ВІРДЖІНІЯ. Бо я там була.
СИНЬЙОРА САРТІ (з жадібною цікавістю). Що ж він сказав?
ВІРДЖІНІЯ. Два місяці я маю остерігатись, бо Сонце стоїть під знаком Козерога, а тоді розташування зірок буде для мене надзвичайно сприятливим і хмари розійдуться. Коли я не пущу з очей Юпітера, то можу пускатись у будь-яку подорож, бо я — Козеріг.
СИНЬЙОРА САРТІ. А Людовико?
ВІРДЖІНІЯ. А він — "Лев". (По невеличкій паузі). Він нібито хтивий. (Пауза). Ця хода мені знайома. Це ректор, синьйор Гафоне.
Входить ГАФОНЕ, ректор університету.
ГАФОНЕ. Я приніс книгу, яка, можливо, зацікавить вашого батька. Заради Бога, не турбуйте синьйора Галілея. Нічого не можу вдіяти з собою. Мені здається, що кожну хвилину, яку крадеш у цієї людини, крадеш у Італії. Я гарненько кладу книжечку у ваші ручки, а сам йду геть. Навшпиньки. (Виходить).
Вірджінія подає книжку Федерцоні.
ГАЛІЛЕЙ. Про що вона?
ФЕДЕРЦОНІ. Не знаю. (Читає по складах латину). "De maculis in sole".
АНДРЕА. "Про плями на сонці". Ще одна.
Федерцоні з досадою віддає йому книжку.
Послухайте лише присвяту: "Найбільшому авторитетові в галузі фізики, Галілео Галілею".
Галілей знов заглибився в свою книгу.
Про ці плями я читав трактат Фабриціуса з Голландії. Він гадає, що це зоряні рої, які пропливають між небом і землею.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Хіба це не підлягає сумніву, синьйоре Галілео?
Галілей не відповідає.
АНДРЕА. У Парижі і Празі гадають, що це випари Сонця.
ФЕДЕРЦОНІ. Гм...
АНДРЕА. Федерцоні піддає і це сумніву.
ФЕДЕРЦОНІ. Будь ласка, дайте мені спокій. Я сказав "Гм..." от і все. Я шліфувальник лінз, я шліфую лінзи, а ви дивитесь крізь них на небо. Те, що ви там бачите, то зовсім не плями, а "макуліс". Як я можу сумніватися в чомусь такому? Доки ж я казатиму вам, що не можу читати цих книг, вони ж на латині. (Гнівно жестикулює, не випускаючи з рук терезів. Одна шалька падає на підлогу. Галілей підходить і мовчки піднімає її).
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. А й у сумніві є щастя, не знаю чому, але це так.
АНДРЕА. Ось уже два тижні я підіймаюсь кожного сонячного дня під гонтовий дах. Крізь тоненькі щілини в гонті падає лише тонесенький промінь. Тоді на аркуш паперу можна впіймати обернений відбиток Сонця. Я бачив пляму, завбільшки з муху, розпливчасту, як хмаринка. Вона пересувалась. Синьйоре Галілео, чому ми не досліджуємо цих плям?
ГАЛІЛЕЙ. Тому, що ми вивчаємо плаваючі тіла.
АНДРЕА. У матері повно листів — навіть в кошиках для білизни. Вся Європа питає вашої думки. Авторитет ваш так зріс, що мовчати ви більше не маєте права.
ГАЛІЛЕЙ. Рим сприяв зростанню мого авторитету саме тому, що я мовчав.
ФЕДЕРЦОНІ. Але тепер ви вже не можете собі дозволити мовчати.
ГАЛІЛЕЙ. Ну, я також не можу дозволити, щоб мене як шинку підсмажували на вогнищі.
АНДРЕА. Ви гадаєте, що плями мають щось спільного з цим?
Галілей не відповідає.
Гаразд, тримаймося за крижинки, це вам не пошкодить.
ГАЛІЛЕЙ. Вірно. Отже наша теза, Андреа!
АНДРЕА. Щодо плавання тіл, то ми припускаємо, що воно залежить не від форми тіла, а від того, важче воно за воду чи легше.
ГАЛІЛЕЙ. Що каже Аристотель?
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. "Discus latus platique..."
