— А ви й не прохайте. Ви скажіть. Вони з нами роблять дурницю...
— Кому сказати? Завели...
— Ну гаразд, то зррбіть це якось... з чорного ходу. Чорнцм ходом була Люсіль Пікерінг.
— Ні!
— Чому?
— Сам не знаю чому!
— Але ж гармати й ці чортові вигадки погублять нас, Скотті! Ні за цапову душу!
— Знаю. Не бубоніть. Сам знаю. Знаю!
Вони мовчки проїхали за глинобитну стіну Абассії. їх поглинув майдан, на якому стояли бараки. Після пустелі, після міського шуму та вуличного безладдя — автобусів, трамваїв, таксі — їм здалося, що вони потрапили з темряви в маленький, але світлий і тихий райок. Із зовнішнього світу в світ внутрішній.
РОЗДІЛ 13
— Од вас несе часником,— сказала йому Люсіль.
— Це куховарство тітоньки Клотільди,— відповів Скотт.
— Скільки вона бере з вас за пансіон?
— Уяви не маю. Вона — тітка Сема, це все, що я знаю.
— Ну що ж, доведеться й мені з'їсти часнику. По-кладу-но його в салат.
Вона чистила, різала й кришила, сидячи в модній сукні на табуретці. Кухня була стара, повітря в ній затхле; поруч чорніли примуси й оцинкована раковина. Проте її нітрохи не гнітило це велике, напівтемне приміщення. Вона вся сяяла і намагалася виграти час. Скотт ходив по кухні, стискаючи за спиною широкі тверді долоні. Вона допитала його, куди він їздив і що робив у Абассії, а потім дозволила поглянути на Джоанну.
— Непогано б вам і справді глянути на неї,— сказала вона.— Ручаюся, що дитина зараз не в ліжку, а під ним. Ліжка тут такі високі, що їй зручніше лягати на підлозі.
Скотт пройшов через вітальню, умебльовану, як у домах французьких буржуа,— добропристойно, але з вишуканою елегантністю,— й опинився в наріжній кімнаті, звідки Люсі винесла все, за винятком латунного ліжка та нічного столика, захаращеного деталями хлопчачого "Конструктора". Дівчинка, як і пророчила мати, лежала на підлозі серед хаосу тих же деталей "Конструктора" (зовсім не схожа на свою акуратну матір), заплутавшись у піжамі (точнісінько як її неохайний батько). Вона смоктала два пальці і знехотя розплющила оченята, щоб подивитись на Скотта.
— Я вже купалась,— категорично заявила вона.
— Знаю. А чого ти вилізла з постелі?
— Я не люблю стіну. Вона страшенно нудна. Скотт підняв Джоанну й поклав її в ліжко.
— Ми можемо відсунути тебе від стіни,— запропонував він і витяг ліжко на середину кімнати.
— Не сюди,— сказала дівчинка крізь пальці, яких так і не виймала з рота.— Постав мене в куток.
Він посунув ліжко через усю кімнату аж у куток, а столик з "Конструктором" переніс до узголів'я й поставив так, щоб вона могла гратися, простягнувши руки між прутів.
— Коли Естер повернеться з школи? — запитала вона.
— Скоро. На тому тижні.
— До побачення,— сказала Джоанна й гарячою ручкою міцно обняла його за шито на знак щирої любові.
Він не знав, як на це відповісти: Джоанна жила У власному, незалежному світку, куди Скотта впускали як гостя і, похапцем приголубивши, з таким самим поспіхом виряджали геть.
— Ти пахнеш! — сказала вона йому спросоння, коли він підвівся од ліжка.
Скотт засміявся: мабуть-таки, вона жила в одному з ним світі.
— Так і мама твоя мені каже,— відповів він, причинив за собою двері й повернувся на кухню, до матері, яка, так несподівано побачивши його усміхненим, гукнула :
— А йдіть-но сюди, Скотті!
Вона підкачувала 'закіптявілий примус, а коли він підійшов до неї, підвела голову й ніжно погладила оголеним передпліччям його по щоці, бо руки в неї були в керосині.
— Ви, по-моєму, наймужчинніший з усіх мужчин, яких я зустрічала,— сказала вона.
Скотт не знав, як реагувати на її слова.
— Чому? — запитав він.
— Як чому? Просто вигляд у вас такий. Іноді здається, що вас добре потріпала негода. А іншим разом од вас надто вже сильно віє мужчиною. І тоді ви цього ніби соромитесь. Я люблю, коли люди соромляться,— заявила вона зненацька.
Вона обплутувала його своєю ніжністю, не відпускала від себе; але він порвав незримі тенета й знову став походжати по кухні, стежачи за нею, однак не пропонуючи допомогти різати овочі чи розпалити примус, бо це порушило б його становище в домі. Він почував себе в цих стінах, немов у клітці, і внутрішній неспокій тільки посилював це відчуття. А Люсіль, як навмисне, прибрала для нього такого святкового вигляду. Скотт розгулював навколо неї, ніби зовсім невимушено, навіть покуштував салат.
Потім вони перейшли в маленьку кімнату, яку вона пристосувала під своє прохолодне, гарно прибране царство — не нав'язливе, білосніжне, де всього було в міру,— тут вони мали вечеряти.
— Мене найкраще було б малювати пастелями,— якось сказала вона,— і фон повинен бути ясним, а не розпливчастим.
Ось вона й домоглася у цій кімнаті ясності: тахта, книжки, маленький шведський обідній стіл, яскраве освітлення, гарні картини, свіжі завіски й — жодного запаху, крім її власного.
Проте вигляд вона тут мала ніяк не розпливчастий і не пастельний, а просто здоровий. "У цьому ж і суть,— говорив собі Скотт.— Видно, що в неї все працює на славу!"
Вона любила попоїсти, так само як і він, але в їжі її приваблювали чистота й свіжість. Скотт, навпаки, віддавав перевагу гострим, добре приправленим стравам, до того ж йому все швидко приїдалось; він любив бамію *, яку готувала тітонька Клотільда, купував у місцевих крамничках фул2 і їв його гарячим, поклавши на кусень сірійського хліба, як того разу, коли вони зайшли з Атиєю в Мускі 3, шукаючи каністр, що розміром підійшли б до їхніх "шевроле".
її вольове обличчя, строга, ніби відполірована зачіска, злегка насуплений лоб і вмінння за першим бажанням миттю все це пом'якшити приковували його увагу. Він стежив за нею, а вона знала, що за нею стежать.
— Як тихо! — сказала вона йому, радіючи і наливаючись теплом.
Затяжна відповідь Скотта була, як завжди, запитанням.
— Що? — запитав він.
— Як тихо ви на мене дивитесь!
Він узявся до помідора. Розрізав його й, ретельно наколюючи на виделку, посилав у рот шматочок за шматочком. Ролі перемінились. Тепер вона стежила за ним.
Раз їхні очі зустрілися.
— Пудинг! — сказала вона, щоб зламати обопільну раптову ніяковість.
їй це було неважко — на те вона була жінкою. Підвівшись з-за столу, вона пройшла до холодильника і принесла горнятко, в яке плеснула густих вершків. У всьому ще жив Пікерінг: сира морква, латук, молоко і тепер ось — пудинг.