Кілька днів проведених вдома освіжили її, вона має вигляд ще молодшої, ніж перше, іще більш самовпевненої... Катрине ліжко застелене, як і раніше; друге ліжко застелене рядном, а поверх накинуто килимок, над ліжком на стіні портрет ШЕВЧЕНКА, а нижче — низка менших портретів альбомного формату, почіпляні рядком: ГРИГОРІЯ КОСИНКИ, М. ХВИЛЬОВОГО, АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА, МАЙКА ЙОГАНСЕНА, МИКОЛИ КУЛІША, ЯЛОВОГО, ВЛИЗЬКА ОЛЕКСИ, КОСТЯ БУРЕВІЯ... цілий ряд, ціла фалянґа героїчних облич буряної епохи... Портрети на цілу Україну знаних людей — чоловікових друзів... В кутку образок Марії з дитям...
ОЛЬГА читає і бридко морщиться:
— Фу-у — Ідійоти!.. Непрохідні ідійоти!.. Вони справді раптом уявили собі, що йдуть в Азію, де "щі хльобають лаптем"... Хм... Що Україна — це дике поле, "лебенс-раум" призначений самим Богом для них, а ми скопище дикунів, тупих і сірих півлюдей, "унтерменшів"... (кидає газету геть, бринькає по клявішах задумано, а потім починає щось буряно грати, вірніше, бере все наростаючий, бурхливий разок акордів... На самій найвищій точці... — раптом сильний стук в двері. ОЛЬГА, урвавши, обертається):
— Так!.. (павза) — Ввійдіть!... — і, вставши, виходить назустріч до другої половини.
Чути, як хтось старанно за дверима витирає ноги, навіть видно в трохи відхилені двері... Згодом —
2
Входить ДОЛМЕТЧЕР, хряпає обцасами і підносить руку:
— Гайль Гітлер!
— Добридень... — відповіла ОЛЬГА сухо.
— Можна до вас?..
— Будь ласка... (вертається до своєї половини, за нею Долметчер) — Сідайте... (показала рукою на стілець, а сама сіла на старе місце — біля рояля і взяла недбало газету).
ДОЛМЕТЧЕР подивився пильно на змінену кімнату, глянув шанобливо на бібліотеку, на господиню... а потім на свої ноги в заболочених, хоч і пильно витертих, чоботях, провів рукою по мокрій шинелі і мнявся нерішуче, не сідаючи:
— Дякую... я постою... Я вам перешкодив?..
— Нічого... (глянула на його кашкет — кораблик, що хвацько тримався набакир)
ДОЛМЕТЧЕР впіймав її погляд, зняв кораблика і, тримаючи його в руці:
— Я дуже перепрошую, але я до Вас у дуже важливій справі, пані... пані... І я вже кілька разів за ці три дні заходив, але вас не було нікого...
— Сідайте... Так, нас не було... (посміхнулась) — ходили міняти картоплю за лахи...
— Ото ж... Я вже з ніг збився... Фу-у...
ДОЛМЕТЧЕР примостився зкраєчку, поклавши кашкет-кораблик на коліна. Намагається бути дуже статечним, але ніяк не може перебороти ніяковости...
ОЛЬГА:
— Я вас слухаю.
ДОЛМЕТЧЕР нарешті набрався духу:
— Я коротко... Отже — Високодостойна Пані Баронесо!..
ОЛЬГА прикусила губу, одвернулась "закрити ляду над клявішами"... коли обернулась знову — обличчя її було спокійне і серйозне:
— Так... Але, між іншим, — чому це гер Матіс прислав Вас, а не того москаля?
ДОЛМЕТЧЕР гордо:
— З пошани... до Вас... Я маю респект... Дістав наказ від Пана Коменданта... Ну, словом, моя кар’єра тепер залежить від Вас, пані... а може й більше... Отже — мене прислав Гер Матіс дещо вияснити... Власне, перепросити і дещо вияснити...
ОЛЬГА іронично:
— Так якже ж, власно кажучи, що перше? — перепросити, а потім вияснити? Чи перше вияснити, а потім уже перепросити, в залежності...
