Одного разу вона була роздратована якимись проблемами у вузі і сказала, що їй, мовляв, набридла ця моя педантична одноманітність у подарунках, краще я би подарував їй — уявляєте? — швейцарську віллу. Пізніше я зрозумів, що таким чином вона провокувала розрив після наших шалених піврічних любощів; мавр зробив свою справу і може забиратися...
Кілька разів не приходила, хоча ми і домовлялися, пізніше не пояснюючи причин. Врешті сказала, що має хлопця — і це, типу, наше останнє побачення: вибачай, мовляв (вона два місяці не могла сказати мені "ти"), я тобі по-своєму вдячна, па-па. Розвернулася і виклично пішла (яка жорстока тепер молодь!), підкреслено вибиваючи такий сумний для мене такт фіаско своїми модними закаблуками.
І я тоді зрозумів, що це був апофеоз, далі — лише спадаюча. У кімнаті, як віники, стирчало кілька букетів гвоздик, які вона завбачливо не приймала останнім часом, ану ж бо її хлопець спитає, хто тобі, типу, дарує, типу, квіти? Я згріб ті гвоздики в охапок і викинув на смітник. Раптом подумав, що у моїх жестах вперше появилася чи то передстареча суєтливість, чи то перевтома.
68
Нехай архангел у труби трубить — мерці не встануть з одвічних трун.
І тільки сонце усе голубить — огненноокий німий чаклун.
(Павло Филипович)
...Болять груди. Викручує всім тілом. Висохла, як мумія...
...Що буде з Віктором, коли я помру?..
...Хочеться пити воду із крану. Залитися нею. Перетворитися на Н2O...
...За колишнього нарешті байдуже, мовби я ніколи його не любила, ніколи не знала... Він зливається зі всім чужим, стає частиною незнайомців...
...Із землі вийшли, у землю підемо...
...Все, окрім сина, стає однаковим і безколірним...
...Тільки біль... тіло — продовження болю... біль — замінник життя, імітатор любові і залишок від щастя... якого ніколи не було і вже не буде ніколи...
...Я колисьтак хотіла любити... віддати всю душу і кров за своїх, дорогих і коха...
...Пити... вдивлятися у чорну крапку... таку прегарну і пречорну крапку за вікном...
...Де ж усі?., де ж люди?., де він?., де Віктор?..
...Я люблю вас... я... я...
Чорна крапка зникає. Зникають любов і сподівання.
Лише холодний трунний спокій. Німота. Порожнеча.
Над Маріїною головою вже стояли — не чорносотенці від менґеле — двоє райських янголів.
69
Бізнесові справи Микити Крещука рухалися специфічно: то неочікуваний успіх, то прикра невдача. Без "золотих" середин.
Микита вже знав, що насправді означає слово "разборка", як вестися на крутих півлегальних аудієнціях, коли плавно перейти на мову старшого брата. Хоча лінгвомімікрією він користувався лічені рази, будучи далеким від більшості земляків-галичан, котрі, опинившися у російськомовному океані, відразу лягають на його затишне дно, залишаючи свій природній засіб спілкування для сімейно-кухонних потреб плюс нечасті відвідини малої батьківщини.
Немає для мене (був переконаним Микита) на цій землі розпачливих чорноземів малих і великих батьківщин. Усі вони малі і всі великі. Він гостро відчував нещиру вузькість периферійно-губернського мислення про рідні стежки і рідні рути-м'яти, рідні села і босоноге дитинство.
Бо це фальшиві абстракції і лукаво-патетичні сентименти, якими якраз — психоаналітичний парадокс — і прикривають страх та нехіть, а також дрібну патерналістську радість, мовляв, як усе насправді добре склалося, бо лити сльози над метафізичним тілом рідного селаможналише на лакованих трибунах, побіля офісних меблів і на зібраннях прагматичного земляцтва.
Микита ніколи не ходив на земляцькі з'їзди і рушення, свій як не заплаче, то хоч скривиться, випаливши вогнем і залізом мелодраматичні місницькі ілюзії.
Адже справжні земляцтва, а не пародії на підтримку, будуються, як вважав середньої руки високоосвічений бізнесмен, на притягальності чи відштовхувальності людських психотипів. Характер і особливості сприймання, а не сумнівна спільність походження. Подібність деяких мізкових структур і звивин, а не закон єднання під стягом географічного детермінізму!
Він знав одного напівнімця, кількох росіян та італійського партнера, котрі були значно душевноближчі від багатьох хитрувато-компромісних земляків.
Бо розподіл за географічними секторами не лікує від нелюбові. Міжкастова і позакорпоративна, міжнаціональна і понадкласова любов не виключає, а посилює любов до "коренів". Бо часто люди, одержимі архаїчними комплексами, неухильно крокують до внутрішнього краху (Р.S. Хоча полювання за вселюдською любов'ю — весь світ, мовляв, моя надвітчизна — також незрідка свідчить лише про нездатність любити).
Геть усі тотеми, окрім тотему любові! Сумнівні усі плацдарми для кумиропоклонінь, як і сумнівний будь-який прищавий нігілізм.
Схилений над євроошатним офісним столом, Микита набивав нещодавно придбану екзотичну люльку, щоби короткочасно втекти до хистких химер нікотинового ритуалу.
70
Нас заполонюють полчища варварів. Нашестя варварів, варварська експансія і торжество варварського менталітету.
Вони, ці потворні клишоногі кентаври, всюди — в бібліотеках і комп'ютерах, парламентах і постелях.
...Смердючий варвар, двометрового зросту і двометрової мускулатури, назирці скрадається за тобою. Зараз він рознесе ущент твій милий затишок і твої переконання. Він знищить тебе і все, що тобі дороге. Він підкрадається, сопе, ти чуєш брязкіт його куленепробивних обладунків і грюкіт його залізної термінаторської ступні, яка розчавлює квіти і руки. Він уже близько...
Ми усі в полоні варваризації. Ми — заручники варваризму. Варвар не зупиниться ні перед чим. Для нього не існує святощів. Він не визнає табу. Йому плювати на скрижалі етики.
І всілякі монголо-татарські навали, фашистська манія вищості і панвладарювання чи сталіно-лєнінський сатанокомунізм не були страшнішими від нинішнього нашестя варварів.
...Але варвар здатен до витонченого перевтілення. Він шепотітиме тобі красиві слова про прагматизм і проминальність життя. Він вішатиме на твої депресивні вуха софістиковану патоку про твою винятковість, котра заслужила лише на право без обов'язків. Він усміхатиметься і награно-радісно тиснутиме твою розгублену руку. Він буде ввічливим і приємним — лише здайся, відступи і забудь...