— Вез має рацію, Гордон. Вам треба кудись подіти себе. І знаєте куди? — Сюди! — Щоб показати, що він говорить про парламент, Мак Куїн тупнув по квадратному килиму, і Гордон уявив собі, з яким блаженством він ворушить пальцями в черевиках. — Цей будинок — місце для таких людей, як ми з вами, Гордон. Це єдине місце, де можна сполучати ідею з дією. Це мозок нації. Iі її поле битви. Тут людина виконує своє призначення. Так-так! Отже, хіба не для вас це місце? Хіба не ваше це поле бою?
"Для нього відчувати під ногами цю підлогу — не просто насолода, — думав Гордон. — Він ладен обгорнути себе цією підлогою. Він стукає по ній, як генерал, закоханий в матінку-землю, тому що на ній воюють. Він ладен обняти цей будинок".
— Це місце підходить для політиків, — розпочав він вголос.
— Я не політик,—із запалом перебив його Мак Куїн.— Я все ще залишаюся робітником! Мене уповноважили сюди робітники!
— Г все ж таки ви політик. І вам це,легко. Та й взагалі, як я можу потрапити сюди...
Мак Куїн і Везубі засміялися, немов Гордон виявив нерозуміння найпростішої істин".
— А як усі сюди потрапляють? —спитав Везубі, і обидва засміялися
— Ах, я розумію, розумію вас, Гордон! — раптом діловито промовив Мак Куїн.— Це ж зовсім просто. Надто багато з членів парламенту — нероби й дурні,— визнав він з огидою.— І зараз постала пекуча • потреба зробити деякі заміни. Дайте мені кілька місяців, Гордон, і я протягну вас в парламент на яких-небудь додаткових виборах. Дайте мені ще трохи часу, і ви в мене сидітимете тут на міністерській лаві.
Багатство можливостей викликали у Гордона посмішку,
— Ви не віритег що я можу таке зробити? — визивно спитав Мак Куїн.
Гордон знизав плечима.
— Вірю, можете. Політика—це маніпуляція...
— Ні-ні Без будь-яких маніпуляцій. Чиста гра. У нас в лейбористській партії існують дві сторони: задубілі дідугани і юні чортенята, які набираються сил. Чортенята приймуть вас до себе.
— Отак вони мене й приймуть...
— Не вередуйте, Гордон. Авжеж — отак і приймутьі Вірно я кажу. Вез?
— Цілком вірно, старина.
— В усякому разі,— казав далі Мак Куїн,— ви наділені чудовою сумішшю пристойності й баламутства, яка припаде до смаку всім Вам легко дістанеться перемога, Гордон. Адже ви маєте вже репутацію незвичайної людини.
— Погоджуйтесь, Гордон! Ловіть його на словії — збуджено вигукнув Везубі.— Він зробить ге, що каже.
Гордон підвівся, потиснув руку Мак Куїну (стараючись, щоб його огрубілі в пустині пальці виявилися не слабішими за пальці колишнього вуглекопа) і промовив:
— Я певний, що ви можете влаштувати що завгодно, Мак Куїн Проте одне ви не здатні забезпечити: зберегти мою особисту свободу у вашому парламенті. Адже ви — раб, тільки ви не догадуєтесь про це. В цьому, звісно, немає нічого ганебного. Я й сам був рабом своєї Справи... А втім, можливо, коли я оберу собі новий шлях, я прийду до вас. Тільки не зараз. Зараз я хочу пройти з Везубі повний курс політграмоти. Отже — до побачення
Він вийшов з кімнати так швидко, що Мак Куїн не встиг відповісти йому.
Везубі наздогнав Гордона в коридорі і запропонував туї же познайомити його з ще одним членом парламенту, на цей раз консерватором, який міг би стати в пригоді при вирішенні арабського питання. Але Гордон навіть не зупинився, щоб вислухати його, тільки різким голосом вигукнув:
— Ні. Ні. Ні. Облиште Аравію*— і, гучно тупаючи черевиками по жовтих вищерблених плитах, він вийшов надвір.
Везубі не вгамовувався:
— Але ж якщо ви хочете допомогти своїм друзям, то вам конче потрібно заручитися впливовими знайомими, Гордон. Цей торі зв'язаний з армією й службою розвідки на Середньому Сході. Він порядна й чесна людина. Оскільки мені відомо, він також знає Фрімена й зневажає його. Знайомство з ним було б непоганим початком для вас.
— Мені не' потрібен початок,— відповів Гордон. Він зупинився на сходах, втішаючись денним світлом.— Мені по-
трібен кінець! — Він почав спускатися по сходах.— Хочете, я підвезу вас на багажнику?
— Ні, дякую, — відповів Везубі.— Та й видивіться — будьте обережнішим на цій машині.
Мак Куїн теж вийшов слідом за ними. Дивлячись Гордону у спину, він прохихикав:
— Оце штучка для вас, Вез. Дурощів у цьому інтелігенті аж надто! Не відпускайте його. Згодом він ще прийде сюди.
Але згодом Гордон тільки поскаржився Везубі на те, що його наука просувається надто повільно.
— Чи не могли б ви зібрати всіх своїх політиків докупи, щоб я переговорив одразу з усіма? Для справжньої розмови!
— Що ви називаєте справжньою розмовою?—спитав Везубі.
— В усякому разі не те, що понаписано отут,— Гордон махнув рукою над газетами, книгами, журналами й брошурами, що безладною грудою вкривали письмовий стіл Везубі в його редакційній кімнаті.
— Ви надто жадібно й нетерпляче кидаєтесь на все,— промовив Везубі.— Чому така нетерплячість, Гордон? Навіщо ця божевільна хапанина?
— Ви ж казали, що за два тижні...
— Два. тижні — це для ознайомлення в загальних рисах! Я не думав, що ви одразу захочете докопуватись до самих коренів. Дайте мені трохи часу. Ви вже встигли побувати у багатьох людей, вислухали стільки політичних думок. І знаєте, як людина, що тільки почала читати газети, ви домагаєтесь надто простих, неможливо простих відповідей на свої запитання.
— Я просто захоплююся.
— Тоді скажіть мені, чого ви вже навчилися, Гордон? Які висновки ви встигли зробити?
— Що всіх вас буде висаджено в повітря, і ви так і не встигнете визначити, хто вийде переможцем у змаганні: капіталізм, соціалізм, комунізм чи ваша соціал-демократія. Поясніть мені хоча б, як ви збираєтесь виплутатися з всесвітньої дилеми, яка робить безглуздими ваші місцеві гово-рильні-парламенти?
— Еврика! — вигукнув Везубі і грюкнув по столу своїм випещеним кулаком, інтелігента.
— Отже,— казав далі Гордон,— якщо ви не можете принести мені всіх політиків на одному блюді, то принаймні влаштуйте мені зустріч з яким-небудь росіянином і американцем. Я мушу познайомитися з ними.
— Я принесу вам повне блюдо,— жартівливо, але з помітним тріумфом, пообіцяв Везубі. — Тільки дайте мені трошки часу, гаразд?
— Гаразд. А я на тиждень-два поїду додому,— відповів Гордон і підвівся, щоб негайно вирушити в путь.