ДОЛМЕТЧЕР зайорзав розгублено:
— Власне... і не вияснити, а лише устійнити...
— А тоді вже перепросити?..
— Ах... Боже мій!.. Я сам — дуже перепрошую... (майже благально) — я певен... Але я виконую наказ, пані... е...
— "Баронесо" — підказала ОЛЬГА.
— Так!.. Отже, дозвольте?:.
— Ну, що ж... Будь ласка...
ДОЛМЕТЧЕР відсапнув і якнайповажнішим тоном:
— Ви сказали, що... Ви сказали, що Ваша мати баронеса... Баронеса фон Урбан!..
— А-а... (посміхнулась Ольга)... Так!..
— Значить правда?.. (аж скинувся ДОЛМЕТЧЕР, невідомо з чого зрадівши).
— Так, я дійсно сказала, що моя мати — баронеса фон УРБАН.
З ДОЛМЕТЧЕРОМ сталась дивна зміна, він заговорив жваво, запобігливо, підхлібно:
— Ну, от... Знаменитої... Це знаменито... Я, знаєте, три дні добивався сюди... Але вас нікого не було, а спитати — ніхто Вас не знає тут ніби, всі люди нічогісінько не можуть сказати... (ОЛЬГА посміхається)... Та й наказ: "бачити Вас особисто"!.. Той Матіс, перепрошую, Пан Комендант, просто здурів... Він і так скажений, а тут ще видно той... закохався... (зніяковівши) ...Перепрошую, але він просто звар’ював!.. (ще більше зніяковів, глянув на Ольгу) — Так... Маєте... велике щастя, Пані... (і встав, рапортуючи):
— Мельдую слухняно!.. Гер Матіс дуже перепрошував в такім разі і просив дозволу прийти й перепросити Вас особисто... Скажіть, коли?
ОЛЬГА іронично:
— Це в тому разі, коли я Баронеса?..
— Ну, так!.. Ви сказали... І це знаменито!!. Ви ж — дочка Баронеси?..
— А ви як думаєте?..
— Я думаю, що така пишна пані може бути ТІЛЬКИ Баронесою!.. Це Він так сказав, сам Матіс...
ОЛЬГА здушила бровами сміх:
— Гм... Я трохи не зрозуміла... Отже — чи "така пишна пані може бути тільки баронесою", тобто варта бути баронесою?.. чи — тільки Баронеса може бути такою пишною панею, як я?.. Отже — як?.. Це має принципове значення!..
ДОЛМЕТЧЕР гаряче:
— Ах, це все їдно!...
ОЛЬГА:
— Я теж так думаю... (помовчала) — Отже — так: Ви підете до Матіса і спитаєте його...
— Але ж, Пані!..
— Ви підете до Матіса і спитаєте його, чи він перепрошує мене, як жінку, (мою сестру також) — чи, як "баронесу"? І... чи я цікавлю його, як жінка, чи як "баронеса"?..
— Алеж, пані!.. Як же...
— Ваше діло маленьке! Це Я питаю... а Ви лише "долметчер"... Скажіть, що я питаю, бо це важливо для мене, як для жінки насамперед!.. Ідіть...
Відкривши ляду над клявішами, ОЛЬГА пройшлась по них пальцями.
ДОЛМЕТЧЕР перелякано:
— Але ж, пані!.. Я невиконав наказу... Він такий лютий... Та він же перепрошував і просив о дозвіл відвідати... Скажіть, коли?..
ОЛЬГА дивиться на Долметчера пильно, той звівся і з ноткою погрози:
— Ви забуваєте, що він Комендант... Прошу сказати...
ОЛЬГА дивиться мовчки...
ДОЛЬМЕТЧЕР вже благальне:
— Прошу сказати, коли...
ОЛЬГА:
— Це — залежатиме від відповіді...
ДОЛМЕТЧЕР знизує плечима і натягає свого кораблика, бурмотить розгублено:
— "Я не виконав наказу... Ах, пані"!.. (і повертається щоб іти).