Ромен. І дівчина з околиці пішла,— писатиме далі майбутній. Кинула квіти, струсила сльози, тріпонула головою й пішла далі непереможно молода. Хороша дівчина!— бунтарику! Може, справді — не грай більше, бунтарику, на дуду, зійди з кону! Не впирайся! Не спинайся! Не бунтуй!.. Ні тріпону й я ще головою! Не здамся! Доведу, хто правий з нас! Доведу, хоч доведеться, може, довестися й кордону... Перейти кордон, подумай, брр... Бо хто ти справді? Хто? Початок бунту, чи кінець? Великий промежінь між двома днями, чи тарганова щілина між двома епохами? Хуте-нуте, як пишно я висловлююсь! Ніби й справді я герой Шекспірів, а не якогось там з наших, наприклад, Кулішів. І все ж таки: йти далі назад, стати, чи повернути вперед?.. Ось іде Байдух! В уяві йде чи ні, не знаю. Але куди мені йти, я в нього не спитаю. Здоров, скептику!
Б а й д у х. Здоров, романтику! Ромен. Куди це ти йдеш? Б а й д у х. А ти куди?
Ромен. А, бач, ішов і став. Скажи, Байдуше, коли піду далі, отак просто, буду йти без краю, то, як ти думаєш, куди я прийду?
Б а й д у х. Туди, звідки прийшов. Світ, як тобі відомо з географії, круглий, як дурень. І навіть той, хто його обходить кругом, не завжди стає розумнішим.
Ромен. Уявляю становище того, хто сидить на одному місці.
Байдух. Уяви собі — таких нема. Бо всі ми рухаємось. Навіть ідійоти, і ті вміють продвіигатися. Один, кажуть, Діоген, довго сидів у бочці, проте й він "є був іді-йотом.
Р о м е н. За твоєю круглою теорією виходить, що коли я вийшов із партії, то й повернуся в партію?
Байдух. Коли обійдеш світ кругом, то напевно, тільки з другого боку.
Р о м е н. А скажи, Байдуше, чого ти з такими думками сидиш в партії?
Б а й д у х. А того й сиджу, що знаю, що кращої не знайду, хоч і весь світ обійду, а в гіршу переходити не хочу.
Р о м е н. Ти ж скептик! Ти ж не віриш в наше будівництво, в соціалізм. У роботі стоїш осторонь. Ти ж просто відсиджуєшся чи то пак — одстоюєшся.
Байдух. Нічого подібного! Я, наприклад, вірю, що ми соціалізм збудуємо, А що ві-н вийде ;не такий, як думали і про який мріяли, то в діалектику я теж вірю. І що, який не вийде, однаково — колись його послідками буде світ палити свої печі так, як ми зараз палимо свої послідами кам'яного віку — і в це я вірю. Отже, як бачиш, я тричі в соціалізм вірю.
Ромен. Ну, з такою вірою, я думаю, ти теж уже вийшов за межі партквитка.
Байдух. Але ще партквиток не вийшов за межі моєї кишені.
Ромен. Навіть я б тебе вигнав за це зараз з партії. Негайно!
Байдух-. Ну що ж — і в це я вірю. Навіть більше — вірю, що мене й вигонять скоро. Обов'язково!
Ромен. Мені допіру сказали, що хто вийшов за межі партквитка, той обов'язково рДІйде, переступить і радянський кордон!
Б а й д у х. Коли він не спиниться за партквитком, коли піде далі, то це буде так.
Р о м е н. Ти думаєш піти далі?
Б а й д у х. Не думаю. А ти?
Ромен. Я піду далі, мій скептику.
Байд ух. Піти далі, романтику, це значить піти вже проти всього класу.
Ромен. Савонаролу спалив його клас.
Б а й д у х. Але Савонаролу за його ідеї зараз спалили б і ми!
Ромен. Дуже жаль, що за всю історію не спалено жодного скептика. Але од наших огнищ колись запалиться, загориться і скепсис. Хай живе вічний бунт! (Пішов).
