ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Александрія. Табір Цезаря.
Входять Цезар, Агріппа, Долабєлла, Меценат, Галл, Проку-
лей та і н ш і.
Цезар Йди, Долабелло, й зажадай, хай здасться.
Розбитий він, і зволікати смішно,-
Так і скажи.
Долабєлла Усе скажу, владарю.
(Виходить)
Входить Д є р к є т з мечем Антонія в руках.
Цезар 3 оцим переді мною? Хто такий?
Деркет Деркет. Я досі був на службі в того,
Кому служити кожен мав за честь,-
В Антонія. Він був моїм вождем,
Допоки міг вести нас за собою,
І я життя для нього не щадив.
Як ти мене прийняти зволиш — буду
Для тебе, чим для нього був. Не зволиш —
Тобі життя ввіряю.
Цезар Що це значить?
Деркет Це значить, Цезарю, що він помер.
Цезар Ні, від падіння велетня такого
Земля вся наша б мусила здригнутись,
Позаганявши левів в городища,
А городян — в печери! Смерть його —
То не звичайна смерть. Ім'я "Антоній"
Півсвіту значило.
Деркет А все ж він вмер.
І то не від сокири правосуддя,
Не від кинджала найманого. Ні,-•
Рука, що кожним порухом своїм
Лишала карби доблесті, у серця
Позичила відваги і його ж
Мечем пробила наскрізь. Ось той меч,
Із рани вийнятий,— на нім сліди
Найблагороднішої крові.
Цезар Друзі,
Ви посмутніли? Хай простять боги,
Та звістка ця не може не зросити
Й очей царя.
Агріппа Як дивно все! Природа
Велить, щоб ми оплакували те,
Чого самі так прагнули.
Меценат Пороки
Були його чеснотам рівноважні.
Агріппа Це муж був виняткової душі,-
Таких вождів історія не знала.
Та ви, богове, волите зумисне
Нас наділяти хибами, щоб ми
Були людьми, не більш. А Цезар, бачу,
Зворушений.
Меценат В цім дзеркалі великім
Він сам себе побачив.
Цезар Ох, це я
Призвів тебе, Антонію, до цього!
Та ріжемо ми й власну хвору плоть.
З нас хтось один мав перший світ покинуть,
Було нам тісно вдвох на ньому жити.
І все-таки я кров'ю серця плачу:
Чом я і ти — мій брат, суперник гідний
І в задумах найвищих, друг, соратник
На полі бою та в державній владі,
Моя правиця й серце, що мене
На помисли високі надихало,-
Чому ми, рівні, волею зірок
Непримиренних мусили з тобою
Аж так далеко розійтися? Друзі,
Послухайте... Та краще іншим разом.
Входить єгиптянин.
По ньому видно, з чим до нас прийшов.
Послухаймо, що скаже. Відкіля ти?
Єгиптянин Я тільки горопашний єгиптянин.
Цариця зачинилася у склепі,
Своїм останнім володінні, й жде
Твоїх наказів, щоби знать, до чого
їй готуватись.
Цезар Хай спокійна буде.
їй скоро перекажуть нашу волю,
Почесну і ласкаву, бо жорстоким
Не може бути Цезар.
Єгиптянин Хай боги
Тебг оберігають.
(Виходить)
Цезар Ти ж іди,
Мій Прокулею, і скажи цариці,
Що ми не хочемо її неславить,
Втішай її всіляко, щоб вона
В гордині рук на себе не наклала
Й не зіпсувала планів нам: живою
Вона у Римі наш тріумф увічнить.
Іди ж негайно й відповідь принось —
Що скаже й прийме як.
Прокулей Гаразд.
(Виходить)
Цезар Іди
І ти з ним, Галле.
Галл виходить.
Долабелло! Де він?
Хай піде з Прокулеєм.
Агріппа
й Меценат Долабелло!
Цезар Не треба,— я згадав, що він пішов
З дорученням і вернеться невдовзі.
Ходім в шатро до мене — покажу вам,
Як втягнуто мене у цю війну;
Побачите, що я в листах моїх
Був завжди стриманий і миролюбний.
