Везубі розпочав з правителів — кабінету міністрів, один член якого погодився прийняти Гордона в палаті громад. З цієї нагоди Гордон під'їхав до будинку парламенту на мотоциклі, причому він так безцеремонно попрямував на машині до воріт, що полісмен грізно зупинив його й спитав, куди це він розігнався.
— ТудиІ — Гордон кивнув на парламент.
— То нічого летіти, як на пожежу! — Полісмен уже бачив у Гордоні свою жертву.
А Гордон пригадав Сміта, і до нього повернулась колишня пустотливість.
— Ах, констебль, — промовив він, — мене нічого боятися! Хоч я на вигляд і не дурень, а все ж маю справу в парламенті!
Полісмен оглядав його солдатський одяг і вже вагався (таке обличчя і такий голос!).
— До кого? — спитав він уже лагідніше під пильним поглядом голубих очей.
Гордон назвав прізвище міністра.
— Гаразд, сер. Тільки в'їжджати туди так, як ви, не можна.
— А як ви накажете в'їжджати?
— Повільно, прошу пана, і он у той куточок. За правилами, жодному з не-членів парламенту взагалі забороняється заводити сюди машини, сер. Але вам я на цей раз дозволю — якщо ви поставите свій мотоцикл у тому куточку. Тільки тихо, будь ласка...
Отже, за Гордоном гаки визнали винятковість, однак його вже сповнювало нетерпіння.
— Дякую, — ввічливо відповів він. — Зроблю все, як належить. — Мотоцикл з ревом підскочив і поніс його повз автомобілі до вказаного кутка, де з пронизливим вереском загальмував і зупинився. Гордон зняв свою коротку шкіряну куртку, недбало кинув її на сидіння мотоцикла і ввійшов у парламент в солдатській формі.
Везубі чекав його в одній з кімнат для засідань комітетів. Там був і міністр — чорноволосий, з просивиною чоловік років шістдесяти, колишній вибійник з вугільних шахт Шотландії, на прізвище Мак Куїн Насамперед він попросив вибачення за місце їхньої зустрічі — велику кімнату в готичному стилі — бо вона не підходила для розмов.
— Послухайте, як вмирають тут звуки, — сказав він.
І справді, високі холодні стіни придушували звуки людського голосу, і кожне слово глухо завмирало, гублячись у них Але вони не могли поглинути грубий голос Мак Куїна. Міністр був невеликий на зріст, міцний, і Гордон подумав, що ніколи ще не бачив такої кремезної людини.
Мова Мак Куїна рясніла яскравими, соковитими словами з лексикона бідняків, і своїм голосом він немов кидав виклик усьому світові. Зіставивши його манеру розмовляти з манерою Везубі, Гордон одразу відчув, що між ними двома відбувається якесь змагання — змагання інтелектів. Перевагу Везубі становили його вишуканий голос і пещене, тонке обличчя інтелігента. Перевагою Мак Куїна були його гострий погляд, величезна енергія, логіка, знання й природжений інтелект, що не потребує ніякого тренування. Міністр досить безжально користувався своїми перевагами, та Везубі нейтралізував їх, надто часто вживаючи вульгарне прізвисько Мак Куїна — "Куїнні". Гордон вирішив, що їх зв'язує добра дружба, яка грунтується хоча б на цьому змаганні між освіченістю, за яку заплатили, і освіченістю, яка прийшла не за гроші.
— Отже, — почав Мак Куїн, з задоволенням опускаючись у шкіряне крісло і звертаючись до Гордона хазяйським ораторським тоном, — отже, жодне міністерство так непричетне до закордонних або колоніальних справ, як моє. А в тих міністерствах, до речі, засіли самі лише інтелігенти — за винятком хіба що Бевіна. — Останнє призначалося для Везубі, і Мак Куїн промовив ці слова з жорстким сміхом, від якого його обличчя збіглося в зморшки.
Слухаючи міністра, Гордон проймався повагою до нього. Він знав, що Мак Куїн почав своє життя шахтарем, а потім переключився на якусь партійну чи профспілкову діяльність. В той же час він займався самоосвітою, яка, очевидно, піднесла його на ступінь вище за отих інтелігентів, з яких він зараз сміявся.
Розмова все ще мала загальний характер, але як тільки Гордон визначив, з ким має справу, він раптом одкинув усякі вступи здалека і розпочав безпосереднє вивчення політики. Уперше в житті Гордон ставив одне по одному конкретні, практичнні питання з політики. Він випалював їх прямо, одне за одним, начебто вважав, що кожна політична теорія має готові відповіді на будь-які запитання і їх слід тільки правильно добирати.
— Що ви називаєте соціалізмом? — почав він.
— Громадську власність, — була відповідь.
— Ви вірите в класову війну?
— У класову ворожнечу, можливо, а не в класову війну.
Мак Куїн милостиво погодився на цей шкільний метод ведення бесіди, і вони розмовляли далі, немов перекидаючись гарячими вуглинками, доки Гордон не скрикнув:
— Але ж у цьому немає логіки! — Більше він не хотів сперечатися.
— Господи! Господи! — Мак Куїн втішався власним сміхом.
— Якщо ви шукаєте логіки в людській поведінці, то нічого вам звертатися до політика — звертайтеся до попа.
— Я не шукаю логіки в людській поведінці. Мені потрібна логіка як передумова до дії.
Мак Куїн дивився на Гордона з добродушною, але невеселою посмішкою. Вони сиділи в кутку кімнати, і брудний, невтішний бюст Пітта був, здавалося, четвертим співбесідником між ними.
— Хлопче! — сказав міністр. — Я гадаю, що ми з вами дійшли до однієї й тієї ж точки в житті — де мислення невіддільне від дії. Знаєте, Гордон, я розпочав з дії, а до розуму прийшов пізніше. Ви почали з розумування, і воно привело вас отією виключною стежкою до героїки Ну от, і зараз ми маємо цілковите право називати один одного божевільними.
— Браво! — вигукнув Везубі.
— Але Веза не можна зараховувати до нас, — вів далі Мак Куїн, — бо він не знає, що таке дія. Йому ніколи не доводилося брати участь у вуличних боях, в яких побував я, або, як ви, вимахувати шаблею.
— Мені ніколи не соромно визнавати свою огиду до насильства, — сказав Везубі. — Але продовжуйте, продовжуйте! Я знав, що у вас це здорово вийде. Тому я й привів сюди Гордона. Тільки не звертай розмову на мене, Куїнні. Порадь Гордону, куди йому себе дівати,
Мак Куїн підвівся і заходив по кімнаті, кажучи:
— Куди йому дівати себе? Дівати себе?
Його величезні бридкі черевики глибоко вдавлювалися в килим. Гордон відчував, що Мак Куїна надзвичайно тішить уся ця парламентська обстановка навколо нього.