Як жила собі Діва прекрасна, з очима голубими, на дні морському, в морі Хвалинському. Діва прекрасна з волоссям шовковим, з голосомфлейтою, з шиєюлебедем… В морі купалася, перекидалася і… взагалі. Сміх — колокольцями, плеск — мов весельцями… І поринала, і випливала… З чайок милувалася, із сонця пишалася… Словом — жила…
Харашо жила, весело жила, вроді як "нетрудовий елемент"…
А в горах кам'яних, у суворих горах, під вершиною сніговою, в печері глибокій, в печері темній чернець жив… Чорний чернець, аскетичний чернець, худий чернець, страдник чернець… Чернець духу кріпкого, побожності непорушної, волі крицевої…
Одне слово — жив чернець, що дав зарік назавжди залишитись на всі сто процентів… "дєвою"… нащот, словом, сього, того, он якого — і не говоріть…
"Помилуй мя, боже, помилуй мя…"
А в морі синьому, в морі Понтійському Діва купалася, перекидалася… З волоссям шовковим, з голосомфлейтою, з шиєюлебедем і з… взагалі… Сміх — колокольцями, плеск — мов весельцями…
Діва в морі. Чернець в горах.
Діва — життя. Чернець — смерть.
І вийшов одного разу чернець суворий до моря… Вийшов чернець поглядом святим на море позирнути, господа бога й творця вславословити…
А в морі синьому, в морі Хвалинському Діва купалася, перекидала ся…
…Ну, — ви ж розумієте! — не видержав чернець суворий. Чернець духу кріпкого, духу, мов скеля, непохитного, побожності непорушної, волі крицевої…
І заіржав першероном чернець суворий, і дременув чернець суворий, задравши мантію, просто на Діву…
А Діва в море, а чернець за нею… А бог з неба:
— Ататата! — говорить. — Куди ж ото ти подавсь, старче божий?!
І настоптав з переляку чернець Діві на волосся шовкове і… закам'янів…
І стріпонулась Діва прекрасна постаттю гнучкою, і випросталась, дивну голову закинувши, і… закам'яніла…
І стоять тепер біля Сімеїза кримського дві скелі в морі — "Діва" й "Монах".
І обмивають їх хвилі смарагдові, лоскоче їх вітер, вкривають їх тумани…
А по шовковому Дівиному волоссю ходять на прекрасну "Діву" люди грішні і милуються морем, горами, краєвидами.
І на чолі Дівиному білому пишуть: "Мура й Шура іздєсь билі й цілувалися"… Або:
"Коля Рябошапка з Харкова".
І не чує того Діва, білі груди у широке море виставивши…
А "Монах" позад Діви стоїть, соромно голову спустивши, святі руки па грішному череві перехрестивши…
…А море плеще, море шепче, море рокоче, море реве…
* * *
Мораль?
Діви! Не спокушайте монахів… Не спокушайте, бо обов'язково поженеться… І настопче, неоковирний, на ваше волосся… І добро, коли воно прив'язане (чуже) — можете вирватись… А то будете стояти, білі груди у Лопань[27] виставивши.
І на чолі вашому будуть написи:
"Іздєсь свистів Банька з Панасівки"…
І жаба лопанська сидітиме на грудях ваших…
Ченці! Не накидайтеся на Дів прекрасних… "Умерщвляйте плоть!" Бо каменем соромливо за Дівами стоятимете… Бог усе бачить!..
У писанії про вас ясно сказано:
"Аще ти мніх — мнішествуй…"
Не іржи, значить, першероном до дівчат.
КРИМСЬКА НІЧ
(Лірика з екзотикою)
Тільки сонце за "Кішку"[28] сідає, ховається, підморгуючи, за її спину кошлату — у Криму вечір настає… Голубий вечір… Знаєте, який вечір?
А такий: було ясно, було світло, а потім нема ясно, нема світла. Оце й вечір… Він голубий… Він із яйли[29] голубою чадрою на Південний кримський берег тільки — тріп! — і накрив… І голуба чадра та по морю, по морю, по морю аж туди, де небо в море вп'ялося, обняло небо море, а море небо… Аж туди голубий вечір…
А за вечором тихо ніч підкрадається… Підкрадається, штурхне вечір голубий у море смарагдове, а сама по соснах, по кедрах, по магноліях, по лаврах… І сидить… Ніч сидить… Кримська ніч…
А зза моря із самого із Стамбула місяць визирає… Випнеться, кине щедрою рукою по синьому морю червінці, а червінці ті ізза моря, із самого із Стамбула покотились-покотились до берега Південного кримського, вдарились об берег скелястий та й одкотились аж туди, де море з небом обіймаються… І лежать, і вилискують золотими вилисками, по хвилях дрібненьких без брязку, без шуму перекочуючись…
Кримська ніч…
Сидить ніч, кримська ніч, легенди розказує… А кипариси слухають… І поять ніч пахощами, і пестять ніч вітами своїми, і шарудять тихо-тихо хвоєю, старим легендам підтакуючи…
І лавр старий замислився, щільно стовбура свого пахучим листям обгорнувши… Йому ніч його кримська дитинство пригадує…
…За давньої давнини темними ночами виходили на берег бридкі потвори жінки й давили дітей.
І вирішив кримський цар перевірити це. І одплив маленьким човном цар далеко від берега й чекав… Опівночі його човен оточили бридкі потвори. Злякався цар. Але потвори поперекидалися у прекрасних наяд і сказали цареві, що повезуть його до своєї цариці, що вже давно хоче бачити земного володаря…
І поринув раптом човен, і опинився цар у підводному царстві… В прекраснім лавровім гаю він побачив два трони з чистісінького перла. На один трон посадили його, а на другий сіла цариця підводного царства…
— Мудрий володарю кримський, — сказала цариця. — Розгадай мені загадку, що вже давно мене мучить, але, опріч тебе, ніхто не в силі розгадати її.
— Говори, царице!
— А скажи мені, мудрий володарю, чи поверне Врангель до Криму?
І всміхнувся цар, і сказав:
— "А раньше"?!
І зійшла цариця з трону, зірвала лаврову віту, подала мудрому й сказала:
— Посади цю віту в себе на землі, наймудріший із усіх царів. Поки ростимуть та зеленітимуть у твоїй країні лаври, ніхто з моїх підданих не насмілиться ступити до твоєї благословенної країни…
І тільки скінчила цариця промову свою, опинився цар з лавровою вітою на березі…
З того часу в Криму ростуть лаври, і ніколи водяні потвори не з'являються на березі…
І ніхто не давить кримські діти…
І ростуть кримські діти комсомольцями…
Слухає старий лавр легенду свою…
…Кримська ніч…
* * *
Ах, ніч! Ах, кримська ніч! І хто тебе вигадав? І навіщо ти така синя? І навіщо ж ти така прозора? І чого ти так п'яно пахнеш?!
Ах, ніч! Ах, кримська ніч!
Ти ж подивись, ти, кримська ніч, що ти з людьми викомарюєш?!
— Баришні! Вам, здається, скучно?
— Увайдіте! Ви, нахали!
…І п'ять хвилин, тільки п'ять хвилин кримської ночі,— і голова "увайдіте" вже на плечі у "нахала"…