Ходім, я все вам роз'ясню.
Виходять.
СЦЕНА 2
Александрія. Царська гробниця.
Входять Клеопатра, Харміана та Ірада.
Клеопатра Біль попустив. О Цезар жалюгідний!
Він долі не владар, лиш раб він долі.
Він лиш виконує її накази.
У тому велич є, хто самохіть
Скасує все, усі зупинить зміни
Й засне, щоб не ковтати перегною,
Яким харчуються й царі, і злидні.
До дверей гробниці підходять Прокулей, Галл і воїни.
Прокулей Вітає Цезар владарку Єгипту
І просить повідомити, чого
Хотіла б ти від нього.
Клеопатра Як ти звешся?
Прокулей Звусь Прокулеєм я.
Клеопатра Мені Антоній
Тобі одному радив довіряти.
Але обман мені вже не страшний
І вірність не потрібна. Та якщо
Владар твій хоче бачити царицю
Прохачкою, скажи, що менш, ніж царство,
Прохати їй не личить. Хай він сину
Моєму дасть звойований Єгипет,
Я так уклінно дякувати буду,
Немовби все моє мені віддав.
Прокулей Не бійся — ти у царствених руках.
Довірся їм уповні, безоглядно:
Мій владар має стільки милосердя,
Що проливається воно на всіх,
Хто в цім потребу має. Тож дозволь
Доповісти йому, що ти коришся,
І ти побачиш: переможець твій,
Тебе з колін підвівши миттю, сам
Благатиме, неначе ласки, права
Служить тобі у всьому повсякчас.
Клеопатра Скажи — я бранка у його фортуни,
Усе, що він здобув,— його. А я
Навчаюсь щогодини підкорятись
І прагну з ним зустрітися віч-на-віч.
Прокулей Все так і передам. Ти ж не журись,
Бо винуватець прикростей твоїх
Сам співчував тобі.
Галл От бач, як легко
її схопити?
Прокулей з двома воїнами пролазять у вікно гробниці приставною драбиною
і стають позад Клеопатри. Решта воїнів відсувають засуви і відчиняють двері.
Стережіть її,
Аж поки прийде Цезар.
(Виходить)
Ірада О царице!
Харміана Тебе в полон узято, Клеопатро!
Клеопатра
(вихоплює кинджал)
Проворніш, руки!
Прокулей
(обеззброює її)
Постривай, царице!
Не шкодь собі,— тебе не зрадив я,
А врятував.
Клеопатра Від смерті? Таж і псові
Пораненому в ній не відмовляють!
Прокулей Не кидай самогубством, Клеопатро,
На чесне Цезареве ймення тінь,-
То всі б упевнились, який він добрий,
А смерть твоя до пліток призведе.
Клеопатра О, де ти, смерте? Чом не йдеш? Прийди,
Прийди до мене! Чи не краще замість
Стількох дітей і вбогих взять царицю?
Прокулей Терпіння, пані.
Клеопатра Я не буду їсти,
Не буду пити, спати перестану.
Хоча це поки що самі слова,
Але я знищу цю оселю плоті,
Хоч як би там твій Цезар не завзявся!
Рабою при дворі його не стану!
Нудна Октавія очей на мене
Не буде мружити з німим докором.
Не вистачить мене вам на розвагу
І поглум римській черні розбуялій!
Хай краще десь в єгипетській канаві
Зариють труп мій! Голою хай кинуть
У нільський мул, щоб оводи і мухи
Мене страховищем зробили! Краще
Хай на одній із рідних пірамід
Мене підвісять у кайданах!
Прокулей Звідки
Страхи ці в тебе? Цезар не давав
Для них підстави.
Входить Долабелла.
Долабелла Прокулею, слухай,
Як ти тут діяв, Цезарю відомо.
Тебе він кличе й доручив мені
Царицю доглядати.
Прокулей Що ж, гаразд.
Будь лагідний із нею, Долабелло.
(До Клеопатри)
Що передать від тебе?
Клеопатра Хочу вмерти.
Прокулей і воїни виходять.
Долабелла Царице славна! Чула ти про мене?