Б а йду х. Трім-тірі-рі-льом... Я в цей бунт не вірю. Але піду й собі. Просто цікаво, що з нього вийде.
КАРТИНА ДЕСЯТА
У клубі.
Плакати німецькою, англійською французькою мовами: "Привіт дорогим гостям!" тощо. Збираються робітники. Вони допіру з роботи. Поспішають: "Хто приїхав? Кого тут зустрічати?"
Голос. Заходьте, заходьте, товариші!
Молодий робітник. Чужоземну робітничу делегацію зустріти треба. Німецьких, англійських, французьких товаришів. Читали про це в сьогоднішній газеті, Тарасовичу? Про склад делегації?
Тарасович. Ще як пив чай, то прочитав.
Молодий. А про наш цех прочитали?
Тарасович. Про ваш бабський цех мало інтересу-юся.
Молодий. Дарма, сьогодні наш цех виконав програму на всі 100 процентів.
Тарасович. На діти, чи на трактори?
Молодий. На трактори, браку менш за норму. Та й на діти не буде. Хіба що ви там щось стулите. (Побіг).
Тарасович (зачеплений). Хм-хм-хм!... Побачим, що далі у нас вийде...
Молодий (на ходу). 200 процентів! Тарасович. І побачим, що ви стулите. У мене таких, як ви, аж п'ятеро. Побачимо, що в тебе буде... Молодий (віддалік, вже не чуючи). 200 процентів!
2
Входить Трохимович. Тарасович (до Трохимовича). Невже цьому правда, що твої амазонки на 100 процентів сьогодні вигнались?
Трохимович (мовчки переждавши кількох дівчат). Факт!
Тарасович. А браку скільки?
Трохимович (одводить набік Тарасовича, виймає з бокової кишені пальта якусь річ, показує). Бачив коли?
Тарасович. Хм...
Трохимович. Можна на виставку?
Тарасович (роздивився). Хм — так.
Трохимович. Сама добилась. Без мене вже — себто без жодної інструкції... (Ховає деталь у бокову кишеню в пальті).
Тарасович. Чого ж ти такий після цього, ніби двой-ственний?
Трохимович. Недавно ж я на них гримав. І на партію — за молочний ряд тощо. Думав, що закопають. Та Гайка сказав: не закопають, аж поки не навчиш. А як вивчаться,— закопають. З плачем і квітами* а закопають. Дак я оце вийшов із заводу та й подумав: чи повернути зараз на кладовище, чи зайти в кооператив, купити ще одну деталь та з радості добре пообідати?
3
Біжить Гайка:
— Товариші! Приїхали! Ідуть сюди! Німецькі, англійські, французькі товариші! Троє з Рура, двоє з Гамбурга, один з Парижа і женщина з Манчестера, не забувай!
Тарасович. Гут-таг, геносе! Знаємо вже!
Гайка. Щоб не напоролися. А ви б ближче до трибуни, Трохимовичу, привіт гостям дати од старої робітничої гвардії.
Трохимович. Нехай вже молодші вітають. Та й утомився я... Г а й к а. На хвилиночку! Тарасовичу! Ближче!
4
Майка з делегацією. Майка (з трибуни). Є пропозиція.
Гостям перекладають кожному його мовою.
На президію обрати всіх наших гостей, од робітників нашого заводу — товаришів Гайку, Трохимовича, Тарасовича.
Оплески.
До президії підштовхують Тарасовича.
Товариші! Я думаю, порядок у нас буде такий: спочатку ми коротеньку складемо гостям рапортівку про наші труди й боротьбу, про наші хиби й досягнення, і зараз у завод, щоб товариші Е-се це реально відчули й побачили. Нема заперечень? Так ось — наш завод, товариші, вже старенький. Ще в старого хазяїна кашляв. Під час громадянської війни од бурі й вітрів, без їжі й пиття був зовсім заслаб. Але ми його підвели. Стогнав він, кахикав, що ми йому реконструкцію трошки натемпили — і пішов. Тепер про наші труднощі кілька слів...