На це, наш старий Вчитель подивився на Донала м'яким заспокоюючим поглядом і запитально повернув голову до Верховного Короля. Король Фарлан кивнув та Вчитель сказав, сумно крутячи свої білі брови:
— Я також не впорався. Мені боляче, як вченому казати це, але я шукав у кожній бібліотеці на Скаррі та подорожував на Берніку, щоб і там шукати також, але не зустрів жодного натяку на те, як це заклинання побудоване.
"О!", подумала я. Це пояснювало ті чудові неочікувані дні, коли я приходила до замку на уроки, щоб виявити, що всі інші діти гасають по двору, викрикуючи, що старий Вчитель знову мандрує.
— З іншого боку, — продовжував Вчитель, — ключ може знаходиться навколо нас, у географії кожного нашого острова.
Я зітхнула. У вчителя була пристрасть до географії. Він постійно змушував нас малювати мапи та пояснював нам, як розташування землі вплинуло на історію: як ця затока стала прекрасною гаванню і спричинила ріст міста, чи як та одинока гора захищала цю долину та зробила її настільки плодючою, що за панування над нею велися війни. Звичайно ж, він і зараз інструктував усіх.
— Як ви знаєте, — сказав він, — наші три острови утворюють півмісяць, зі Скарром на Півночі, Берніка, відповідно, на заході і Галліс на півдні, із нахилом до південного-сходу. Зараз я маю на увазі, що три Халдейські острови можуть бути розглянуті, як такі, що формують Темний Місяць, що також може бути знаком вигнання. Це не займе й частини уяви Логранців, щоб побачити Логру, як повний Місяць, що несе щит вигнання перед собою. Логранці, як ви знаєте, пішли на нас війною ясно та просто, тому що їхні боги сказали їм, це їхнє право завоювати Халдей…
Цього було занадто для половини людей, що знаходилися там. Вони забули про необхідність глибокої поваги до Верховного Короля та вибухнули протестом. Донал вдовольнився саркастичним звуком, але Священик випростався та прогарчав:
— Логранці згорять за свої неправдиві вірування!
Тітонька Бек, яка сиділа на своєму стільці у сором'язливій та граційні позі, хотіла б я її у цьому наслідувати, із червоними підборами, які були гарно притиснуті один до одного, а її кістляві, чутливі пальці замкнені на її колінах, задрала свою маленьку темну голівку та майже пирхнула.
— Для цього немає богів, — сказала вона. – Це людська жадібність.
А Король Кеніг сказав через неї:
— Боги, чоловіче, ліворуч від мого стегна! Наші острови мають золото та срібло, олово та мідь. Галліс має перлини та дорогоцінні камені також. А що має Логра? Лише залізо. А залізо робить зброю щоб з нею завойовувати решту.
Вчитель випростав свою нижню губу як маленьке дитинча, а його брови настовбурчилися на решту нас.
— Коли хтось каже про магію, — сказав він ображено, — неможливе є можливим.
— Дійсно, так, — швидко вставився Верховний Король. – Можливо, ми повинні запитати що Бек, Мудра Жінка, скаже про закляття.
Він подивився на мою тітку, яка у відповідь граціозно схилила голову.
— Боюся, пане, дуже мало, — сказала вона. – Пам'ятаючи, що я маю піклуватися про дитину моєї сестри і не маю можливості виходити на човнах чи об'їжджати Скарр. Але я дивилася у магічну чашу і не знайшла відповіді. Я наклала пута на невидимих духів і розіслала їх по всьому Скарру.
Я спостерігала, як Тітонька Бек робить це. Вона твердила, що всі острова кишать духами, але мені все ще важко повірити у це, коли я не можу їх бачити, або чути, про вони звітують, коли повертаються.
— Вони не змогли знайти нічого про закляття, — сказала Тітонька Бек, — і також вони не знайшли шляху до Логри. Вони всі кажуть, що це як скляна стіна у морі між Логрою та Халдеєю. Але вони сказали мені одну річ, яка мене турбує. Як ви знаєте, цей світ має чотирьох великих хранителів. – Вона подивилася на Священика, який стиснув губи та неохоче кивнув. – Ці хранителі, — сказала Тітонька Бек, — належать до Півночі, Півдня, Сходу та Заходу, але за природою речей, кожен з них охороняє один з наших островів. Наш, як ви знаєте, Скаррів є Північним. Берніку охороняє Західний, Галліс – Південний. Логра має мати Східного, але закляття відрізало хранителя від хранителів дощенту, і наші три навіть не знають чи Східний ще існує.
— Це не важливо, — коротко сказав Король Кеніг.
— Я звертаю увагу на це, як на найважливіше, — сказала Тітонька Бек.
— Ну, можливо, можливо, — уступив Король. – Але головна річ, з королівської точки зору, поки існує ця магічна блокада, Логранці можуть побудувати кораблі та навчити армію в ідеальному мирі. І, що найгірше, вони можуть надіслати шпигунів, щоб спостерігати за нами, поки ми не можемо шпигувати за ними. Ось чому ця зустріч тут така засекречена – через побоювання Логранських шпигунів.
— Дійсно, — погодився Верховний Король, — і звичайно ми не можемо допустити, щоб бачили, як ми будуємо кораблі чи тренуємо солдатів, тому що Логранці тримають найціннішого заручника — мого сина Аласдаіра. Ви знаєте про це, так? – запитав він повертаючись до Івара та до мене.
Мабуть він думав, що ми замалі, щоб знати про це, так як мені було три, коли забрали Принца Аласдаіра, а Івару вісім, але я не могла уявити, як він міг подумати, що ми про це не знаємо. Це був, навіть Тітонька Бек неохоче погоджується, найразючий випадок магії, яку коли-небудь застосовувала Логра. Вона каже, що планування цього повинно було бути доскональніше розроблено та розумніше вивірений час, ніж при простому встановлені бар'єру.
Десь через рік після того, як було встановлено бар'єр, Принц Аласдіар, — який був тоді у віці Донала – повертався з полювання з цілою юрбою придворних, коли, безпосередньо у дворі Замку Дромрей, який є резиденцією Верховного Короля тут, на Скаррі, якимось чином відкрився тунель у повітрі та солдати вибігли нізвідки. Вони вистрілили Принцу Аласдаіру у ногу, а тоді забрали кожного з учасників полювання, коней та решту. Люди спостерігали це зі стін та вікон замку, цілком безпорадні. Задовго до того як вони змогли спуститися у двір, тунель закрився і всі зникли.
Я знаю про це більше ніж інші, тому що мій батько був серед учасників полювання. Я кивнула. Івар також.
— І з тих пір не було жодної звістки про Принца Аласдаіра, як я знаю, пане, — сказав Івар.