Клеопатра Не пам'ятаю.
Долабелла Мусиш пам'ятати.
Клеопатра Хіба важливо, що я пам'ятаю?
Ви ж смієтесь, коли жінки і діти
Вам сни розказують.
Долабелла Не розумію.
Клеопатра Мені приснилось — був колись Антоній.
Коли б заснути знов, щоб знов побачить
Таку людину!
Долабелла Як тобі завгодно...
Клеопатра Лице його ясніло, наче небо,-
Там сонце й місяць путь свою верстали
й лилися світлом на землі кружальце.
Долабелла Владарко!
Клеопатра Океан переступав він,
Світ обіймав простертою рукою.
А голос музикою сфер гучав,
Як він до друзів мовив. Та бувало,
Що й громом рокотав — тоді Земля
Тряслась від страху. Доброта його
Зими не знала — тільки щедру осінь:
Тим більш плодів, чим більше їх збирали.
В утіхах він купався, мов дельфін,-
Весь час на хвилі рідної стихії;
Йому царі служили і царята;
Немов дрібними грішми, островами
І царствами він сипав...
Долабелла Клеопатро...
Клеопатра Скажи, чи був, міг бути наяву
Такий, як снивсь мені?
Долабелла , О ні, царице.
Клеопатра Ти брешеш, і боги брехню цю чують!
Він справді був — приснитися не міг він!
Природа надто вбога, щоб змагатись
З уявою, хто більше диво створить.
Та був у неї. й дивотвір — Антоній,
Що перед ним плоди уяви бліднуть.
Долабелла Царице, вислухай. Твоя утрата —
Велика, як і ти. Беззаперечно,
Такий тягар нести тобі нелегко,
І хай в житті зазнаю тільки лихо,
Якщо невтішний біль твойого серця
й мого не крає.
Клеопатра Дякую тобі.
Чи знаєш, як зі мною вчинить Цезар?
Долабелла Хоч гірко, але мушу все сказати.
Клеопатра Кажи мерщій!
Долабелла Хоч він великодушний...
Клеопатра А все ж мене при в'їзді тріумфальнім
Вестиме позад себе?
Долабелла Так, на жаль.
Сурми. Голоси за сценою: "Дорогу Цезареві!"
Входять Цезар, Галл, Прокулей, Меценат, Селевк і почет.
Цезар Хто тут Єгипту владарка?
Долабелла
(до Клеопатри)
Ось — Цезар,
Клеопатра стає навколішки.
Цезар Устань. Не мусиш ти колінкувати.
Устань, прошу, єгипетська царицеї
Клеопатра Богів то воля — перед переможцем
І владарем повинна я схилитись.
Цезар Не переймайся прикрими думками.
Тобою заподіяні образи
Нам в серці запеклись, та ми готові
Вважать їх неумисними.
Клеопатра Єдиний
Владарю всесвіту! Я не потраплю
Все роз'яснити, та скажу одне —
Не вільна я від слабостей жіночих,
Що нашу стать ганьблять.
Цезар Ми, Клеопатро,
Не до злоби, а до прощення схильні.
Якщо ти нашим намірам зичливим
Не будеш опиратись, то від цього
Ти тільки виграєш. Але якщо,
йдучи шляхом Антонія, замислиш
Мене узяти підступом якимсь,-
Позбавиш і себе моєї ласки,
І на дітей своїх біду накличеш,
Якій, коли ти звіришся на мене,
Я б міг зарадити. Ну, я пішов.
Клеопатра Іди. Іди у світ — він твій. А ми —
Твоя лиш здобич, доказ перемоги:
Постав нас, мов щити, вздовж стін, як схочеш...
(Подає Цезареві сувій)
Цезар Що треба Клеопатрі, не соромсь.
Клеопатра Ось опис золота, начиння й скарбів,
Мені належних. Знайдеш там усе,
Окрім дрібниць, оцінене докладно.
А де Селевк?
Селевк Я тут.
Клеопатра Він мій скарбник
І дасть підтвердження під страхом смерті,
Що не втаїла я нічого. Ну,
Кажи, Селевку.
