у мистецтві головне зміст, а не форма, товаригпу Шпинь! Після" таких слів у чоловіків опускаються руки, і це абсолютно закономірно, але в мене руки не опустилися! — Ентузіазм прибульця но згасав: — ,Я сів і подумав: що сказали про театр корифеї Станіслав-ський і Немирович-Данченко? Вони сказали: театр починається з вішалки. Прекрасно! Я змобілізовую найкращих столярів і художників з усієї області, і ми робимо вішалку для театру, не вішалку, а монумент, який не влізе навіть у Великий театр! Далі —"я їду до лісників і замовляю напиляти товстелезних соснових колод. Напиляно, привезено. Тепер підпираємо цими колодами театр зовні і зсередини, ставимо їх якомога густіше, а перед театром виставляємо свою грандіозну вішалку і запрошуємо в гості самого міністра культури республіки. І він приїздить, чемний, культурний. "Друзі мої,— каже всім нам,— для того, щоб розвивати мистецтво..." А я йому: "Театр валиться. Підперли колодами, а то б уже завалився... Вішалку нову спорудили, а вносити в театр-боїмося... А з чого починається театр?" Одним словом, що? Гроші одержали, театр збудували, а хто зробив? Шпинь зробив і досягнув! А ви кажете — планова культура! Тепер я дивлюся на ваш Веселоярськ. Чого йому не хватає? Не хватає культури! А хто її сюди може принести? Пояснюю популярно: коли не принесе Шпинь, то не принесе ніхто! Для цього й прибув!
— Самі й прибули?— вдав цікавість Гриша.
— Сам.
— А брата у вас немає?
— Брата? Ні, немає..
— І ніколи не було?
— Не було.
— Дивно,— сказав Гриша. А сам подумав: ну, невже люди обрали його тільки для того, щоб оце він сидів, а йому на голову падали як не Пшоні, то Шпині? І чому він має їх терпіти? Хіба тільки тому, що держава у нас велика, людей багато, автобуси ходять справно, свобода переміщень і пересувань торжествує і нею щедро користуються всілякі нероби, пройдисвіти, ошуканці й просто негідники? Де взявся на його бідну голову цей Шпинь? Приїхав автобусом. Сьогодні автобусом можна проїхати від Бреста до4 Владивостока. Рейси такі регулярні, Що при пересадках навіть часу не треба гаяти. Сядь і їдь. Сядь і їдь. Чи ти нахабно-агресивний, як Пшонь, а чи слизько-вазелїновий, як Шпинь, може сидіти і їхати.
Гриша підвівся, підійшов до вікна, поманив пальцем ДПпиня. Той зіскочив з дивана, зацікавлено присунувся.
— Бачите оту клумбу? — спитав Гриша. . — Хочете пояснити, хто її влаштував?
— Не те. Тут другий поверх, але не високо. Клумба якраз під вікном. Висока й пухка. Вікно відчиняється дуже просто. Гляньте: раз— і вже! Пояснювати далі?
"~~ — Ви хочете мати балкон над клумбою? Це я вам організую іе сходячи з місця!
— Знову не те. Я хочу вам сказати, що коли б не моя посада,
то ви б у мене захурчали з цього вікна просто на клумбу! Як там
Іви казали? Ніжками мель-мель, і танцюй гонки!. На жаль, вики-
нути я вас не можу, так що маєте змогу вийти звідси своїм ходом.
Автобус — за годину. Щасливої путі! ,
Шпинь ще не вірив.
— Ви, мабуть, жартуєте? Зараз уся молодь така пішла. Весе-
луни, насмішники. І
Гриша підійшов до дверей, відчинив їх, покликав дядька ІОбеліска:
і — Товаришу Надутий, проведіть, будь ласка, товариша Шпиня
до автобуса і простежте, щоб він не заблудив!
' Шпинь збирав свої папери, запихав до портфеля, озирався не
так наполохано, як зачудовано. /
— Куди я попав! З таким досвідом і вскочити до такого некультурного керівника! Ай-яй-яй! Вам пояснити, хто ви такий?
— Не треба. Знаю й сам.
Дядько Обеліск дивився на Шпиня і не міг стямитися.
— Це хто ж воно такий?
— Іїїпинь,— засміявся Гриша.
— І теж окаянствує й дурачествуе, як наш Пшонь?
— Точно.
— То, може, це нашого Пшоня перейменували? — потер ногу об ногу дядько Обеліск.
— Може, й перейменували,— випроваджуючи Шпиня за двері, згодився Гриша.
— Хуліганствуєте! — злостиво помахав портфелем Шпинь.— А хто культуру буде розвивать?
— Розвинемо, розвинемо! — заспокоїв його Гриша.— Не ваш клопіт. Нам тепер головне — відбитися від цієї шпиньошнонії, яка наповзає на Веселоярськ, мов стихійне лихо!
Дядько Обеліск, обережненько підштовхуючи Шпиня до сходів, бурмотів собі під ніс: "Шпиньопшо... Шпиньопшон... тьху!"
Гриша не знав, плакати йому чи сміятися Один француз написав книжку "Філософія сміху й плачу", де говориться, що в мо-момент сміху вивільняється надмір нервової енергії. Коли б Гриша знав про цей надмір, він би спробував застосувати його в копанні буряків, у кормовиробництві або принаймні у взаєминах з Дашунь-кою1. Але, не володіючи іноземними мовами, він не міг читати всього понаписуваного про сміх і сльози, єдине ж, що міг, це махнути рукою услід Шпиневі і добродушно промовити:
— От гадство! >
Після цього подзвонив Зіньці Федорівні, що& довідатися, як іде збирання кукурудзи, але Зінька Федорівна сказала, що сьогодні зрання вона грунтовно займається не кукурудзою, а колесом на стовпі.
— Колесом па стовпі? — здивувався Гриша.
— А ти такий святий та божий, що й не знаєш нічого! Хіба то не ти витяг старе колесо з "Беларуоі" на бетонний стовп біля чайної, щоб там лелеки гніздилися? Стовп стоїть, лампи денного світла на ньому горять, гніздо, заквітчане вербовими галузками, стирчить на стовпі, лелеки там не гніздяться, а в мене комісія по цьому колесу!
Гриша не повірив.
— Не може бути, Зінько Федорівно!
— А ти прискоч, поглянь та послухай!
— І що ж вони кажуть?
— Що, що? Шиють мені розбазарювання сільгосптехніки.
— Але ж колесо вибракуване!
— Спробуй довести. Колесо вгорі, а комісія внизу.
— Зінько Федорівно! — тукнув у трубку Гриша. — Я зараз прибуду і розвію всі сумніви й підозри!
— Розвій, розвій,—г погмикала багатодумно Зінька Федорівна. Гриша розігнався до Ганни Панасівни, щоб попередити, де його
мояша знайти коли що, але тут виник дядько Обеліск, засапаний і
збаламутілий, мовчки розкинув руки, тоді показав униз. |
— Одпровадили? — спитав Гриша.
— Цього випхав, а вже нові нагрянули і требують вас.
— Хто? Де?
— Не кажуть хто, а бігають надворі перед сільрадою і требують!
— Скільки їх?
— Двоє.
— А хоч звідки ж?
— Мабуть, здалеку, бо захекані й спітнілі.
"Ну, гадство! — подумав Гриша. — Коли ж скінчиться ця шпи-ньопшонія?"