ГАЛІЛЕЙ. Перекласти, перекласти!
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. "Широка й плеската крижинка може плавати на воді, тоді як залізна голка тоне".
ГАЛІЛЕЙ. А чому за Аристотелем не тоне крижинка?
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Тому, що вона широка й плеската і не може розділити воду.
ГАЛІЛЕЙ. Чудово! (Бере крижинку і кладе її в миску). Ось я міцно притискаю крижинку до дна посудини. Забираю руки. Тиску моїх рук уже нема. І що ж?
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Вона знову підіймається вгору.
ГАЛІЛЕЙ. Правильно. Очевидно, крижинка, підіймаючись, може розділяти воду, чи не так, Фульганціо!
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Але чому ж вона взагалі плаває? Крига важча за воду, це ж ущільнена вода.
ГАЛІЛЕЙ. А коли вона розріджена?
АНДРЕА. Вона має бути легшою за воду, а то б вона не плавала.
ГАЛІЛЕЙ. Ага!
АНДРЕА. Так само, як не може плавати залізна голка. Все, що легше за воду, плаває, а все, що важче — тоне. Що й слід було довести.
ГАЛІЛЕЙ. Андреа, тобі слід навчитися мислити обережно. Дай сюди залізну голку. Аркуш паперу. Залізо важче за воду?
АНДРЕА. Так!
Галілей кладе голку на клаптику паперу і пускає її на воду. Пауза.
ГАЛІЛЕЙ. Що ж тепер?
ФЕДЕРЦОНІ. Голка плаває! Святий Аристотель, його ж ніколи не перевіряли. (Сміються).
ГАЛІЛЕЙ. Головна причина убозтва науки здебільшого криється в її уявному багатстві. Тепер мета науки не в тому, щоб відчинити двері нескінченному знанню, а в тому, щоб покласти край нескінченній помилці. Записуйте!
ВІРДЖІНІЯ. Що там у них?
СИНЬЙОРА САРТІ. Кожного разу, коли вони сміються, мене бере страх. Думаю собі: з чого вони сміються?
ВІРДЖІНІЯ. Тато каже: у богословів дзвони, а у фізиків — сміх.
СИНЬЙОРА САРТІ. Я вже й тому рада, що він тепер хоч не так часто дивиться в свою трубу. То було ще гірше.
ВІРДЖІНІЯ. Тепер він тільки кладе крижинки на воду. З цього ж бо великої шкоди не буде.
СИНЬЙОРА САРТІ. Не знаю.
Входить ЛЮДОВИКО МАРСІЛІ в дорожньому одязі. За ним слуга несе пакунки. Вірджінія біжить назустріч Людовико, обіймає його.
ВІРДЖІНІЯ. Чому ти не написав, що приїдеш?
ЛЮДОВИКО. Я був тут поблизу, оглядав наші виноградники при Буччоле і не міг утриматись.
ГАЛІЛЕЙ (короткозоро мружить очі). Хто це там?
ВІРДЖІНІЯ. Людовико!
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Хіба ви недобачаєте?
ГАЛІЛЕЙ. О, Людовико. (Іде йому назустріч). Як ся мають коні?
ЛЮДОВИКО. В доброму здоров’ї, синьйоре.
ГАЛІЛЕЙ. Сарті, святкуємо! Неси глек того сіліційського вина, старого!
Сарті і Андреа виходять.
ЛЮДОВИКО (до Вірджінії). Ти ніби зблідла. Життя в селі піде тобі на користь. Мати жде тебе у вересні.
ВІРДЖІНІЯ. Зажди, я покажу тобі весільне вбрання! (Вибігає).
ГАЛІЛЕЙ. Сідай!
ЛЮДОВИКО. Я чув, синьйоре, що на ваших лекціях в Університеті буває більше тисячі студентів. Над чим ви зараз працюєте?
ГАЛІЛЕЙ. Щодня те саме. Ти їхав через Рим?
ЛЮДОВИКО. Так. Поки не забув: мати вітає вас з приводу вашого вельми тактовного ставлення до нових голландських оргій з сонячними плямами.
ГАЛІЛЕЙ (сухо). Дуже вдячний.
САРТІ і АНДРЕА приносять вино і шклянки. Всі збираються за столом.