Селевк Як під страхом смерті
Збрехати маю, краще хай мені
Язик усояне.
Клеопатра Що ж я приховала?
Селевк Достатньо, щоб купити весь той список.
Цезар Ну-ну, не червоній. Хвалю за мудрість.
Клеопатра Бач, Цезарю, як всіх пишнота вабить!
Мої — твої вже, а якби змінятись
Нам долями, й твої моїми стали б.
Але ж Селевк! Ах ти, невдячний рабе,
Такий невірний, як любов продажна!
Задкуєш? Що ж, задкуй. Ховаєш очі?
Та їм від мене, хоч би й крила мали,
Не утекти! Бездушний раб! Підлота!
Мерзенний пес!
Цезар Дозволь, царице добра...
Клеопатра О Цезарю, який це стид великий!
Щоб ти, мій пан, благоволив прийти
І тим сердешну жінку вшанувати,-
А раб, пахолок цей, ще сміє множить
Мої нещастя заздрістю своєю?
Нехай, о Цезарю великодушний,
Лишила я собі якусь дрібничку
З прикрас,— на любу пам'ятку для друзів;
Приберегла хай навіть щось цінніше
Для Лівії й Октавії в дарунок,
Аби слівце замовили за мене.
А цей мене виказує! І хто?
Мій власний блюдолиз! Боги небесні!
Здається, цей удар мене добив.
(До Селевка)
Геть звідси! Геть! Хоч попелом узявся
Талан мій, та під ним ще тліє жар!
Гляди, не обпечись. Якби ти був
Людиною, мене б ти пожалів.
Цезар Іди, Селевку.
Селевк виходить.
Клеопатра Нам, великим,часто
Чужі гріхи доточують, а потім
Повинні ми за них відповідати.
Тож як нас не жаліти?
Цезар Клеопатро,
Ні вписаного, ні того, що ти
Приберегла, ми в тебе не віднімем.
Орудуй всім, як буде до вподоби.
Знай, Цезар не гендляр, не Стане він
З тобою торгуватись. Будь спокійна
І не будуй темниці з дум понурих.
Царице люба, все ми зробим так,
Як схочеш ти. Іди поїж, поспи.
Я так тобі, царице, співчуваю,
Що лишимось ми друзями. Прощай!
Клеопатра Владарю, пане мій!
Цезар Ні, ні, прощай!
Сурми. Цезар із почтом виходить.
Клеопатра Як він лестить, улещує, щоб я
Себе зреклася! Слухай, Харміано...
(Щось шепоче Харміані на вухо)
І рада Царице, годі. День ясний минув.
Ніч перед нами.
Клеопатра І чимдуж назад.
Вже все домовлене й, мабуть, готове.
Іди, нехай поквапиться.
Харміана Іду.
Повертається Долабелла.
Долабелла А де цариця?
Харміана Ось, хіба не бачиш?
(Виходить)
Клеопатра Що, Долабелло?
Долабелла За твоїм, владарко,
Бажанням, що його любов моя
Шанує, як святиню, я прийшов
Сказати ось що: Цезар має намір
Вертатись через Сірію і скоро
Тебе з дітьми пошле поперед себе.
З цієї вісті скористайся. Слова
Таки свого дотримав я, владарко.
Клеопатра В боргу я, Долабелло.
Долабелла Я — слуга твій.
Спішу до Цезаря. Прощай, царице!
Клеопатра Прощай, спасибі.
Долабелла виходить.
Що, Ірадо, скажеш?
І я, і ти-• єгипетські ляльки,
І виставлять нас Риму на потіху.
Ремісники у фартухах лиснючих,
Із молотками, спорудять поміст,
І ми вдихатимемо поту сморід
Та дух відрижки від харчів поганих.
Ірйда Нехай боги боронять!
Клеопатра Ні, Ірадо,
Все так і буде: ліктори нахабні
Нас лапатимуть, як повій, нездарно
Ославлять нас плюгаві віршомази;
Комедіанти спритні враз покажуть
Бенкет александрійський і на нім
Антонія зобразять напідпитку.
І я дивитимусь, як Клеопатру
Хлопчак писклявий, глумлячись, оберне
В якусь-то хвойду.
