КЕЗОНІЯ. Отож-бо. Це зусилля й доконало його.
Хереа швидко переходить від одного до другого й повертається до Кезоніі. Усі мовчать.
(Повільно.) Ти мовчиш, Хереа?
ХЕРЕА (теж повільно). Це велике лихо, Кезоніє.
Навально заходить Калігула і йде до Хереа.
КАЛІГУЛА. Добре граєш, Хереа. (Повертається й дивиться на інших. З посмішкою.) Отак-то! Не вдалося. (До Кезонїі.) Не забудь, що я казав тобі. (Виходить.)
Сцена 11
Кезонія мовчки веде очима за Калігулою.
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ (його ще живить невмируща надія). Кезоніє, а він занедужав?
КЕЗОНІЯ (дивлячись на нього з ненавистю). Ні, ясочко, але ти не знаєш, що ця людина спить по дві години, а решту часу, не можучи спочити, блукає галереями палацу. Ти не знаєш, ти ніколи не цікавився, про що думає цей чоловік під час болісних годин від півночі до сходу сонця. Чи він хворий? Ні. Принаймні доки ти не придумаєш назви і ліків для виразок, якими вкрита його душа.
ХЕРЕА (ніби й співчуваючи). Твоя правда, Кезоніє. Ми не забуваємо, що Кай...
КЕЗОНІЯ (запально). Ні, ви не забуваєте. Та вам, як усім, що не мають душі, нестерпні ті, в кого вона велика. Велика душа! Ось що вас допікає, хіба не так? То назвемо це недугою: нехай порадіють святенники. (Змінивши тон.) Хереа, ти коли-небудь знав, що таке любити? с
ХЕРЕА (знову такий, як завжди). Кезоніє, ми тепер застарі, щоб цього учитися. До того ж невідомо, чи дасть нам Калігула час на це.
КЕЗОНІЯ (вже стримавшись). Твоя правда. (Сідає.) Мало не забула, що казав Калігула. Ви знаєте, що сьогодні день мистецтв?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. За календарем?
? КЕЗОНІЯ. Ні, за Калігулою. Він запросив кількох поетів. Дасть їм тему для імпровізації. І дуже бажає, щоб поети з-посеред вас теж брали участь. Зокрема вказав на молодого Сціпіона та Метелла.
МЕТЕЛЛ. Але ж ми не готові.
КЕЗОНІЯ (ніби й не почула, безбарвним голосом). Ясна річ, будуть нагороди. А є й покарання. (Усі ледь відсахуються.) Можу вам сказати довірчо — не дуже важкі.
Заходить Калігула. Похмуріший, ніж будь-коли.
Сцена 12
КАЛІГУЛА. Все готове? КЕЗОНІЯ. Все. (До охоронця.) Нехай зайдуть поети.
Парами заходять кільканадцятеро поетів і відходять праворуч, помалу сповільняючи крок.
КАЛІГУЛА. А ще?
КЕЗОНІЯ. Сціпіоне та Метелле!
Обидва приєднуються до поетів. Калігула, Ке-зонія і решта патриціїв сідають у глибині ліворуч. Недовга тиша. КАЛІГУЛА. Тема: смерть. Час: одна хвилина.
Поети квапливо починають писати на табличках.
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. А хто буде судити?
КАЛІГУЛА. Я. Не досить?
ХЕРЕА. Каю, а ти береш участь?
КАЛІГУЛА. Це непотрібно. Свій твір на цю тему я склав давно.
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. А де його можна почитати?
КАЛІГУЛА. Як на мене, то я щодня його читаю.
Кезонія з жахом дивиться на нього.
КАЛІГУЛА (брутально). Я тобі гидкий?
КЕЗОНІЯ (лагідно). Перепрошую.
КАЛІГУЛА. Ох! Без смиренності, будь ласка, тільки без смиренності. І саму тебе важко терпіти, а твою смиренність, аж ніяк!
Кезонія повільно підводиться. (До Хереа.) Слухай далі. Це єдина річ, яку я створив. Але й вона дає доказ, що я єдиний митець у історії Риму, розумієш, Хереа, єдиний, який узгодив свої думки з своїми діями.
