Класична Вальпуржина ніч
Фарсальські поля.
Темрява.
Еріхто[72]
На свято цеї ночі урочистої
Прийшла я знов, Еріхто хмуровидая,
Та не така страшенна, як ославили
Дурисвіти поети, меж не знаючи
В хвалі й хулі… Дивлюся, мов біліється
Широке поле шатрами примарними.
То привиди тієї ночі лютої…
Як часто повторялась ця жахлива річ
І буде, знать, довіку повторятися.
Ніхто ж нікому владу, взяту силою,
Без бою не віддасть, і кожен думає
Під себе нахилити всіх сусід своїх,
Хоч сам не владний над своєю волею.
Тут бій відбувсь, що став великим прикладом,
Як сила переборюється силою,
Вінок квітчастий волі розривається
І строгий лавр чоло вінчає владарю.
Помпей тут снив про щастя слави й величі,
І Цезар з ним ігрався навпереваги…
Та знає світ, яка їм доля випала.
Огні дозорні скрізь палають червоно,
Земля мов дише кровію пролитою;
Принаджені такої ночі чарами,
Злетілися сюди всі міфи еллінські,
Проносяться від вогнища до вогнища
Або й сидять, казкові давні постаті…
Хоч місяць і щербатий, а розсяявся
Лагідно й світло, високо підбившися;
Примарні шатра чезнуть, ватри синіють…
А що це угорі за метеор такий?
Виблискує він кулею тілесною…
Живим запахло… Ну, тепер не випада мені
Підходить до живого, щоб не вшкодити —
Обтяжена я й так лихою славою…
Спускається… Надумалась — піду собі.
(Іде геть).
Угорі повітроплавці.
Гомункул
Облетімо ще раз колом
Понад блиски, понад хмари, —
Глянь, як там широким долом
Розгулялися примари.
Мефістофель
Вже й на півночі немало
Я набачився привидь, —
То і тут би випадало
З ними дружбу встановить.
Гомункул
Глянь, що тій довготелесій,
Що цибає так від нас?
Мефістофель
Нас уздрівши в піднебессі,
Налякалася нараз.
Гомункул
Та й байдуже, хай тікає…
Краще лицаря спусти;
Він же в цім казковім краї
Знов життя гада знайти.
Фауст
(доторкнувшися до землі)
Ну, де ж вона?
Гомункул
Іще не знаєм,
Але напевно розпитаєм.
Між вогнищ, поки світ свіне,
Блукай, шукай, стлумивши подив;
Бо, хто до Матерів доходив,
Тому нічого не страшне.
Фауст
Та я до того торгу й пішки!
А щоб не сталося замішки,
Хай кожен нарізно іде,
Чи де пригоди не знайде;
Коли ж нам треба буде знов зійтися,
Тоді, малий, заграй і засвітися.
Гомункул
Отак світити й грати буду!
Склянка заяскріла й задзвеніла.
Ідіть же всяк назустріч чуду!
Фауст
(сам)
Де, де вона? Сказать іще несила…
Коли її земля ця не носила,
Коли її ця хвиля не гойдала,
То в цім повітрі річ її звучала!
У Греції я чудом опинивсь
І взнав те вмить, як тільки приземливсь,
Ступивши, сонний ще, на ґрунт оцей,
Я сильним враз почувся, як Антей.
Яких би див я на шляху не стрів, —
Обнишпорю весь лабіринт огнів.
(Подався вдаль).
На горішньому пенеї
Мефістофель
(никає туди й сюди)
Блукаючи поміж огнів, вивчаю
Й дивуюся тутешньому звичаю:
То зовсім голі, то вбрання нескромні,
Безстидні сфінкси, грифи безсоромні,[73]
Скрізь волохату здибаєш принаду, —
Все світиться і спереду, і ззаду.
І наше плем'я не завжди етичне,
А не таке нахабне, як античне.
Надати б їм сучаснішого строю
Та молоддю помазати новою…
Які ж бридкі! Але ми тут гостями…
Вітаю вас, мої прекрасні дами!
І вам чолом, премудрі сиві гриви!
Гриф
(клекоче)
Не гриви — грифи! Не толкуй нас криво —
Ти кривдиш нас. Так часто етимолог
Пучками слів нагонить просто полох:
Гризь — грижа — грізний — грузний —
грубий — гробний.
Ряд слів подібний — нам же невподобний.
Мефістофель
Та можна ж інший ряд тут навести:
Гриф — граф — грабіж — громадити — гребти.
Гриф
(клекоче й далі)
Спорідненість цих слів ми довели, —
Було ж за те й огуди і хвали!
Грабуй, греби дівчат, вінці, скарби!
Грабіжники — улюбленці судьби.
Мурашки-велетні[74]
Річ про скарби — ми силу їх надбали
І поховали все в печери, в скали,
Та арімаспи вислідили лаз,
Сміються, бач, — усе покрали в нас.
Грифи
Дізнаємось ми, де вони, чекайте.
Арімаспи[75]
Але не в цю святкову ніч.
А вранці вже хоч як шукайте —
Не знайдете, даремна річ.
Мефістофель
(розсівся між сфінксами)
Я враз освоївся з цим краєм
І розумію геть усіх.
Сфінкс
Ми, духи, звуки видихаєм,
А ви утілюєте їх.
Та хто ти є — відкрийся перед нами.
Мефістофель
Я різними зовуся іменами.
Тут брити є? Вони ж мандрують скрізь
В краях цих історичних, екзотичних,
Серед руїн прославлених античних,
І мною зацікавляться, надісь;
Мене у давніх творах драматичних
Вони дражнили Old Iniquity.[76]
Сфінкс
Чому?
Мефістофель
Цього не знаю, як і ти.
Сфінкс
Нехай! Поглянь на зорі угорі —
Що нам вони віщують в цій порі?
Мефістофель
Зоря в зорю, ще й місяць сяє ясно,
І при тобі я чуюся прекрасно,
Левина шкуро, у теплі й добрі.
Чого ж нам попід зорями ширяти?
Загадуй краще загадки, шаради.
Сфінкс
Та загадку не штука б то завдать,
Чи ти ж себе зумієш розгадать?
"У знадобі і доброму й лихому,
Тому — мішень, поборювать лукаве,
Тому — товариш-друг у всьому злому,
I все то те — Зевесу для забави".
Перший гриф
(клекоче)
Женіть його!
Другий гриф
(іще дужче)
Погана бридь!
Обидва
Чого там з ним і говорить!
Мефістофель
(огризається)
Ти думаєш, що, може, в гостя нігті
Так не вдряпнуть, як у самого кігті?
Попробуй лиш!
Сфінкс
(лагідно)
Гаразд, як хоч, сиди,
Та не до речі втрапив ти сюди;
У себе вдома ти завжди утішний,
А тут чогось ніяковий, непишний.