— Ні, ні, ні! — закричав Гордон у телефонну трубку.
— Чому? Адже вам ніколи більше не трапиться така нагода, такий трамплін. Що б там не...
— Кажу вам, не треба! Я не збираюся скандалити.
— Ах, не маніртесь.
— Справа не в цьому. Я просто не хочу робити цю історію предметом боротьби. Бо не вона є цим предметом. І кажу вам, я взагалі не маю наміру копирсатися в цій арабській каші. Мені потрібна справжня, вирішальна битва, а не якісь там півзаходи. Облиште цю історію.
— Ви нехтуєте можливістю, яка могла б привести до величезних змін.
— Гаразд, хай так. Це не моя мета, і все.
— Ах! Що ви надумали, Гордон? І що робить в Англії Юніс? Як на вашу думку, га?
— Не знаю. Я зараз просто хочу вирядити хлопчика додому.
— Щось воно не так уже просто. У вашій пустині знову щось назріває Я відчуваю це, коли заходжу в міністерство.
— В пустині завжди щось назріває.
— Ні, зараз щось особливе.
— Тоді я нічого не знаю про це. Я не знаю, що відбувається в Аравії, і не хочу знати. Коли можна буде вирядити хлопця додому? Він тут псується.
— Дайте мені кілька днів. Але приїздіть в Лондон якнайшвидше, Гордон. Я все підготував для вашої зустрічі з безліччю різних політиків, у тому числі з половиною членів палати громад і з американцем та росіянином, як ви просили.
Гордон напівзабув про свою просьбу, але тепер він пообіцяв, що приїде в Лондон через тиждень.
— А що все-таки, на вашу думку, відбувається в Аравії? — спитав Гордон всупереч собі самому.
— Не знаю. Щось там з Гамідом, чи з бахразькими революціонерами, чи з нафтопромислом. Щось назріва, от і все. На мою думку — конфлікт між Гамідом і нашими людьми в Істабалі. Тому ж мене й дивує ваше небажання розголосити історію з Фріменом. Це ж було б так вчасно. Коли б зараз ударити по ньому і по всій аравійській політиці, це б могло привести до корінних змін...
— Ні!
, — Ну, як знаєте. В усякому разі мене дивує те, що *и не поінформовані в аравійських справах.
Гордон і сам зараз пожалів з приводу цього. Всі його відомості йшли від маленького Нурі, а розповіді хлопця стосувалися, головним "чином, Гаміда, Зеїна і життя в Істабалі. Як і всякий кочовик, Нурі знав, що назріває нове Повстання, але його обізнаність була дуже й дуже обмеженою, і він міг тільки робити припущення з приводу того, що відбувається, перераховуючи Гордону всіх таємних /відвідувачів Гамідового палацу в Істабалі.
Життя в Істабалі таке ж. як і раніше, — розповідав Нурі. — Тільки всього і змін, що Гамід узяв його і Мінку до себе на службу, як обіцяв У місті шумно, і люди всі озлоблені. Гаміду весь час доводиться підтримувати порядок та карати порушників. Якось він сам відрубав кисті рук двом злодіям. (Так принц карає лише за крадіжку гвинтівки). Фрімен почув про це й заборонив Гаміду бути таким жорстоким, нагримавши на нього в нападі гніву — що невластиве Фрімену. І чому це англійця дратувало таке? Тепер Гамід судить і карає таємно: руки відрубують на даху палацу, так що Фрімен про це не дізнається, причому і жертва, і виконувач вироку за мовчазною згодою приховують від англійців те, що відбувається.
Щождо самого Гаміда, то він, як і раніше, залишається принцем, суворим і енергійним повелителем, але язик у нього став гострішим, а рука важчою. (Кілька разів Мінка і Нурі зазнали це на собі за свої витівки). Так — Гаміда сповнюють гнів та нетерплячість, але він залишається вірним справі своїх братів. Нурі розповідав далі, що англійці наслали в Істабал своїх людей, які весь час крутяться попід носом у принца. Гамід розмовляє і поводиться з ними ввічливо; але ночами, коли бахразькі літаки вирушають у свій регулярний рейс назад, у Бахраз, Гамід виходить на свій білий балкон і голосно проклинає їх; проклинає гнівно, але спокійно і впевнено — немов він знає, що прийде їхній день, і чекає його. "Ах, ми всі чекаємо цього дня, володарю, — сказав маленький Нурі. — Чекаємо цього дня!"
— А як Зеїн аль-Бахразі?
— Іноді він в столиці, — відповів Нурі, — а іноді його немає там. Зеїна вже всі знають, крім англійців, які весь час розшукують його. Інколи він приїжджає навіть зодягнений як кочовик і на верблюді, — ніби він старий і в нього болять ноги. Тоді він сміється з себе самого. А інколи переодягається муллою, купцем або бідним лікарем з ліками від Гамідової хвороби.
— Якої хвороби?
— О, час від часу Гамід піддурює англійців і по декілька тижнів удає з себе хворого. Тоді ніхто його не бачить, крім половини міста й половини пустині й половини всього світу! Тільки не англійці. їх троє живе в палаці. Іноді до них приїжджає Фрімен, а іноді і маленький сивий генерал. Але хто звертає на* них увагу! Звичайно, ми звертаємо увагу на бахразькі літаки, бо вони виють і несподівано кидаються на нас згори вночі й рано-вранці, коли ми молимося, і навіть в спеку після полудня. Гамід проклинає їх, і вони знову забираються геть.
— А як Зеїн аль-Бахразі? Він розмовляє з Гамідом. .
— О, вони весь час розмовляють, володарю Один щось говоригь-говорить, а потім інший починає. Чи сперечаються вони? О, весь палац аж гуде від їхніх сперечань! А іноді Зеїн приводить з собою своїх таємних братів, і тоді розмови, крики, лайка і навіть сміх стоять до пізньої ночі. А цей Зеїн! Він мовчить, мовчить, а потім починає раптом загрожувати Гаміду і непокоїти його. Тоді Гамід кричить йому: "Іди геть! Іди геть!"
— Отже, вони сперечаються!
— Ах, Гордон, цей бахразець якийсь невгамовний. Мінка іноді хоче вирізати йому язика. Але ми подаємо йому шербет і ніколи не забуваємо, володарю, що з волі аллаха він — твій брат, хіба що тільки обличчя в нього чорне і ніколи не буде червоним, як у тебе. І взагалі ми любимо його, бо любимо тебе! Зеїн каже нам, що незабаром зійде сонце для всіх арабів. Він велів мені передати це тобі, бо, мовляв, тобі це приємно буде почути.
— А що велів Гамід передати мені?
— Нічого, володарю!
— Нічого?
— Так, нічого. Я тихо плакав кожного дня після того, як ти поїхав; і Гамід завжди, коли бачив це, давав мені інжир і казав, що ти залишаєшся в саду його серця. А потім цей англієць (Фрімен) спитав мене, чи не хочу я знову побачити тебе. Я заплакав від радості і спитав Гаміда. чи відпустить він мене. Ах, мені боляче згадувати, як він відповів."Так,— сказав він мені.— їдь в ім'я аллаха!" І клянуся, в очах Гаміда заблищали стражденні сльози. Потім він додав: "Може статись, ти привезеш його назад до нас, га? Чи хоча 6 нагадаєш про нас йому?" Оце й все, що він сказав, Гордон. Більше нічого. Тепер ти повернешся до нас, Гордон? Твоєму слову вже прийшов строк?