І рада Праведні боги!
Клеопатра Так буде, ось побачиш.
Ірада Не побачу:
У мене нігті від очей міцніші.
Клеопатра Отож. Найкращий спосіб, щоби їхні
Приготування та дурні надії
Звести нінащо.
Входить Харміана.
Ось і Харміана.
Вберіть мене по-царському, дівчатка,-
Несіть найкращі шати. Знову Кідном
Антонію назустріч я пливу.
Ірадо, швидше! Скінчимо рахунки
З життям тепер. Ласкава Харміано,
Восстаннє послужи мені, а потім —
Ти будеш вільна хоч на віки вічні.
Корону й всі регалії несіть.
Ірада виходить. За сценою чути гамір.
Що там за галас?
Входить вартовий.
Вартовий Селянин якийсь
Приніс там кошик фіг і хоче бачить
Твою величність.
Клеопатра Клич сюди.
Вартовий виходить.
Таке
Знаряддя вбоге, а, буває, робить
Велику справу! Він приніс нам волю.
Я зважилась — жіночого в мені
Нема нічого: я тверда як мармур
Із голови до ніг, і блудний місяць
Вже не моя планета.
Входять вартовий та селянин з кошиком.
Вартовий Ось той дядько.
Клеопатра Іди, а він лишиться.
Вартовий виходить.
Ну, приніс
Ту гарну змійку нільську, що дарує
Без болю смерть?
Селянин Приніс, аякже, та ліпше її не чіпати,— дуже
вже вона кусюча. Котрі вмирали від неї, ті дуже рідко, а то й
ніколи не видужували.
Клеопатра А знаєш таких, що вмерли?
Селянин Багацько знаю — і чоловіків, і жінок. Та от не
далі як учора. Вельми поважна жінка, от тільки часом любила
збрехати, а жінкам це, звісно, не годиться, хіба що з поважним
наміром. Та от вона розповідала, як умерла від її укусу і як це
було боляче. Дуже вже вихваляла ту гадючку! А втім, хто всьому
вірить, наполовину дурнем лишиться. Лиш одно небезсумнівно,
ця зміючка — знаменита гадючка.
Клеопатра Ну, можеш іти. Бувай здоров.
Селянин Бажаю тобі великої втіхи з неї.
(Ставить кошика долі)
Клеопатра Прощай!
Селянин Та не забувай, гляди, гадюка — вона завжди
гадюка.
Клеопатра Атож. Прощай.
Селянин Гадюці, бач, не слід довіряти, хіба що вона в
тямущих руках. Бо й справді,— що доброго в гадюці!
Клеопатра Не турбуйся. Постережемося.
Селянин От і добре. А їсти їй не давай — не варта вона
харчу.
Клеопатра А мене вона не з'їсть?
Селянин Не думай, що я такий дурний. Адже відома
річ — жінку й сам дідько не вхопить. Жінка — то їжа богів, коли
тільки чорт не поткне свого носа. Лихо, та й годі, богам з тими
сучими дітьми, з чортами. Так і дивись, із кожного десятка жінок
п'ять напевно перекапустять.
Клеопатра Гаразд. Тепер іди собі. Прощай.
Селянин І справді, пора. Бажаю ж тобі втіхи з гадючки.
(Виходить)
Вертається І р а д а з мантією, вінцем тощо.
Клеопатра Подайте шати. Надягніть вінець.
Я чую подих вічності в собі.
Ніколи вже цих уст не зросять соки
Єгипетського винограду. Швидше,
Ірадо, мила, швидше! Чую я —
Мене Антоній кличе. Ось встає він,
Мій схвалює відважний вчинок. Чую,-
Смішне йому все Цезареве щастя,
Те щастя, що боги нам посилають,
Щоб гнів наступний виправдать. Мій мужу,
Я йду. Так називать тебе я право
Своїм відважним серцем здобула.
Я вся — повітря і вогонь. А решту
Стихій лишаю тлінному життю.
Готово вже? Ходіть сюди, прийміть
Тепло останнє уст моїх. Прощайте...
