагати кому-небудь, хоч би навіть і родичеві, значить безрозсудно підкопуватись під самі основи суспільства. Коли маєш справу з особами і класами, які в суспільному і матеріальному відношенні стоять нижче за тебе, треба поводитися з ними відповідно до звичних для них норм. І найкращі норми — ті, які примушують тих, хто стоїть нижче, добре розуміти, як важко дістаються гроші і як необхідно для всіх, хто бере участь у єдино важливій, з точки зору обох Гріфітсів, справі — у вироблюванні матеріальних цінностей, — повне, найдосконаліше і практичне ознайомлення з технікою даного виробництва. Зрозумівши це, вони повинні привчити себе до тверезого, обмеженого вузькими рамками життя. Це благотворно відіб'ється на їхньому характері. Саме так загартовуються уми і душі людей, яким призначено піднятися східцями суспільної скали. А ті, хто на це нездатний, повинні залишатися на своєму місці, внизу.
Отже, приблизно через тиждень було вирішено, яку саме роботу можна запропонувати Клайдові, і Семюел Гріфітс сам написав йому в Чікаго і повідомив, що він може, якщо захоче, приїхати протягом найближчих тижнів. Але він повинен заздалегідь, днів за десять, письмово повідомити про свій приїзд, щоб можна було своєчасно все підготувати. Приїхавши до Лікурга, він повинен прибути на фабрику в контору до м-ра Гілберта Гріфітса, і той подбає про нього.
Цей лист дуже схвилював Клайда, і він одразу написав матері, що місце у дядька йому забезпечене і що він вирушає до Лікурга. Ось тепер він постарається досягнути справжнього успіху. Мати відповіла йому довгим листом, переконуючи його старанно стежити за своєю поведінкою і бути дуже, дуже обережним у виборі друзів. Погані знайомства — корінь майже всіх помилок і падінь у таких честолюбних юнаків, як він. А якщо він уникатиме товариства легковажних і розбещених юнаків і дівчат, усе буде добре. Молодому хлопцеві із зовнішністю і характером Клайда дуже легко збочити під впливом якої-небудь поганої жінки. Він бачив, що сталося з ним у Канзас-Сіті. А він ще молодий і тепер збирається працювати у такої багатої і впливової людини, яка може, коли захоче, багато зробити для нього. І нехай він пише їй частіше про те, як складається його нове життя.
Отже, сповістивши дядька, як той просив, Клайд, нарешті, виїхав до Лікурга. Але, прибувши туди, він не пішов одразу на фабрику, бо дядько не призначив йому певної години; замість цього він найняв кімнату в єдиному великому готелі міста "Лікург".
Його брала нетерплячка подивитися, що ж це за місто, де він має жити й працювати, і яке становище посідає тут його дядько; він розраховував, що має досить вільного часу, — така нагода може не скоро трапитися після того, як він стане до роботи, — і вирішив пройтися. Він вийшов на Сентрал авеню — справжнє серце Лікурга; тут її перетинало кілька найлюдніших вулиць; ці квартали являли собою діловий і торговий центр — тут було зосереджено все життя і всі розваги Лікурга.
РОЗДІЛ V
Але, пройшовши цією вулицею, Клайд відразу побачив, яке не схоже все це на світ, до якого він звик за останній час. Усе тут мало значно менший масштаб. Вокзал, звідки він вийшов усього півгодини тому, був малий і сірий, і зрозуміло було, що його спокій не порушується надто великим рухом. Фабричний район, розташований саме напроти центральної частини міста на другому березі ріки Могаук, був просто скупченням червоних і сірих будов, над якими то тут, то там височів фабричний димар; цей район сполучався з містом двома мостами, — між ними розмістилося приблизно з півдюжини кварталів; один міст був коло самого вокзалу — на ньому був досить великий рух — і тут же проходила трамвайна колія, повторюючи далі всі повороти Сентрал авеню.