її губи доторкнулися до його обличчя біля оче^й, і він швидко зажмурився — немов порох знявся в повітрі: в цьому було щось небезпечне... Але, замість звичайного напруження, яке викликав у нього дотик іншої людини, навіть матері, він відчув зараз дивне, небажане збудження, яке йшло звідкись з глибини і не підкорялося розумовому контролю. 1 разом з цим збудженням на нього нахлинуло знайоме, не раз відчуте в пустині пристрасне жадання її— і сором за це жадання, хоч воно було відоме тільки його уяві. Гордона заспокоїла лише очевидна невимушена простота в поведінці Тесе. Вона просто хотіла трохи зігріти й звеселити ного!..
І все-таки її дотик завжди ніс у собі щось більше, ніж звичайну дружню теплоту. І коли Гордон і Тесе зупинилися, щоб попрощатися на ніч, він знову відчув те саме збудження.
Вони стояли мовчки, по-інтимному близько; але Гордон не дозволяв собі приголубити її або викликати її на любощі. Жага і пристрасть, що сповнювали його, були такими незвичними, грубими, неприродними... Його затопило відчуття фізичної близькості, теплоти, запаху, які йшли від її маленької, самотньої постаті. Навіть її дихання обвивало Гордона, навіть нахил її голови волав до нього. Але він уперто, похмуро чекав, доки збудження пройде.
Однак воно не проходило; навпаки, посилювалося. Тоді Гордон звернувся до своєї волі й дисципліни. Це принесло йому перемогу, і він залишив Тесе недоторканою біля її олтаря. І по дорозі назад все в ньому радісно, переможно виспівувало: "Ця квітка зів'яне, бо я не буду зрошувати її!"
Проте другого дня Тесе не поводилась, як жінка, що зазнала поразки. Ні, навпаки. Коли вона дивилася на Гордона, на вустах її з'являлася впевнена, трохи глузлива і задоволена посмішка терпеливої матері.
"Це в ній від бажання мати дитину!" вирішив він.
Але він відчував, що Тесс-жінка становить дедалі більшу небезпеку для нього. її бліде, спокійне обличчя, губи, розтулені в ледве помітній посмішці, яскраві очі й маленьке, норовливе тіло стали вже надто близькими, надто значними для Гордона, і він боявся, що наступного разу вже не зможе втекти. Він хотів був поїхати, сказав їй, що в нього неспокійно на душі, що він мусить рушати далі...
Але Тесе настійливо заперечила:
— Ні. Я хочу, щоб ти ще хоч трохи побув тут,— і додала лукаво, визивно: — Ти повинен залишитися тут, щоб побачити цю глушину. І я хочу, щоб ти залишився. .
Отже, він залишився, насамперед тому, що ніколи не був здатний утекти від своїх душевних страхів. Почувши, що він не поїде, Тесе потиснула йому руки, — радісно, начебто мимохідь, — і сказала, що познайомить його з деякими сторонами свого життя — хоч їм і бракує елемента фаталістичності, властивого його минулому.
— Змилуйся наді мною, Тесе! — заблагав він. Але вона не звернула уваги на його мольбу і повела Гордона в місто.
Тесе працювала в похмурому закутку міста, в конторі, на дверях якої була вивіска з написом: "Бюро порад громадянам". Прочитавши цей напис, Гордон посміявся з Тесе так само, як вона вчора сміялася з його солдатського одягу.
— Які поради може давати бідним і злим робітникам чарівна випускниця Кембріджа? Нащо це все?
Гордон, не розуміючи, розглядав вікно її Бюро, шар свіжого вапна на стінах і нетерпляче чекав, доки вона одімкне подряпані двері. Всередині було маленьке, пристойне, старомодне приміщення.
Його насмішкувата зневага нітрохи не збентежила Тесе, і вона докладно пояснила Гордону, що такі Бюро порад існують в кожному графстві —їх утримують уряд і місцеві власті, а благодійні організації, які колись претендували на виконання функцій громадських порадників, ставляться до них з толерантністю. "Громадяни,— казала Тесе,— повинні знати про свої права. Більш того, вони потребують допомоги в справі користування своїми правами. Існує також ряд інших видів юридичних послуг для громадян". Тесе назвала всі, ніби вони становили її непорушний обов'язок. Ці послуги могли цікавити тільки бідноту і стосувалися деяких практичних питань складного сучасного життя. Тесе перелічувала їх з похмурою насолодою знавця, і Гордон не утримався, щоб не познущатися з неї:
— А чи не робить тебе це заняття чимсь на зразок вівчарки. Тесе? Чи не придушуєш ти доброго старого робітника своїми дбайливими материнськими послугами? Чи потребує він справді твоєї допомоги?
— Чи потребує ділок допомоги юриста? — запально спитала вона.
— Пхе! Юрист! Та що ти тямиш в юриспруденції?
— Все! — нескромно відповіла Тесе. — Я вже знаю більше, ніж будь-який суддя в графстві про всякі юридичні виверти щодо законів про орендну плату й квар-тиронаймання. Я знаю кожний пункт і кожний статут, за якими можна захищати наше життя...
— О боже! Ти стала крутієм! — вигукнув він. — І все, що ти робиш, це марно, марно, марно! Переводиш життя, копаючись в законах!
— Не верзи дурниці,— відповіла вона.— Я не копаюся в законах. Як добрий юрист, я навчилася використовувати закон проти..,
— Проти чого? — спитав він, бо вона запнулася. Тесе знизала плечима — начебто вона повинна була
говорити далі, але не могла.
— То що ж ти тоді робиш тут?— Він переніс свою огиду на убогу кімнатку, жалюгідний комфорт пічки, просиджені стільці, рипучі мостини, на скудне ранкове світло, що ледве пробивалося сюди.— Якщо твоя Справа — це боротьба проти капіталізму, то ти повинна бути де-небудь на барикадах.
— О, господи! Де?
— Будь-де. А яка ж рація в тому, щоб допомагати робітникам у справах, пов'язаних з додержуванням закону і тим самим стверджувати капіталізм? Який у цьому сенс? Чому ти не робиш навпаки — чому не підриваєш закони, щоб створити для робітників зовсім важкі, нестерпні умови? Чи не було б таке більш на руку твоїй Справі, ніж оце...— він вихопив у неї з руки пічний совок і підняв його — начебто він був символом діяльності Тесе.
— О, боже, боже, — промовила вона, — ну як я можу спростовувати такий ідіотський підхід? — Вона відняла в Гордона совок і з поблажливою повчальністю сказала:— Існують ширші шляхи до дії, ніж проста хогіка, Нед-ді; і кращі справи, за які слід боротися, ніж голий розум.
Але Гордон не хотів слухати повчання.
— Ти непослідовна,— промовив він.— Ти лагодиш те саме, що ламаєш.