Ти, Харміано... Й ти прощай, Ірадо...
Навіки.
Цілує їх. Ірада падає мертва.
Що це? Від мого цілунку?
Невже отрута в нім? Коли так легко
З життям розстатися, то що нам смерть?
Мить пристрасті — болюча та жадана.
А ти мовчиш і кажеш тим, що світ цей
Не вартий і того, щоб з ним прощатись.
Харміана О темна хмаро, зливою пролийся,
Хай я побачу, що й боги ридають.
Клеопатра Ганьба! її Антоній першу стріне,
Почне розпитувать і їй віддасть
Цілунок, що його я жду, як неба...
(Прикладає змію до грудей)
Ну, згубонько, перекуси мерщій
Оцей життя заплутаного вузлик!
Ну ж, розізлись, дурненька, і кусай!
Якби ти вміла говорить, назвала б
Ти Цезаря ослом.
Харміана О зоре сходу!
Клеопатра Цить, тихше! Я ж годую немовля:
Чи'бач, як ссе? Зассе до смерті неню...
Харміана О зіронько, займись!
Клеопатра Яке солодке —
Немов бальзам, мов ніжний вітерець!
О мій Антонію!.. Тепер ще й другу.,.
. (Прикладає до руки другу змію).
Чого ще ждать...
(Умирає)
Харміана В цім осоружнім світі?
Прощай навіки! Що ж, пишайся, смерте,-
Забрала ти найкращу із жінок.
Очей замкніться вікна! Вже ніколи
Не доведеться Фебу золотому
Заглянути в цю осяйну глибінь.
О, ще вінець поправлю й буду вільна.
Вбігає сторожа.
1-й вартовий Цариця де?
Харміана Тсс... тихше, не буди.
1-й вартовий Прислав по неї Цезар...
Харміана Він спізнився.
(Прикладає до себе змію)
Ну, швидше, змійко. Твій укус ледь чутний.
1-й вартовий Сюди всі! Тут щось негаразд. Це зрада!
2-й вартовий Он Долабелла, Цезарів гонець,-
Поклич.
1-й вартовий Ох, що тут робиться! Хіба
Так можна, Харміано?
Харміана Так і можна,
І личить спадкоємиці царів.
Ох, воїне...
(Вмирає)
Входить Долабелла.
Долабелла Що сталося?
2-й вартовий Всі мертві.
Долабелла Ось і збулись лихі передчуття.
Хай Цезар прийде й сам побачить те,
Чому він запобігти намагався.
Голоси
за сценою Дорогу Цезарю!
Входить Цезарзпочтом.
Долабелла Чудовий з тебе
Віщун, мій Цезарю,— чого боявся,
Те й сталось.
Цезар Доблесний кінець! Вона
Думки вгадала наші і по-царськи
Свою обрала путь. Від чого вмерли?
Не видно крові.
Долабелла Хто сюди заходив?
1-й вартовий Лиш селянин, що фіги їм приносив.
Та ось і кошик.
Цезар Отруїлись.
1-й вартовий Щойно
Ця Харміана ще була жива.
Стояла, розмовляла, ще вінець
Поправила на мертвій, як зненацька
Додолу впала.
Цезар Благородна слабість!
Коли б вони отруту проковтнули,
То спухли б. А вона ж — немовби спить
І ладна у тенета чарівні
Антонія нового заманити.
Долабелла На грудях в неї ранка, трохи спухла.
І на руці.
1-й вартовий Укус гадюки. А на листі смокви
Ще слиз, який гадюки залишають
В печерах понад Нілом.
Цезар Що ж, можливо,
Це й є причина смерті. Лікар каже,
Вона не раз питалася у нього,
Як легше вмерти. Вище підніміть
Цариці ложе й винесіть служниць.
З Антоніем її ми поховаєм —
Славетніших подружжів ще не знала
Могила жодна. Отакі події
Вражають навіть винуватців їх.
І жаль до жертв не менше буде жити,
Ніж слава переможця. В вічну путь
Війська їх з почестями проведуть,
Потому — Рим. Обряди невеселі
Відправить доручаю Долабеллі.
Виходять.