ХЕРЕА. Це тільки завдяки владі.
КАЛІГУЛА. Авжеж. Хоч дехто вважає — завдяки її вадам. У мене нема потреби щось творити, я живу. (Брутально.) А ви всі існуєте насправді?
МЕТЕЛЛ. Гадаю, існуємо.
ВСІ. Так.
КАЛІГУЛА. Гаразд, слухайте мене добре. Забудьте, хто з вас вищий, хто нижчий. Я свистатиму. Перший починає читати. На мій свист він мусить зупинитися, і хай починає другий. І так далі. Переможцем, звичайно, буде той, чий виступ не перерветься свистом.
Приготуйтеся. (Повертається до Хереа й довірчо.) Усьому слід давати лад, навіть мистецтву.
Свисток.
ПЕРШИЙ ПОЕТ. Чорним ідучи я берегом смерті...
Свист. Поет відходить ліворуч. Згодом інші робитимуть те саме. Усі рухи якісь механічні.
ДРУГИЙ ПОЕТ. Парки собі у вертепі...
Свист.
ТРЕТІЙ ПОЕТ. Прошу вже смерті щодня я...
Несамовитий свист. Четвертий поет виходить наперед і прибирає пози декламатора. Свист лунає раніше, ніж він почав говорити.
П'ЯТИЙ ПОЕТ. Був я колись ще хлопчатком...
КАЛІГУЛА (кричить). Ні! Який може бути зв'язок між дитинством недоумка і нашою темою? Ти мені скажеш, який зв'язок?
П'ЯТИЙ ПОЕТ. Але я не закінчив, Каю...
Несамовитий свист. ШОСТИЙ ПОЕТ (підступає, прокашлюється). Смерть невблаганна іде...
Свист.
СЬОМИЙ ПОЕТ (таємниче). Плутана й темна молитва...
Уривчастий свист. Підходить Сціпіон без таблички.
КАЛІГУЛА. Тепер ти, Сціпіоне. І що, без табличок?
СЦІПІОН. Вони мені непотрібні.
КАЛІГУЛА. Побачимо. (Покусує свого свистка.).
СЦІПІОН (дуже близько від Калігу-ли, не дивлячись на нього і з якоюсь уто мою)
Чистого вже не зазнати блаженства
і променя сонця, Свято жалобне незвичне та буйна
і прикра утіха...
КАЛІГУЛА (лагідно). Може, годі? (До Сціпіона.) Ти ще надто молодий, щоб знати справжні* уроки смерті.
СЦІПІОН (пильно дивиться на Калігулу). Я був надто молодим, щоб утратити батька.
КАЛІГУЛА (швидко відвертається). Гей, ви, шикуйтеся. Віршомази—це надто тяжка для мене кара. Я досі гадав, що маю вас за союзників. Іноді мені марилося, що ви будете останньою когортою моїх оборонців. Та все намарне, відкидаю вас до своїх ворогів. Поети проти мене! Раз так, то це вже кінець. Ідіть собі стрункими рядами. Проходьте переді мною й лижіть таблички, щоб стерти сліди своєї ганьби. Увага! Рушили!
Ритмічні свистки. Ідучи, поети лижуть свої безсмертні таблички й виходять праворуч. Дуже тихо.
І вийдіть усі.
У дверях Хереа притримує Першого Патриція за плече.
ХЕРЕА. Час настав.
Молодий Сціпіон, почувши, вагається на порозі й іде до Калігули.
КАЛІГУЛА (злісно). Ти не можеш дати мені спокій, як це зробив твій батько?
Сцена 13
СЦІПІОН. Годі, Каю, все це марне. Я вже знаю, що ти обраний.
КАЛІГУЛА. Залиш мене.
СЦІПІОН. Я справді піду, мені здається, що я зрозумів тебе. Ні для тебе, ні для мене, так схожого на тебе, вже немає виходу. Поїду кудись далеко і спробую все це обміркувати. (Пауза. Дивиться на Калігулу. З сильним притиском.) Прощавай, любий Каю. Коли все скінчиться, не забудь, що я любив тебе.
Виходить. Калігула дивиться услід. Піднімає руку, але, сіпнувшись усім тілом, повертається до Кезонії.