На якусь мить пристрасть надала обличчю принца юнацького виразу — виразу, якого я вже давно не бачив у нього. Я йшов, накульгуючи, спершись на руку Гаміда, і в цю мить відчував себе винуватим перед принцем, картав себе за егоїзм і думав, що ніякі мої власні інтереси не можуть мати цінності, якщо вони виходять за сферу інтересів Гаміда.
І тепер я не надав особливого значення тому, що Гамід певною мірою зрікається Духу племен. Важливим було те, що наші душі знову злилися, і я, глибоко зітхаючи, вже в котрий раз зробив для себе це дивне відкриття: в цій людині я знайшов єдиний ідеал, якому я можу служити, єдину душу, якій я можу підкоритися в боротьбі за Справу. Справа племен залишається недоторканною і чистою — такою чистою, якою хоче бачити її Гамід, бо він — її душа. Охоплений почуттям любові і відданості, я стиснув руку Гаміду і крізь туман, що застилав мені очі, я майже не бачив недбалих кочовиків та їхні пошарпані намети навколо нас — все те, що було предметом нашої любові. Та й Гамід простував табором з якимсь на диво неуважним, зневажливим поглядом, не помічаючи своїх підданих. Бажання порозумітися поглинуло його цілком.
— Я перетерпів ці чвари, піднісся над ними, брате, бо мій міський союзник навчив мене терпеливості. Терпеливість! Боже, я тільки тепер осягаю, що таке стриманість і розсудливість, етика і чисте почуття. Я почав з доброзичливої зневаги до цієї маленької впертої людини, яка так уважно стежить за мною і так нагадує тебе, але зараз я схильний захоплюватись нею; бо Зеїн також має одну лише мету, один єдиний напрямок, одне єдине прагнення, за здійснення якого він готовий пожертвувати всім на світі, навіть своїм життям. Я повинен дякувати цьому бахразцеві за стримуючий вплив, який він має на мене, за приклад неухильного стремління до мети, який він мені показує. Я надто вдячний йому і тепер почуваю, що зв'язаний з ним, можливо, назавжди і, можливо, нерозривно.
— Боронь боже! — мимоволі вихопилося у мене. — Аххх!
Гамід швидко поглянув на мене, бо в цьому безглуздому вигуку почулося душевне страждання, яке я не в силі був приховати. Але принц сприйняв цей зойк за вияв простої фізичної болі. Він зупинився, дивлячись на мене, раптом приголомшений моїм нещасним виглядом, і, видимо, збираючись щось сказати з приводу моєї слабкості, але я зупинив його поглядом, мовчазним благану ням. Я не хотів, щоб моє запалене, жалюгідне, стражденне тіло стало причиною, яка б відвернула нас від нашої розмови або вульгаризувала її. І Гамід зрозумів моє бла-
гання.. Він кивнув і, не кажучи ні слова, просто подав мені руку.
— Не тривожся,— промовив він спокійно, але з гіркотою.— Я поки що не збираюся поступатись своїм місцем вождя. Але я змушений буду віддати твій успіх на поталу моїм дурним братам. Я знаю, це буде те ж саме, що кинути благородне ягнятко зграї табірних собак. Ти побачиш, як вони перегризуться. Але ти побачиш також, як вперто я тримаюся за свою владу. Шкода тільки, що я змушений приносити їм в жертву твою перемогу. Але я мушу зробити це. Мушу. Коли я знатиму, чого домагаються в своєму себелюбстві ці людці, мені видніше буде, як протидіяти їм.
— А Зеїн?—спитав я тривожно.
— Не турбуйся відносно Зеїна, Гордон. Ми діятимемо удвох і робитимемо тільки те, що вважаємо за найкраще".
"На нещастя, лише я, і я сам, мушу тепер робити те, що вважаю за найкраще, бо події, які відбулися, поставили під загрозу всю Справу мого життя й лригвели до розбіжності між мною й Гамідом, яка по суті повторює розбіжність між мною і Тесе, але повторює її у пародійному вигляді.
Засідання "Ради" Гаміда являло собою досить непривабливе видовище. Я, власне, ніколи не надавав особливого значення різноманітним планам, що їх ашраф племен і різні там посіпаки виношують щодо майбутнього нафтопромислу, бо знав, що Гамід так чи інакше робитиме по-своєму. Але я не сподівався, що користолюбство радників та їхні чвари штовхнуть Гаміда в обійми Зеїна і зв'яжуть його з бахразцем "назавжди й нерозривно". Однак це трапилося, і тепер лише я один можу визволити принца з цих обіймів.
Особливо шкідливим в цій історії виявився брат Гаміда, Саад, якому вдалося справити враження навіть на мене, бо під час засідання він мене мало не вбив.
Саад з самого початку жадав вигнати гроші на цій Справі. Видно, в історичному плані, таку позицію посідають усі молодші брати. По суті, суме молодші брати, домагаючись землі й багатства, мастили колеса феодалізму і старогрецької олігархії; але вони завжди були інтриганами й опортуністами, і Саад не є винятком серед них. хіба що тільки він в історичному плані є анахронізмом.
Саад, при співучасті старого коричньовошкірого сеїда принца, замислив перепродати нафтопромисел, після того як його буде захоплено, якійсь іншій державі. Найнеймо-вірнішим було те, що ця інша держава таки знайшлася в пустині! Я гучно розреготався, коли Саад назвав її, і пошкодував, що поруч не було Везубі з його теорією "третьої сили" — він, мабуть, не радів би так, як я. А я не міг не сміятись, бо Саад, як виявилось, покладав усі свої надії на якогось мандрівного недоладного американця — не то місіонера, не то військового, чи археолога, чи просто ділка, я так і не добрав.
Саад вже підготував усе, щоб племена, після того як я захоплю промисел, оголосили його своєю власністю і потім продали за нечувану суму. Все це було викладено на папері, із статтями й параграфами, з преамбулою й застереженнями, з підписами й фантастичними американськими печатками, які Саад з гордістю показував нам усім. Якась американська нафтова компанія, якийсь світ у світі, вишукала Саада в нашій далекій пустині, і угода відбулася. Від Гаміда тепер вимагалося тільки визнати fait accompli *. Певна річ, моя перемога була якнайбільше на руку Сааду, оскільки завдяки їй в цій справі можна було не зважати на Зеїна аль-Бахразі. І хоч вся ця історія надзвичайно звеселила мене своєю фантастичністю (подумати тільки,— завірені печатки в пустині!), я зрозумів, що план Саала цілком серйозний.
Але мій план був теж не менш серйозним, бо, зайшовши так далеко у своєму служінні Справі племен, я прагнув тепер одного — щоб кочовики вирішили, долю поомислу до того, як міські бахразці скористаються з моєї перемоги, випередять кочовиків і включать промисел у свій марксистський світ машин. Бїда була лише в тому, що я так і не знав, що має робити Гамід з промислом, вступивши у володіння ним. Проте саме цю проблему Гамід хотів зараз вирішити в першу чергу, перш ніж розпочинати будь-які дальші дії.