Пронизливий дзвінок у передпокою.
Бикова. Ой! Хто там? Мавра. Це той... баламут.
Б и к о в а. Хто? Мавра. Зараз.
Входить Мічурін в пальті і шляпі. В руці палка.
Мічурін. Мені потрібен священнослужитель. Він тут.
Всі, крім Викова і отця Христофора, виходять до іншої кімнати.
Биков. Е-е... Ви, може... присіли б... Що ви сказали? Мічурін. Священик мені потрібен і більш ніхто в цьому домі.
Биков. Отче Христофоре!.. До вас... (Ретирується).
Мічурін (наближається до отця Христофора, який стоїть не рухаючись). Олександра Василівна померла. Перед смертю веліла простити вас. Але в мене нема прощення. Я надто малий для цього. І що простити?!
Отець Христофор. Мужайтесь...
Мічурін. Ідіть відспівувати.
Карташов (увійшовши). Дозвольте? Дозвольте висловити вам глибоке співчуття. Карташов Євген Григорович, пам'ятаєте? Доктор сільськогосподарських наук.
Мічурін. Іван Мічурін, фельдшер наук...
Карташов. Пробачте... я до вас...
Мічурін. Так пізно? Яких перешкод ви зазнали по дорозі? Які сили перетинали вам шлях? Розумова бідність, гордість?
Карташов. Ні-ні, що ви. Ви, може, образились на мою статтю?
Мічурін. Ні.
Карташов. Я дуже радий.
Мічурін. Убога стаття. Та й що мені до вашої статті! Коли роки минули, виснажені сили. Сам тягну лямку... Сам! Душать дерева одне одного на жалюгідному клапті. Опускаються руки. Що принесли ви мені з столиці? Пожовклі спогади про зустріч двадцятого століття. І мислі поблідлі. Як жаль мені... О гнів, прийди на допомогу! (Виходить).
Карташов теж. Пауза.
Отець Христофор. Господи! Нащо ти оселив мене поруч нього? Нащо спокушаєш раба твого? Пощо душа моя в гріху і немощі смятіння? Пощо я заздрю нагому цареві рослин навіть у скорботі й тузі його?!
Завіса
ДІЯ III
КАРТИНА ШОСТА
Приміщення ревкому в місті Козлові. Багато людей, переважно молодих. Серед них — легко поранені молоді командири і комісари, робітники, селяни з сусідніх сіл. Всі звернені до вікон і балкона. На балконі оратори. За вікнами, очевидно, площа, а на ній — народ і військо. Чути музику, пісню і слова промови оратора. Слова Рябова, який диктує друкарці. Музика і слова М і ч у р і н а, який тільки-но увійшов,— звучать
одночасно.
Синицин (на балконі). ...В ім'я сього найвеличні-шого історичного завдання трудящі виконають титанічну роботу. В них приспані великі сили революції, як сказав товариш Ленін...
Музика, вигуки "ура".
Хай живе велика пролетарська революція! Хай живе Ленін!
Рябов (диктує друкарці). "...За наявними документальними даними, він єдиний в Росії по виведенню нових сортів плодових рослин... Визнати питомник недоторканним..."
Вартовий (прочинивши двері, пояснює командирові). Кажу — перепустку. А він, цей неорганізований дідок, суне в двері, розумієш.
Командир. Припиніть шум!
Вартовий. "Уже засідаєте, — каже. — Не встигли,— каже — в місто увійти, а вже засідають!" Во який...
В дверях з-за спини вартового з'являється Мічурін, він у лакових черевиках, сюртуку, з шляпою в руках і з паличкою.
Мічурін. Здрастуйте, глибокоповажні і вельмишановні товариші!
Ревкомівці. Здрастуйте.
Синицин (на балконі). Хай живе союз робітників і селян! Хай живе світова революція!
Вигуки "ура".
Мічурін. Мені приємно і радісно сповістити вам про те, як великий учений Дарвін довів і роз'яснив, що в боротьбі за життя з'явились різні ознаки у нащадків спільних родичів. Довго боролась наука...
Ревкомівець. Ви ближче до діла, товаришу.
Рябов (проходячи). Що треба громадянинові?
Мічурін. Тобто як, що треба? По-перше, я прийшов привітати перемогу революції. По-друге... як, що треба? Я вимагаю сказати мені точно: будете ви охороняти мій питомник чи ні?
Ревкомівці
] Котрий у Донській слободі? Поранений командир (весельчак). А дивлячись для кого охороняти!
Сміх.
Рябов (з'являючись знову біля дверей). В сюртучок прибрався...
Сміх.
Бурьонкін. А-а! Негарно, негарно, товариші. Причому тут сюртучок?!
Синицин (з'явившись у дверях балкона, схвильований внаслідок виголошення промови). Здрастуйте, Іване Володимировичу! (Поривчастий рух до Мічуріна). Товариші, який гість!
Мічурін. Ні, дозвольте...
Р я б о в (до сусіда). Хто це?
Мічурін. Хвилиночку... ніякий не гість. Я пережив тут трьох царів і фізично зігнувся в старій епосі. Сорок три роки провів я на грядці в шуканні нових плодів для Росії.
Конвоїри вводять Хрєнов а, Бикова і одягненого в цивільне отця Христофора.
Бурьонкін. Сто п'ятдесят нових сортів.
Отець Христофор. Істинна правда. Свідчу!
Мічурін. Попівських свідчень не потребую!
Хренов (до отця Христофора). І гілкою нас по мордах, по мордах!
М і ч у р і н. Я почав сад на пустирі в прямому і переносному смислі. Дурість царів таврувала мене непотре-бою. Чиновники кричали мені: "Не сміти!" Казенні вчені називали плоди мої незаконнонародженими! Попи ричали: "Не блюзнірствуй!" ...Як—що треба?! Всенародна користь— ось що треба. Для того й сюртук одяг. (До Рябова). А не для тебе, дурня!
С и н и ц и н. Пробачте!
Мічурін. Я вінчався в цьому сюртуку!
Р я б о в. Та я ж не знав, я не тутешній.
С и н и ц и н. Іване Володимировичу, помилка вийшла; то сюртук його підвів. У боротьбі за життя у нас теж з'явилася спадкова ознака: ворожість до сюртуків.
Рябов (зніяковів). На даному етапі.
Мічурін. Не перебивайте. Я дуже спішу подати вам кілька порад, щоб не натворили зразу ж помилок і не покотились по старій інерції косності: якщо пролетарська революція покликала перетворити світ, а це безсумнівно так і є, перше, що треба зробити,— це завести в школах Росії навчання селекції. Негайно! Байдужих щодо садівництва і ворогів саду не приймати ні на яку роботу. Більше того,— заборонити їм женитись.
Член ревкому-дівчина. Це неможливо!
Мічурін. Забороняю! Через двадцять років усі міста й села без садів спалити! Вони непотрібні в нашій державі.
Член ревкому. Пожалійте, Іване Володимировичу! Це ж так половину Росії спалимо.
Мічурін. Друге! Ввести загальний податок на без-деревних громадян, тобто, хто до вісімнадцяти років не виростив трьох дерев — плати за повітря. Прошу!
Всі сміються. Мічурін починає роздавати яблука, виймаючи їх з кишені, як фокусник.
С и н и ц и н (бере яблуко). Спасибі. А я ваш давній знайомий, Іване Володимировичу. Пам'ятаєте американців? Я тоді яблука у вас...